неділя, 24 травня 2020 р.

24 травня День слов’янської писемності і культури


24 травня відзначається День слов’янської писемності і культури, який в Україні було запроваджено в 2004 році указом тодішнього президента Леоніда Кучми. Загалом, цей день святкують в усіх слов’янських країнах: Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Польщі, Чехії, Словаччині, Словенії, Чорногорії, Хорватії. Перш за все, народи віддають шану двом братам ─ Кирилу і Мефодію, які винайшли кирилицю, тобто слов’янську абетку. Потрібно відзначити, що виникнення письма мало важливе значення й для літератури, мистецтва та культури загалом.
У цей день хотілося б згадати імена українських науковців, які усе своє життя присвятили вивченню української культури як складової частини слов’янської, і праці яких були презентовані та подаровані ними особисто для відділу літератури з питань мистецтва головної книгозбірні Волині.
Дмитро Степовик ─ український мистецтвознавець, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, професор історії мистецтва Київської православної богословської академії, професор історії культури Українського вільного інституту у Мюнхені. Спеціалізується на вивченні історії українського та  болгарського мистецтва.
У книзі розкриваються особливості розвитку української ікони від хрещення Київської Русі до кінця 20 століття. Дається періодизація історії ікономалювання, характеризуються стилі й специфічні риси української ікони, аналізуються осередки та школи ікономалювання. Значна увага приділяється продовженню національних ікономалярських традицій у діаспорі.
Для мистецтвознавців та всіх тих, хто цікавиться розвитком української духовної традиції.




Автор дібрав ключові слова, покликані формувати християнську свідомість, на всі тридцять три літери української абетки. Мова абетки проста, але не спрощена. Зразкове мистецьке оформлення книги, в якому використані образи і мотиви української християнської іконографії та елементи оформлення давніх українських рукописних і друкованих книг, сприятиме успішному сприйняттю християнської віри українською дитиною.




У пропонованій книжці висвітлюється доробок видатних майстрів українського походження, які творили ікони, іконостаси, мозаїки, фрески, вітражі в українських храмах США, Канади, країн Західної Європи в ті часи, коли тоталітарний режим в Україні суворо забороняв будь-яку духовно-християнську діяльність, у тому числі священне мистецтво Церкви. Йдеться насамперед про творчість найвідоміших майстрів ікони — Петра Холодного, Святослава Гординського, Ювеналія Мокрицького, Якова Гніздовського, Христини Дохват,Дмитра Блажейовського, Ростислава Глувка, Миколи Бідняка, Омеляна Мазурика, Івана Денисенка, Євгена Андрухіва.   
З 85 прожитих років (1878-1963) скульптор Михайло Паращук тільки молоді літа провів у рідній Галичині та три роки в Наддніпрянській Україні, в Києві. Решта його життя пройшла на чужині: у Польщі, Австрії, Німеччині, Франції, Естонії, Латвії, Болгарії. Паращук, отже, - це типовий мистець-емігрант. Але дай, Боже, кожному майстрові так послідовно й стійко утверджувати високу професійність у творчості і так плекати національні традиціїяк це робив Паращук. Портрет і монументально-декоративна скульптура - ось два основні жанри, в яких працював Паращук. Проте ці два жанри не скували ініціятиви майстра, бо, використовуючи засоби давніх мистецьких стилів - барокко та клясицизму, - він домігся великого розмаїття в пластичній інтерпретації образу.





У книзі розповідається про українського скульптора-монументаліста, різьбяра по дереву, педагога і громадського діяча лемківського походження, який в 1949 році переїхав з Баварії до США й з 1973 року був головою Об’єднання митців-українців в Америці.


У книзі на прикладі творчості чотирьох визначних майстрів української барокової графіки XVII й початку XVIII століть - Олександра Тарасевича, майстра Іллі, Леонтія Тарасевича та Івана Щирського - висвітлюються характерні риси одного зі світових мистецьких стилів епохи Просвітництва - стилю бароко. Україна в XVII - XVIII століттях набула унікального досвіду серед країн Центральної та Східної Європи щодо органічного єднання західноєвропейських варіантів стилю бароко з українськими мистецькими традиціями, а в широкому розумінні - зближення православної та католицької естетики у творах на релігійну та світську тематику. Автор детально досліджує феномен українського бароко, визначає його суттєві й формальні риси у порівнянні з автохтонним стилем бароко у мистецтві країн Заходу.




Книгу присвячено Леоніду Молоджанину - скульптору українського походження, відомому під псевдонімом Лео Мол. Його діяльність у галузі станкової і монументальної скульптури високо оцінена не лише в Канаді (де Леонід Молоджанин живе з кінця 1948 р.), а й у багатьох країнах світу. Останньою визнала талант Лео Мола Україна. Особливе місце у творчості митця посідає образ Тараса Шевченка. У книзі детально висвітлено творчий та життєвий шлях Леоніда Молоджанина, репродуковано багато творів майстра. Розрахована на широке коло читачів.











