Ілля Рєпін – російський художник?

 

З ім'ям Іллі Рєпіна звично асоціюються терміни “російський живопис”, «російський художник», але насправді  це не  так. Отож  трохи цікавих фактів для роздумів. Ілля Юхимович Рєпін походить з козацького роду Ріпа, але з Ріпи став Ріпин, а потім зробили Рєпіна. Народився Ілля в 1844 році на  Харківщині в слободі Осинівка біля містечка Чугуїв. Хлопчик з дитинства був настільки закоханий в малювання , що  навіть   запитував: «Чи будуть фарби в раю?”  та вже своїми першими малюнками дивував всіх довкола,  а в підлітковому віці пішов вчитись  до місцевої  іконописної майстерні. Далі було навчання в академії в Санкт-Петербурзі, потім в  Італії, Франції.

В Україну художник, хоч  на короткі періоди, але постійно приїздив до рідних. Він добре знав українську мову та історію України. Любив мальовничу українську природу, традиції , фольклор, досліджував історію козацтва. «Ніхто в усьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства, як козаки» - говорив Рєпін. Він товаришував з багатьма відомими українцями та був одним із засновників спілки захисту пам'ятників Т.Г. Шевченку. Де б не жив  Ілля Рєпін та серцем і думками  був з  Україною, що  значною мірою й відобразилось в його творчості.   Захоплюють  картини «Українка біля тину», «Гопак» та інші на українську тематику .

Над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану”  художник працював одинадцять років. Всі персонажі змальовані з реальних людей, багато з яких  були тоді   публічними та відомими. Так писар на картині – це Дмитро Яворницький, найкращий на той час знавець історії козацтва,  з яким і співпрацював  Рєпін в процесі роботи над полотном. Паралельно з всім відомим варіантом картини, Рєпін писав ще один, хотів  зробити його більш «історично достовірнішим», але на думку самого художника, це йому не вдалося і картина залишилась не завершеною. Цей не закінчений варіант “Запорожців» зберігався у Харківському художньому музеї.

Всі безумовно знають картину «Не чекали». Але можливо не всі звернули увагу на одну малопомітну , але цікаву деталь – на другому плані картини, на стіні зображено портрет  Т.Г. Шевченка.  Є думка, що Рєпін навмисно “вписав” Шевченка, як символ української нескореності та боротьби за свободу.

Ще за часів російської імперії Рєпін придбав не великий маєток у  Фінляндії.  Після революції до нього приїздили “посланці” , просили і по- всякому намагалися затягнути назад, але художник так і не повернувся. Трагічна   доля  внука Рєпіна, який теж мріяв стати художником. 28-річний Дий, не усвідомлюючи, що таке радянщина, дуже хотів побувати на батьківщині свого талановитого  діда, але йому не  давали дозволу на в'їзд в країну. Тоді хлопець нелегально перетнув фінсько-радянський кордон – переплив прикордонну річку  шириною в 7 метрів. На іншому березі його відразу затримали, звинуватили в антирадянському тероризмі, а через півроку, якраз у дні святкування 91-річниці з дня народження Іллі Рєпіна, цинічно і жорстоко розстріляли. Сам Ілля Юхимович хотів  доживати віку в своєму рідному Чугуєві і заповідав, щоб там його поховали. Але  радянська влада цього не дозволила – шлях в Україну йому закрили назавжди.  Помер він у своїй садибі у Фінляндії, похований  поруч в парку  біля пагорба, який він називав Чугуєвою гіркою.

У відділі літератури з питань мистецтва  можна ознайомитись з  цікавим  виданням  “Україна в творчості І.Ю. Репіна» та переглянути  репродукції картин.

