вівторок, 8 червня 2021 р.

"Неперевершений майстер кіно"

 

 

7  червня відбувся захід присвячений 100-річчю від дня народження  Тимонишина Антона Григоровича – українського кінорежисера, театрального актора. Антон Тимонишин народився 8 червня 1921 року на хуторі Береззя (тепер село Сьомаки Луцького району Волинської області). В родині було четверо дітей. Підростаючи, хлопець ходив у школу села Несвіч за вісім кілометрів, а згодом вступив на навчання у Луцьку торгову гімназію. Проте, до цієї професії душа не лежала. Вперше відвідавши кінотеатр, вирішив стати актором. 1944 року Луцьк звільнили від гітлерівців, а вже через три дні Антона Тимонишина зарахували актором Волинського драматичного театру ім. Тараса Григоровича Шевченка. Його життя на сцені заслуговує окремого дослідження, бо не було вистав, у яких би він не брав участі. Працював Тимонишин багато. Грав телеграфіста у виставі «Правда» і Трохима Голуба у «Макарі Діброві», а особливо вдалою, як зазначала критика, вийшла роль молодого Гриця Часника (п’єса «В степах України») – витворах Олександра Корнійчука, першої особи в драматургії часів тоталітаризму. Скільки було сценічних персонажів за десять років акторської роботи – не злічити. І всі вони різнопланові.

1953 року Тимонишин вступає до Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого , але не на акторське, а на режисерське відділення. Якісне оновлення театр відчув 1958 року, коли в Луцьку з’явилися три дипломні помітні вистави, поставлені Антоном Тимонишиним. Те, що Антон Тимонишин проходив дипломну практику у своєму рідному театрі в Луцьку, де чудово знав акторів і вони знали його, сприяло взаєморозумінню і значно полегшило роботу. За чотири місяці він поставив аж три вистави: драму Михайла Шатрова «Ім’ям революції» (січень 1958 р.), п’єсу Якова Мамонтова «Княжа Вікторія» (березень) і комедію Миколи Зарудного «Веселка» (квітень). Остання, була визнана його найяскравішою виставою. Театральний колектив звернувся до обкому партії, аби талановитого режисера залишили в Луцьку. Але в Тимонишина були інші плани і бажання. Він повертається до Києва. За розпорядженням Міністерства культури його приймають у штат Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка.

  Слід зазначити, що Антон Тимонишин прийшов у кіно в зрілому віці. Коли йому виповнилося 37 років, доля відвела йому ще одинадцять років роботи в кіно. За цей час він встиг поставити тільки п’ять фільмів: «Михайло Романов», «Київська соната» (заборонений), «Ракети не повинні злетіти» (у співавторстві), «Їх знали тільки в обличчя», «Експеримент доктора Абста».

  Фільми Антона Тимонишина мали успіх на всій території СРСР, і це був успіх української культури, вони свідчили про конкурентну спроможність українського кіно, піднімали престиж кіностудії ім. О. Довженка. У тих фільмах знімалися українські і російські актори. Виходили вони російською мовою, йшли на загальносоюзний екран. Фільми Антона Тимонишина стали кращими українськими зразками пригодницького кіно. Шкода, що його фільмів не показують нині ні в кінотеатрах, ні на телебаченні, а вони, як бачимо, заслуговують уваги.

Під час заходу виступив Валентин Іванович Люпа – кіноаматор, Член Національної спілки журналістів України, почесний читач бібліотеки. Гарним доповненням до виставки стала книга яка потрапила до бібліотеки завдяки УІК "Кіно народжене Україною " Сергія Тримбача.