Є у фондах нашого відділу і книги Дмитра Власовича, присвячені болгарському мистецтву: «Болгарське образотворче мистецтво 1878 – 1978», «Сучасне образотворче мистецтво Болгарії. Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період». Загалом, колекція науковця нараховує декілька десятків видань.
16 травня 2019 року в актовій залі бібліотеки відбулася презентація книжкового зібрання, переданого книгозбірні авторитетним ученим Галиною Стельмащук ─ доктором мистецтвознавства, професоромом Львівської національної академії мистецтв, членом-кореспондентом Національної академії мистецтв України, членом Національної спілки художників України. Усього передана колекція нараховує близько 300 видань – монографій, мистецьких розвідок, збірників наукових праць,  періодичних видань. Серед подарованого вирізняються ошатно видані монографії самої Галини Стельмащук „Традиційні головні убори українців: класифікація, символи та обереги, художні особливості”, „Давнє вбрання на Волині”, „Еклібриси родини Опанащуків”, „Українське народне вбрання”, „Українські народні головні убори”, „Український стрій”. 

  Отож, працюючи на ниві дослідження та вивчення української культури, Дмитро Степовик та Галина Стельмащук досягнули висот, які вивели науковців на світовий рівень. Завдячуючи їм, наша книгозбірня збагатилась новими виданнями, а користувачі отримали змогу здобувати знання із книг, які містять ґрунтовні  наукові розвідки.


субота, 16 травня 2020 р.

День Європи в Україні

Офіційно в Україні щорічно у третю суботу травня відзначається День Європи. Цьогоріч святкування припало на 16 травня. Не маючи можливості, в умовах нинішнього карантину, підготувати повноцінну книжкову виставку, пропонуємо вашій увазі переглянути грампластинки зарубіжних гуртів, які вже є справжньою рідкістю і становлять велику цінність для нашого фонду. Загалом, відділ літератури з питань мистецтва Волинської ДОУНБ ім. Олени Пчілки має найбільший в області фонд грамзаписів, який складає близько семи тисяч одиниць обліку.

John Lennon — Plastic Ono Band (1970)
Ono Band ─ група, яка була сформована британським рок-музикантом, співаком та композитором Джоном Ленноном і художницею-авангардисткою Йоко Оно в 1968 році, проіснувала в різному складі до 2013-го.
Пластинка містить пісні написані Джоном Ленонном, серед яких: «Mother», «Hold on», «Isolation», «Remember», «Love», «Well Well Well», «God» та ін. Це був перший сольний альбом колективу, який виявився неймовірPlastic но простим за звучанням.
Нижче подані грампластинки славнозвісного британського гурту The Beatles («Битлз»), засновником якого був вищезазначений рок-музикант.




"Revolver" (Револьвер) - сьомий студійний альбом рок-групи "The Beatles", який побачив світ 5 серпня 1966 года. В хронології американських видань, що були підготовлені компанією Capitol Records, "Revolver" був одинадцятою пластинкою групи ".
ABBEY ROAD
ВИКОНАВЕЦЬ: THE BEATLES
1.Come Together
2. Something
3. Maxwell's Silver Hammer
4. Oh! Darling
5. Octopus's Garden
6. I Want You (She's So Heavy)
7. Here Comes The Sun
8. Because
9. You Never Give Me Your Money
10. Sun King
11. Mean Mr. Mustard
12. Polythene Pam
13. She Came In Through The Bathroom Window
14. Golden Slumbers
15. Carry That Weight
16. The End
17. Her Majesty

ВИКОНАВЕЦЬ: THE BEATLES
«A hard day's night»
I сторона:
1. A Hard Day's Night
2. I Should Have Known Better
3. If I Fell
4. I'm Happy Just To Dance With You
5. And I Love Her
6. Tell Me Why
7. Can't Buy Me Love
II сторона:
8. Any Time At All
9. I'll Cry Instead
10. Things We Said Today
11. You Can't Do That  
12. I'll Be Back
Пінк Флойд ─ британський рок-гурт, який за свою історію продав 210 мільйонів альбомів по всьому світу. Колектив сформувався у Лондоні в 1965 році й здобув велику популярність. 

Сторона 1
Shine On You Crazy Diamond
Learning To Fly
 Yet Another Movie
Round And Around

Сторона 2
Sorrow
The Dogs Of War
On the Turning Away

Польська фолк-рок група «Скальди» була створена в 1965 році в Кракові. В 1967-му випустила свій перший альбом. Слава колективу зростала з роками, їхні хіти наспівувала вся Польща: «Кролик», «Утікай, утікай», «Я не бачу тебе у своїх мріях» та інші композиції звучали й поза межами Радянського Союзу. Наприкінці 1980 року група розпалась, проте в 2006 році колектив знову розпочав гастролі.