Віртуальна книжкова виставка "Безмежно закоханий у музику"

 

4 грудня 2022 року в Карнегі-Холл в Нью-Йорку відбувся великий концерт Notes from Ukraine, присвячений 100-річчю з дня прем'єри нині відомого на весь світ «Щедрика», що вже став одним з неодмінних атрибутів різдвяних свят. «Щедрик» виконали в той самий момент, що й в 1922 році на цій сцені сто років тому  – в кінці першого відділення. Протягом століття “Щедрик” – Carol of the bells в усьому світі дарує людям святковий  настрій, підримує  віру в добро, різдвяне диво, дарує надію на краще. Зараз без чарівної мелодії «Щедрика» уявити Різдво не можливо. Але коли світ вперше почув «Щедрик», він був ще й своєрідним гімном України  в боротьбі  за незалежність. У 1919–1926 рр.  український національний  хор на чолі з диригентом  О.Кошицем з найкращими хоровими творами та обробками народних пісень, чільне місце серед яких займали і твори Миколи Леонтовича, об'їздив увесь культурний світ Європи та Америки, дав близько тисячі концертів.  Цей тур був зініційований тодішнім керівництвом  УкраїнськоЇ Народної Республіки, зокрема, Симоном Петлюрою, з метою здобути для держави незалежність та суверенітет  на міжнародній арені , використовуючи засоби  культурної дипломатії. Сьогодні, на жаль, багато трагічних обставин  столітньої давнини повторюються  – наша держава знову бореться за свою незалежність, за право вільно жити. Тому  цьогорічний  концерт  в Карнегі-Холл був особливо символічним  – світова підримка та єдність з українським народом, вшанування  пам'яті людей, що віддали своє життя в цій жорстокій важкій боротьбі, а частину прибутків, отриманих  з продажу квитків, було  передано в фонд допомоги Україні.

  На ці зимові дні випадають і пам'ятні дати творця  «Щедрика» Леонтовича Миколи Дмитровича  – 13 грудня 1877 р.–23 січня 1921р. Автор відомих хорових обробок українських народних  пісень, талановитий, український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог Л. М. Леонтович успішно поєднував творчу, педагогічну і виконавську (диригентсько-хорову) діяльність. Основу музичної спадщини Леонтовича становлять хорові мініатюри, обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними і їх виконують всі українські хори в Україні й діаспорі. На основі народних мелодій Леонтович створював оригінальні хорові композиції, надавши їм неповторного звучання, а також був одним з перших серед  майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури. “Його музика була створена від великої  любові до життя, до України. Вона така довірлива і щира, природна, справжня. Стільки краси в цій чарівній музиці, стільки мудрості у простих словах, стільки радості! Здається, весь світ завмирає, слухаючи мелодіЇ Леонтовича, мелодії нашого українського Шопена” – кажуть прихильники його таланту зараз. «Навіть коли б Леонтович не написав нічого більше , як «Щедрика», «Дударика», «Козака несуть» його значення в історії української хорової музики було б раз і назавжди запевнене» - говорили його сучасники колеги – композитори, критики та знавці. У Миколи Дмитровича Леонтовича ,на жаль, було складне і коротке життя, а обставини його трагічної загибелі повністю не з'ясовані і досі, але залишився його неоціненний творчий спадок .Кожного Різдва ми уславлюємо неповторний талант Миколи Леонтовича, навіть якщо про це не думаємо.

  У відділі літератури з питань мистецтва є ноти музичних творів та цікава література, з якої можна багато дізнатись про життя, перипетії долі, творчість М.Д. Леонтовича, а також запрошуємо всіх на виставку «Безмежно закоханий у музику».

 

  Коляда І. Микола Леонтович / І. Коляда. – Харків : Фоліо, 2021. – 120 с.

Це розповідь про те, як нікому невідомий народний учитель із Поділля став одним із найяскравіших композиторів XX століття – Подільським Орфеєм – залишив нащадкам музику криничної води та зелених дібров, високого неба та пшеничної ниви. Музику, якій належить чудодійна влада пробуджувати у людській душі найблагородніші поривання і почуття.

 

   Топська Н. Подільський Орфей / Н. Топська. – Київ : ТОВ «Книжкова база «Альфа», 2016. – 64 с.

