Пам’ятники Лесі Українці за кордоном

Вдячні закордонні українці встановили пам’ятники Лесі Українці за океаном – Саскатуні, Торонто (Канада), Клівленді (США). Віддали шану великій поетесі спорудженням пам’ятників у Грузії (Батумі, Телаві, Сурамі), в Азербайджані (Баку), Росії (Москва). Перший пам’ятник поетесі, як зазначають джерела, встановлено в місті Сурамі (автор – Тамара Абакелія).

 

Пам’ятники Лесі Українці в Україні

Леся Українка  ̶  славетна й улюблена письменниця українського народу, феноменальна жінка у світовій культурі, яку можна охарактеризувати її ж поетичним образом  ̶  «світло нагірне». Нагірною проповіддю було її слово, що будило з летаргійного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили в боротьбі за волю України.

Над образом Лесі Українки, втіленим у бронзі, мармурі, граніті, працювали відомі митці Михайло Черешньовський, Галина Кальченко, Галина Петрашевич, Микола Обезюк, Леонід Муравін, Володимир Сколоздра, Юліан Савка, Володимир Прядка, Василь Бородай, Юлія Скобликова, Лев Біганич, Володимир та Василь Одрехівські, Іда Копийгоренко, Ярослав Красножон, Володимир Суханов, Макар Вронський, Тамара Абакелія, Емануїл Мисько, Богдан Корж та ін.

5 місць пошанування знаходяться на Волині – в Луцьку, Колодяжному, Ковелі, 6 – у столиці – місті Києві, серед них – високомистецький надгробний монумент, авторства Галини Петрашевич, споруджений 1939 року. 4 пам’ятники (в Ялті, Гурзуфі, Саках, Балаклаві)

Відділ літератури з питань мистецва отримав цінний дарунок від Українського культурного фонду

9 лютого 2021 року начальником відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради Олександром Котисом передано Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки 2 примірники видання «Керамічний код Івана Левинського в естетичному вимірі українця кінця ХІХ – початку ХХ ст.» (за редакцією А. Клімашевського). Цінне мистецьке видання містить 256 сторінок.

Завдяки Українському інституту книги відтепер головна бібліотека Волині матиме в своїх фондах альбом, сформований за результатами резонансної виставки «Керамічний код Івана Левинського » (Львів, 2019–2020). Репродуктовані понад 500 пам’яток ужиткової і будівельної кераміки кінця ХІХ – початку ХХст. дають уявлення про виняткове мистецьке явище, створене підприємницьким талантом українського архітектора Івана Левинського. А науково - популярні статті дослідників зі Львова, Опішні, Харкова розкривають волинському читачеві захопливу панораму смислів, що постали в добу модерну – час, коли в пошуку власного національного виразу з новою силою зазвучав мистецький діалог між Заходом і Сходом України .

 Тішить, що тексти в книзі подані трьома мовами – українською, польською, англійською.

 Книга «Керамічний код Івана Левинського » займе чільне місце в фонді відділу літератури з питань мистецтва Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки.

Іван Гончар: жити і творити для народу

 

 В Україні багато чудових музеїв. Кожен, незважаючи на свої розміри, зародився з великої любові – до прекрасного, до мистецтва, до історії... Любов’ю був безмежно багатий і Іван Макарович Гончар – "хрещений батько" Українського центру народної культури, званого нині його ім’ям. Через музей Івана Гончара пройшли тисячі людей і залишилися йому невимовно вдячними. І колекціонер, і його скарб повернули багатьом історичну пам’ять, допомогли відчути себе українцями. До 120-річчя від дня народження митця у відділі літератури з питань мистецтва організовано виставку "Іван Гончар: жити і творити для народу". 

Пропонуємо список літератури до виставки. 

 Гасиджак Л. "Одяглися, об’єднали куфайкою..."/ Л.Гасиджак // Артанія.– 2013. – №1-2. – С. 90-91.

Гончар І. Ідеал краси людської. / І.Гончар // Людина і світ. – 1989. –№11. – С.30-34.

Гудак В. Історія і сучасність у народній тематичній пластиці малих форм: на прикладі творчості майстра народного мистецтва Івана Гончара. /В.Гудак. // Українська керамологія. – 2002. – №2. – С. 286-291.

Мельничук Ю. Україна Івана Гончара. / Ю. Мельничук // Міжнародний туризм. – 2006. – №2. – С. 94-99

Онищенко В. Одна людина може багато... / В.Онищенко. // Образотворче мистецтво. – 2011. – №2. – С. 38.

Поклад Н. "У нас все є, а радості нема..." / Н.Поклад. //Київ. – 2006. – №9. – С. 165-184. 

Посвята: шляхами подвижника: Іванові Гончару – 100 // Артанія. – 2011. – №2. – С.30-43.

Пошивайло-Марченко Т. Звитяга одного життя. / Т.Пошивайло-Марченко // Народне мистецтво. – 200-. – №1-2. – С. 5-7.

Чашкова А. Колекція кераміки українського центру народної культури "Музей Івіана Гончара". / А.Чашкова. // Український керамологічний журнал. – 2003. – №214. – С. 75-76.

Юхимович В. Один із двох. / В.Юхимович. // Образотворче мистецтво. – 1991. – №2. – С. 27.

Новинка

Надія Бернар-Ковальчук «Харківська школа фотографії: гра проти апарату»

Монографія заснована на дослідницькій роботі, проведеній в рамках мистецтвознавчої програми Університету Сорбонна, Париж, книга «Харківська школа фотографії: гра проти апарату» розкриває множинні джерела та експериментальний характер фотографічної творчості представників одного з найяскравіших феноменів українського сучасного мистецтва. В радянському андеграунді, під уламками імперії або на київських барикадах харківська фотографія вже більш як півстоліття відзначається іронією, критичним поглядом на медіум та колективною дією. Книга доповнена ілюстраціями та фрагментами з інтерв’ю, більшість яких публікуються вперше.  

Мистецтвознавиця Надія Бернар-Ковальчук  народилася в Києві, З 2013 року живе та працює в Парижі. Навчалась на кафедрі культурології в Києво-Могилянській академії, після чого вступила до Школи Лувру (École du Louvre) в Парижі, де отримала диплом бакалавра історії мистецтв зі спеціалізацією “сучасне мистецтво” у 2016 році. З 2017 по 2019 рік навчалась на магістерській програмі з історії мистецтва в Університеті Сорбонна (Sorbonne Université) за спеціальністю “сучасне мистецтво” та професійним напрямом “дослідження”. В 2020 розпочала роботу над дисератцією на здобуття наукового ступеню доктора філософії в аспірантурі Університету Сорбонна на факультеті історії мистецтва та археології .