Дискографія:
Skaldowie (1967, studio album)
Wszystko mi mуwi, ze mnie ktos pokochal (1968, studio album)
Cala jestes w skowronkach (1969, studio album)
Od wschodu do zachodu slonca (1970, studio album)
Ty (1971, studio album)
Wszystkim zakochanym (1973, studio album)
Krywan, Krywan (1973, studio album)
Szanujmy wspomnienia (1977, studio album)
Stworzenia swiata czesc druga (1977, studio album)
Rezerwat milosci (197, studio album)
Droga ludzi (1980, studio album)
Nie domykajmy drzwi (1989, studio album)
Podrуz magiczna (1996, boxset/compilation)
Antologia (2000, boxset/compilation)
Harmonia swiata (2006, studio album)
Modern Talking ─ німецький дует, що був створений у 1984 році й став одним з найпопулярніших у світі, але в 1987 році, в силу обставин, припинив свою діяльність і лише через одинадцять років знову з’явився на сцені. Останній концерт відбувся у червні 2003 року в Берліні.































Про ансамбль «АББА» вперше заговорили в 1974 році після того, як група молодих музикантів із Швеції стала переможцем на конкурсі Євробачення, що проходив в англійському місті Брайтоні. Пісня «Ватерлоо», яку вони представляли, була визнана кращою. Згодом з’явились і інші пісні, які сприяли славі ансамблю в усьому світі. Назва гурту складається з перших літер імен учасників (Агнета, Бйорн, Бенні, Анні Фрід). Колектив вважається одним із найуспішніших за всю історію популярної музики. ABBA продали більше 380 мільйонів альбомів і синглів по всьому світу.
Взимку 1981-1982 активність групи почала йти на спад. У грудні 1982 року вийшов останній записаний разом сингл ABBA Under Attack. Новий ріст популярності колективу розпочався із 1992 року.
Отож, говорячи про закордонні музичні гурти, не забуваймо й про те, що й в Україні в цей час були популярні музичні колективи, серед яких вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», створений Левком Дутківським, що здобув неймовірну славу й який згодом назвуть українськими «Бітлз». У наших фондах Ви можете відшукати цілу низку грамзаписів, які в найкращому світлі презентують й  українську культуру в європейському контексті!

18 травня День пам’яті жертв депортації кримських татар


18 травня 2020 року Україна відзначатиме День боротьби за права кримськотатарського народу, що історично сформувався в Криму з різних етнічних груп, а також вшанує пам'ять жертв депортації кримських татар.
Саме в цей день 1944 року за наказом Сталіна увесь кримськотатарський народ, який звинувачувався у масовій зраді і колабораціонізмі, тобто співпраці з ворогом, був депортований з Криму до різних республік СРСР ─ Узбецької, Киргизької, Казахської, Таджицької РСР та різних областей Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР). Загалом, за офіційними даними, було депортовано 183 тисячі 144 особи, за кримськотатарськими джерелами ─ понад 400 тисяч. Згідно інформації кримськотатарських активістів, 46 % депортованих загинуло, а, отже, це був фактично кожен другий.
Зі спогадів очевидців, бійці військ НКВС у найкоротший термін дозволили взяти усе необхідне, а далі людей відправили на вантажівках до залізничних станцій, потім ─ ешелонами у далеку дорогу. Зважаючи на кількість людських жертв, значна частина дослідників уже сьогодні притримуються одностайної думки, яка полягає в тому, що цю депортацію сміливо можна прирівняти до геноциду кримськотатарського народу.
Сьогодні ми говоримо про те, що не тільки кожен українець, а й увесь світ має знати і пам’ятати про злочинні діяння радянської влади, а також про наслідки депортації, яка полягала не лише у втраті чисельності, а й в масовому знищенні культури даного народу, який, до речі, Верховна Рада України спромоглася тільки нещодавно визнати корінним народом у складі нашої держави.
На сьогодні кримські татари, окрім України, проживають на територіях Росії, Туреччини, Румунії, Болгарії, Узбекистану, де зберігають свої звичаї та традиції. На превеликий жаль, українцям й донині не вистачило часу, коштів, а швидше за все бажання, для того, щоб на науковому рівні дослідити та вивчити культурну спадщину цього народу. Якщо говорити чесно, то на сьогоднішній день ми маємо обмаль фахівців, які були б компетентними в кримськотатарській тематиці. Лише нещодавно в столиці, у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, розпочато вивчення кримськотатарської мови й літератури.
Нині кримські татари переживають нові випробування, живучи в анексованому росіянами Криму. Хотілося б, щоб кожен із нас усвідомлював усі наслідки трагедії кримських татар. Для того, щоб бути, як кажуть, «у темі», закликаємо переглянути українську кінострічку режисера і виконавця головної ролі Ахтема Сеїтаблаєва під назвою «Хайтарма», що в перекладі означає «повернення», або ж прослухати пісню української кримськотатарської співачки Джамали «1944», з якою вона здобула перемогу на Євробаченні в 2016 році. Є ще один варіант: можна прочитати книгу (на превеликий жаль, її ще й досі немає у фондах нашої книгозбірні) британської журналістки й письменниці Лілі Хайд «Омріяний рай», де зібрано десятки інтерв’ю про депортацію та репатріацію кримських татар.
Й насамкінець пропонуємо вашій увазі бібліографічний список на тему: «Мистецтво кримських татар та його відображення у дослідженнях науковців на сторінках періодичних видань».