Книга розповідає про життя великого українського композитора Миколи Дмитровича  Леонтовича, про його пошуки гармонії – у музиці, у власній душі, у навколишньому світі. Самобутній талант композитора, диригента, хорового педагога невід’ємний від української народної творчості, з якою була тісно пов’язана вся його мистецька доля.

   Гордійчук М.Микола  Леонтович / М. Гордійчук. – Київ : Музична Україна, 1972. – 55 с.

Книжка розповідає про життєвий шлях творця української музики, про пошук і прагнення, містить аналіз творчості М. Леонтовича.

  М. Леонтович. Спогади. Листи. Матеріали / упоряд., прим. та комент. В. І. Іванова. – Київ : Музична. Україна, 1982. – 238 с.

Книжка є зібранням матеріалів про видатного українського композитора М. Леонтовича. Спогади його рідних, друзів учнів діячів літературного та музичного світу відтворюють живий образ геніального митця, простої і благородної людини. До книги увійшов щоденник митця, стаття « Як я організував оркестр у сільській школі». Крім того вперше публікуються листи Леонтовича до К. Стеценка і лист М. Лисенка до Леонтовича.

  Дяченко В. М. Леонтович / В. Дяченко. – Київ : Музична Україна, 1985. – 133 с.

У книзі розповідається про життєвий і творчий шлях видатного композитора , хорового диригента та педагога М. Леонтовича.

  Творчість М. Леонтовича : зб. ст. / упоряд. В. Золочевський. – Київ : Музична Україна,1977. – 198 с.

До цієї збірки увійшли статті відомих композиторів і музикознавців, присвячені питанням гармонії, поліфонії та форми творів М. Леонтовича, жанровим особливостям його хорових обробок, опері «На русалчин Великдень».

  Музичний архів М. Д. Леонтовича : каталог / упоряд. Л. Корній, Е. Клименко. – Київ : НБУВ, 1999. – 113 с.

Пропоноване видання – каталог, складений з археографічних описів нотних рукописів, духовних і світських творів класика української музики кінця XIX – початку XX ст. М. Д. Леонтовича (зустрічаються твори й інших композиторів, що були серед його матеріалів), які зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Подані описи чистових автографів, чернеток, ескізів, варіантів, редакцій творів композитора. Створенню каталогу передувало археографічне й текстологічне дослідження рукописів. Видання допоможе відкрити невідомі аспекти творчої лабораторії митця, зрозуміти особливості його творчого процесу і сприятиме вивченню ідивідуального стилю М. Д. Леонтовича.

 

  Орфєєв С. М. Леонтович і українська народна пісня / С. Орфеєєв. –  Київ : Музична Україна, 1981 . – 75 с.

Книга «М. Леонтович і українська народна пісня» – результат багаторічного вивчення і дослідження хорової творчості Миколи Леонтовича.

  Леонтович М. Практичний курс навчання співу у середніх школах України / М. Леонтович. – Київ : Музична Україна, 1989. – 134 с.

Видання підготовлене на матеріалах музично-педагогічної спадщини відомого українського композитора М. Д. Леонтовича. Розкриваються ідеї митця щодо музичного виховання. У книзі збережено давні норми написання в авторському тексті.

  Леонтович М. Хорові твори / М. Леонтович. – Київ : Музична Україна, 2005. – 376 с.

До збірки «Хорові твори» увійшли українські. народні пісні в обробці для мішаного чоловічого, жіночого хорів та духовні твори.

  Леонтович М. Щедрик / М. Леонтович. – Київ : Музична Україна, 1986. – 4 с.

«Щедрик» композитора Миколи Леонтовича знає весь світ – це один з найвідоміших хорових творів українського композитора.

  Леонтович М. Женчичок-бренчичок : обробка українських народних пісень / М. Леонтович. – Київ : Музична Україна, 1983. – 29 с.

В збірник  увійшли обробки українських народних пісень М. Леонтовича. Видання розраховане на керівників дитячих колективів, вчителів музики.

 

Проєкт " Бібліотека – мистецький салон" : підсумки

 

Упродовж 10 років у відділі літератури з питань мистецтва успішно діяв проєкт «Бібліотека – мистецький салон». З самого початку проєкту працівники відділу намагались згуртувати  й об’єднати  людей за допомогою мистецтва.  Наша діяльність була направлена на організацію виставок живопису,  робіт  майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, фотовиставки та багато інших. З наступного року ми розпочинаємо новий проєкт «АРТ простір», який розширить межі діяльності у різних видах мистецтва. Гасло «Відкрита для всіх»  передбачає новий простір для творчості,  зустрічей, спілкування. Пропоную  згадати різноманітні виставки і відчути натхнення митців.

Мистецтво і війна

    Повномасштабна російсько-українська війна 2022 року проявила потужність мистецької "зброї" в битві за звільнення свідомості українців від наративів російського імперського впливу. Знищення української ідентичності та державності призвели в Україні до жахливих наслідків. За даними Міністерства культури та інформаційної політики, через російське вторгнення на українські території було пошкоджено або зруйновано понад 400 пам’яток культури, з них 33 – музеї та заповідники. Буквально в перші дні війни в селищі Іванків на півночі Київської області окупанти спалили історико-краєзнавчий музей, у якому зберігалися твори видатної української народної художниці Марії Примаченко.

      Марія Примаченко – національний символ України. Її роботи зображували на поштових марках та на ювілейній монеті. В національному музеї народного декоративного мистецтва зберігається 650 картин та малюнків художниці, які теж знаходяться під загрозою, адже Київ перебуває під постійними обстрілами. Зважаючи на сьогодення  пропонуємо вам    в новому ракурсі переглянути роботи художниці. В її творчому доробку є намальовані солдатські могили, чудернацькі звіри, які уособлювали війну, чимало сцен, коли рідні і кохані проводжають чоловіків, синів, братів на війну. Букети і вазони з квітами й птахами Марія Примаченко присвячувала воїнам. Отож, до уваги онлайн-екскурс .

 

Підготували онлайн-екскурс: Тетяна БУРМІСТРОВА, зав. відділом літератури з питань мистецтв та Софія ВОРОЖЕЙКІНА, зав. відділом автоматизації і комп’ютерних технологій ДОУНБ імені Олени Пчілки. 

1 жовтня Міжнародний день музики

 Музика одна з прекрасних естетичних цінностей людства. Вона сприяє гармонізації нашого загального світовідчуття, виступає інструментом самовираження і натхнення, служить джерелом  непередаваних  відчуттів та емоцій.

Міжнародний день му́зики  щорічно відзначається у всьому світі 1 жовтня. За даними проекту DilovaMova.com, вперше Міжнародний день музики провели 1-го жовтня 1975-го року. Засновником  цього прекрасного Дня виступила Міжнародна музична рада (IMC) при всесвітній організації ЮНЕСКО. На 15-й Генеральній  асамблеї  IMC, проведеної  в 1973-му році в Швейцарії, місто Лозанна, було прийнято відповідне рішення.

Музика  прикрашає  життя людей, змушує їх радіти і співпереживати, відкриваючи двері  в  прекрасний  світ  звуків і коливань наших власних струн душі. Щорічно, цей  Всесвітній день  День прекрасного і дивовижного світу музичного  мистецтва  відзначається  проведенням  чудових  концертів та концертних програм, за участю кращих  художніх  колективів, музикантів та артистів. Всюди  звучать  безцінні  твори і  шедеври, що стали  надбанням світової музичної культури.  З Міжнародним  днем  музики!

 

Виставка творчих робіт Віталія Мельника

28 вересня  у відділі літератури з питань  мистецтв  відбулося відкриття  виставки робіт   луцького  художника Віталія Мельника.  Пан Віталій є одним з перших випускників Луцької художньої  школи ,  закінчив  Львівський інститут прикладного та декоративного  мистецтва,  один із засновників Народного Руху на Волині, секретар координаційної  ради Руху,  очільник крайового «Меморіалу ім. Василя Стуса», автор книги «Штрихи»  -   цікавий та багатогранний творчий і  життєвий шлях митця.  На виставці були представлені оригінальні орнаментальні  інсталяції, кожна з яких ще є своєрідним оберегом та буде доречною для будь-якого інтер'єру, а також  дві картини -  «Розп'яття», створено у  2014 році на тему війни, що розпочалась тоді на сході України і портрет Тараса Шевченка, якого пан Віталій подарував бібліотеці. Запрошуємо всіх бажаючих  відвідати виставку, завітавши у відділ літератури з питань мистецтв.

«Соломія Крушельницька – співачка світової слави»

 

Цього року всеукраїнська  громадськість відзначає 150-річний ювілей Соломії Крушельницької  - визначної оперної співачки, ім'я якої стало нашою славою та національною гордістю.  З цієї нагоди  у відділі літератури  з питань  мистецтв  була організована  зустріч з студентами першокурсниками КЗВО «Луцького педагогічного коледжу» з факультету музичного мистецтва,  до якої могли доєднатись всі охочі, «Соломія  Крушельницька – співачка світової слави». У  ліричній невимушеній  атмосфері звучав чарівний голос видатної співачки,  що долинув до нас крізь час та простір, завдяки записам. У присутніх була унікальна можливість прослухати раритетну грамплатівку, випущену до 100- літнього ювілею С. Крушельницької, яка зберігається у фондах відділу. Також переглянули  цікаві відео та фото , на тематичній виставці була презентована   література та ноти, а працівники  бібліотеки , розповідаючи про життя  та творчість, додали цікавих штрихів  до портрета  славетної  українки , надзвичайно талановитої співачки  Соломії  Крушельцької, що  пройшла хоч і не легкий, а подекуди й тернистий, але такий яскравий та багатогранний життєвий шлях.

Соломія Крушельницька – співачка, що мала «дар, даний Богом, тільки їй одній відомий, присущий і донині не розгаданий, таїну якого вона забрала з собою».

 

“Неповторна Галька», «неперевершена Кармен», «прекрасна Турандот», «незрівнянна Баттерфляй», «найчарівніша Чіо-Чіо-сан», «незабутня Аїда», «єдина в світі Джоконда», «найпрекрасніша Саломея», «ідеальна Брунгільда», «вражаюча Валькірія», «виняткова Лореляй», «найглибша і поетична виконавиця творів Тараса Шевченка і народних пісень»  - це все слова критиків, поціновувачів, прихильників, знавців  з минулого і сучасного про славетну українку, відому на весь світ оперну співачку Соломію Крушельницьку. А публіка, як тоді так і зараз, просто насолоджується її голосом, бо  унікальне неперевершене  сопрано  справляє гіпнотичний ефект на слухачів.

                 Крушельницька мала світову славу, прожила значну частину свого життя в Італії, володіла вісьмома мовами, виступала з величезним успіхом на провідних сценах багатьох країн , але завжди була перш за все українкою. Вона домоглася загального визнання власного таланту і ще за життя отримала титул найвидатнішої співачки світу, звання вагнерівської примадони ХХ століття, але  говорила: «Моя національність усім відома: її ніколи не змінювала і ніколи й ніде не зміню, хоч підлесливість та видання себе кимось іншим іноді приносить користь». Співати на одній сцені з уродженкою  маленького українського села Білявинці на Тернопільщині вважали за велику честь імениті тогочасні виконавці, а відомі композитори  успіхом своїх творів в немалій мірі завдячували саме їй ,талановитій  виконавиці. Так юна українська співачка врятувала оперу видатного італійського композитора Джакомо Пуччині , що перебував тоді на вершині слави , «Мадам Баттерфляй» , прем'єра якої з першою виконавицею ролі Баттерфляй, співачкою Розіною Сторкіо, зазнала цілковитого провалу, а саме талант Крушельницької зробив диво - підкорив критично настроєну  публіку, вистава пройшла з тріумфом, а твір став популярним та відомим.

                «Соломія Крушельницька – це одна з тих, кого не можна наслідувати, щоб зробити те, що вона робить на оперній сцені, треба мати її незвичні природні здібності, зміцнені сильною любов'ю, яку вона має до мистецтва, а ще знаннями, культурою і тим тонким відчуттям, яке дає їй можливість ототожнюватися з героїнею, яку грає». Крушельницька належала до рідкісного типу оперних співачок, що практично не мали визначеного амплуа і однаково впевнено почувались у будь-якому репертуарі. «Це була унікальна особистість, яку всім хотілось пізнавати. З різних аспектів. І це була дивовижна жінка з величезним почуттям гумору та смаку». У творчості її вирізняла самоповага та самоорганізація. «Коли публіку обманиш раз чи два  - вона вже більше ніколи тобі не повірить» - зауважувала Соломія. Фундаментальною рисою її характеру, що найбільше вплинула на її формування, як артистки, була цілеспрямованість, чітке і ясне уявлення про те,чого вона прагне і у який спосіб цього досягти. Вона була тією особистістю, у якої потреба у творчому, мистецькому самовираженні була настільки сильною, що вона подолає будь-які перешкоди, навіть ті, що вимагали над зусиль. А ще її називали жінкою з манерами королеви. Мабуть не потрібно намагатись розгадати таємницю її феномену, а просто насолоджуватись чарівним голосом, віддавати шану  таланту та дякувати долі за подаровану яскраву Зірку, що належить до Українського Зоряного Неба. 

                З нагоди Дня народження (23 вересня 1872 року) Соломії Крушельницької  у відділі літератури з питань мистецтв діятиме виставка «Неперевершена, єдина, неповторна»,а 22 .09. 2022 р. о 14 годині відбудеться захід «Соломія Крушельницька – співачка світової слави»

 

 

 

Олександр Мурашко – живописець, який виробив власний неповторний стиль у поєднанні імпресіонізму, модерну та реалізму

 

7 вересня  народився  відомий український живописець, педагог, громадський діяч Олександр Олександрович Мурашко (07. 09. 1875 –  14. 06. 1919 рр). Майстер портрета та картин побутового жанру, художник з європейською популярністю, один із засновників і професор Української академії мистецтв.

Мурашко О. О. був одним із тих, завдяки кому українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного – талант митця підняв його до європейського рівня, а його твори долучені до контексту світового художнього процесу.

Пісні написані війною

 24 лютого  жорстоко і назавжди розділило життя всіх на «до» та «після», а   чорне  слово «війна» стало страшною реальністю та змінило все. «Я ніколи не думав, що мені доведеться писати вірші і пісні на тему війни» - сказав Віталій Миколайович Іваницький, заслужений діяч мистецтв України, відомий митець, організатор, режисер-постановник, що здійснив понад 300 культурно-мистецьких, спортивних, освітніх робіт, масових свят, фестивалів, конкурсів, театралізованих видовищ, шоу-програм, ювілейних заходів, концертів, благодійних акцій,  автор розробки і реалізації мистецьких проектів – фестивалів, мистецьких імпрез, які добре відомі на теренах усієї України та за її межами.  За словами автора: «Емоції , які виникли зразу ж після  24 лютого 2022року, самі по собі виливалися і досі виливаються, у віршовані рядки про ці трагічні події, що робили російські агресори в Україні, і звичайно, з вірою у Перемогу». А його побратим по творчості, давній друг та знаний композитор Геннадій Татарченко запропонував на ці вірші написати музику і створити такий цикл пісень, що народилися під час війни. Так з'явилась збірка «Пісні, написані війною» у якій «відображені людська і творча біль, переживання та надія на Перемогу і краще майбутнє для України». Збірка складається з пісень, що вже записані на відео – демо пісенні версії, і на даний час розміщені у фейсбуці, і різних телеграм каналах, в ютубі та інших платформах і засобах масової інформації. Примірник з автографами авторів В.М. Іваницький подарував  ДОУНБ ім. Олени Пчілки.

Творча та духовна спадщина Йова Кондзелевича

 

Йов Кондзеле́вич  - видатна  історична особистість, український іконописець, що залишив унікальний  неоціненний творчий  спадок. В його мистецтві наче відобразились широкі територіальні простори України, охоплюючи Волинь, Київщину, Поділля та Прикарпаття, а також поєднались духовні досягнення Києва та Західної Європи, що зумовили складний і водночас органічний сплав його творчого процесу. В тому процесі міцні підвалини становили традиції рідного мистецтва, а спрямовуюча  ідейна тенденція  випливала з духовних потреб  українського барокко.

Народився Кондзелевич у 1667р. у місті Жовква, але його творчий та життєвий шлях тісно пов'язаний з Волинню і безпосередньо з Луцьком.  У дев'ятнадцять років  він постригся в ченці і з 1686 р перебував  у Білостоцькому  монастирі поблизу Луцька, а через рік  засвідчив про себе, що він ієромонах.. Акти луцької градської книги 1710-1713 рр. згадують про нього, як ігумена Луцького братського монастиря. Отже Кондзелевич, як “старший брат” Воздвиженського (Чесного Хреста) братства займався  важливою громадською діяльністю, а можливо й освітньою, як вчитель  братської школи вищого типу в Луцьку.  Однак безумовно основним заняттям його було малярство. В своїй творчості митець спирався на реальність складних релігійних та національно-соціальних стосунків і співвідношень, що з особливою силою загострились на зламі століть у Галичині та Волині. В цьому питанні життєдайним джерелом для нього була ренесансна спадщина. Видатному художнику було під силу   втілення в творах  надзвичайно широких за масштабністю охоплення життєвих проблем ідей. Для Кондзелевича величезне значення мало усвідомлення нової краси, що виявлялась у всьому, відображаючи змінений погляд на людину та її оточення. Використовуючи досить уміло європейські мистецькі надбання він нічого з них штучно не насаджував на місцевому грунті. Малярство Кондзелевича розвинулось на національних мистецьких традиціях,  яким він залишився вірним протягом творчого життя, збагатив та передав наступникам.  Патріотичний дух його мистецтва безсумнівний, інтереси країни і доля духовного спадку народу для нього були найважливішими, як і для багатьох культурних людей того часу.

Одним із найперших творів митця вважають фрагменти іконостаса Білостоцького монастиря, що складаються із зображень шести апостолів та ікони «Успіння Богородиці». В 1690-ті Йов Кондзелевич працював над так званими Городищенським та Локачівським іконостасами на території Волині. З цих іконостасів збереглися ікони «Христос-Пантократор», «Спокуса Христа» та одвірки дияконських і Царських воріт (Городищенський іконостас) та зображення пророків (Локачівський іконостас) (Зберігаються в Музеї Волинської ікони в Луцьку). Також Йову Кондзелевичу можливо належить авторство ще двох ікон — «Богородиця-Замилування» та «Зішестя Святого Духа» створених в 1690-тих рр., які знаходяться в церкві Св. Михаїла в с. Білосток (колишній Білостоцький монастир).  У 1696 р. Кондзелевич виконує кіот для Чудотворної ікони Загорівської Божої Матері для Загорівського монастиря на території Волині із зображеннями «Іоакима та Анни», «Старозаповітньої Трійці», «Хрещення в Йордані», «Мучениці Варвари», «Мучениці Катерини» та «Спаса Нерукотворного» (Зберігається в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького). В 1698–1705 рр. він на чолі групи іконописців працював над іконостасом для Скиту Манявського.  Цей  іконостас відомий тепер під назвою «Богородчанський іконостас» (зберігається з 1924 р. в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького). Також окрім великої роботи над іконостасом для Скиту Манявського, Йов Кондзелевич, працював ще над декількома іконописними творами, виконаними як для Великого Скиту в Маняві, так і для його філіальних монастирів в Карпатському реґіоні Галичини та, можливо, Буковини. У 1722 р. художник брав участь у роботі над іконостасом для Загорівського монастиря (також відомий як Вощатинський іконостас). Перебуваваючи у Луцькому монастирі Хрестовоздвиженського братства, Йов Кондзелевич можливо створив згорілий в 1821 році іконостас для церкви братського монастиря, опис якого засвідчує його високу якість виконання . Існує також підписний вівтар для мініатюрної ікони «Богородиця-Одигітрія» в церкві Св. Козьми і Даміана в с. Махнівці Золочівського району на Львівщині. Це далеко не повний перелік  неоціненного творчого скарбу, що  створив і залишив у спадок великий  майстер.

 У 1737 році митець створив свою останню роботу «Розп'яття» з церкви в с. Чернчиці біля Луцька (Зберігається в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького).Останньою згадкою про Йова Кондзелевича, що дає можливість приблизно визначити час його смерті, є інвентар монастиря в місті Дубно, датований 27 січня 1748 року, де йдеться про намісні ікони «руки небіжчика Йова» з іконостаса в монастирській церкві Св. Георгія. Таким чином можна припустити, що Йов Кондзелевич помер десь між 24 травня 1740 року і 27 січня 1748 року, проживши понад 73 роки багатого на події та мистецькі звершення життя.

Творчий шлях Кондзелевича був складним, а подекуди і надто тернистим, але йому випала честь стати тим творцем , хто переніс у своє мистецтво епічну атмосферу часу, відтворивши його глибоку трагічність, велич духа й життєдайний оптимізм перед майбутнім.

Детальніше та глибше  ознайомитись з творчістю Йова Кондзелевича ви можете у відділі літератури з питань мистецтв.

 

Картина в подарунок

 

        По закінченню виставки Володимира Яницького "Евакуюване життя" відділ літератури з питань мистецтва отримав в подарунок від художника картину "Зимовий ранок".  Ми щиро вдячні  Володимиру Яницькому. Сподіваємся ще на зустріч та бажаємо художнику творчої наснаги. Віримо, що після перемоги та повернення у рідну домівку, у містечку Курахове художник організує свою виставку "Повернуте мистецтво". 

Евакуйоване мистецтво

16 серпня 2022 року у відділі літератури з питань мистецтва відбулось відкриття благодійної виставки-продаж картин художника Володимира Яницького "Евакуйоване життя".  Володимир Яницький з міста Курахове на Донеччині. Війна змусила родину художника, як і багатьох українців,  у квітні  виїхати з рідної домівки. Вирішити куди їхати допомогли хлопці з 14-ї окремої механізованої бригади. з якими потоваришували ще в буремному  2014 році на Донеччині. Саме вони запропонували зупинитися у Володимирі або в селі Чаруків. З огляду на стан батьків обрали другий варіант.

      Городищенська громада надзвичайно радіє, що частинка її теріторії стала місцем для життя та творчості таких чудових людей, адже талант це те, що не можна зупинити. Саме у будинку культури с. Городище 28 та 29 липня проходила  благодійна виставка-продаж картин Володимира Яницького, яка мала назву "Врятоване митецтво". Кошти, зібрані під час заходу були спрямовані на підтримку ЗСУ.

      Володимир з дружиною Анною розповідають, що творити в умовах війни надзвичайно складно, бо відсутність належного освітлення, правильного оснащення робочого місця для людини із вадами зору складає неабиякі труднощі. Але навіть за таких обставин творчий потік митця не зупиняється. Тільки тематика картин дещо відрізняється. До війни це були картини більш позитивні: тварини, краса рідного краю, жіноча краса. Зараз художник підсвідомо переносить реалії війни у свою творчість. Всі роботи наповнені емоціями людей, які живуть у складний  воєнний час.

      На зустріч з художником завітали нові друзі з Городищенської громади, хлопці, з якими познайомились на блокпостах на Донеччині, діти з художньої студії "Барва". Цікавим було знайомство з творчістю Володимира Яницького, перегядаючи картини на відео та озвучене віршами, які написав Микола Сидорчук, поет, член спілки письменників України: 

Звертаюся, друзі, дізнайтеся кожний,

який Володимир Яницький художник, 

який він магічний, який чарівницький

той світ, що створив Володимир Яницький!