 Аблялімова Е. Бахчисарайський ханський палац: реставрація чи реконструкція / Е. Аблялімова // Пам’ятки України. – 2019. – № 4-6. – С. 79–82.
Аблямитова Л. Символические аспекты национального крымскотатарского костюма в свадебном обряде / Л. Аблямитова // Нар. творчість та етнографія. – 2008. – № 1. – С. 24–31.
Акчуріна-Муфтієва Н. Етнографічні дослідження кримськотатарського житла / Н. Акчуріна-Муфтієва // Нар. творчість та етнографія. – 2005. – № 1. – С. 92–96.
Акчуріна-Муфтієва Н. Історіографія вивчення кримськотатарського народного декоративного мистецтва / Н. Акчуріна-Муфтієва // Вища школа. – 2010. – № 5-6. – С. 92–101.
Акчуріна-Муфтієва Н. Килимарство й виробництво з вовни у кримських татар / Н. Акчуріна-Муфтієва // Нар. творчість та етнографія. – 2007. – № 2. – С. 80–87.
Акчуріна-Муфтієва Н. Ювелірне мистецтво кримських татар / Н. Акчуріна-Муфтієва // Образотворче мистецтво. – 2013. – № 3. – С. 106–109.
Бавбекова І. Орнаментальні форми кримськотатарського традиційного мистецтва / І. Бавбекова // Нар. творчість та етнографія. – 2005. – № 1. – С. 97–99.
 Букет Є. Творчі задуми Рустема Скібіна: [нещодавно в столиці навчали кримськотатарського розпису хною] / Є. Букет // Українська культура. – 2015. – № 7-9. – С. 24–31.
Вивчили колекцію з кримськотатарським орнаментом: [фахівці досліджували етнографічну колекцію, що надійшла до фондів Харківськ. історичн. музею після визволення міста в 1943 р. та пов'язана з історією і культурою кримськотатарського народу] // Голос України. – 2019. – 23 берез. – С. 6.
 Волошенюк О. Перший кримськотатарський фільм: постколоніальні студії / О. Волошенюк // Студії мистецтвознавчі. – 2017. – № 1. – С. 51–60.
 Грушецька В. О. Традиційний костюм кримських татар у науковій спадщині У. А. Боданінського / В. О. Грушецька // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Історичні науки. – 2014. – № 7. – С. 152-157.
 Гуменюк В. Вистава ярка, концептуальна: («Лісова пісня» в постановці кримськотатарських митців) / В. Гуменюк // Український театр. – 2005. – № 4. – С. 9 – 11.
 Гуменюк О. Рекрутчина та еміграція в кримськотатарському фольклорному епосі / О. Гуменюк // Слово і час. – 2017. – № 5. – С. 69–78.
 Гуменюк О. Жіноча любовна пісня в кримськотатарській любовній ліриці / О. Гуменюк // Нар. творчість та етнографія. – 2007. – № 2. – С. 87–90.
 Джулай Д. Подих кримського вітру: [в укр. Нац. центрі нар. культури «Музей Івана Гончара» відбулася виставка творів кримськотатарського мистецтва з приватних колекцій «Зінджір»] / Д. Джулай // Літературна Україна. – 2014. –17 квіт. – С. 16.
 Ізмаїлова Е. Особливості музичного виховання дітей в кримськотатарській школі / Е. Ізмаїлова // Початк. школа. – 2003. – № 6. – С. 55–57.
 Катриченко Т. Про відроджений культурний код: [у Нац. центрі нар. культури «Музей Івана Гончара» відкрилася виставка кримськотатарського мистецтва] / Т. Катриченко // День. – 2014. – 8 квіт. – С. 12.
 Марчук Є. Бахчисарайська хайтарма: кримськотатарський нар. танець [Ноти] : перекладення для двох фортепіано / Є. Марчук // Муз. школа. – 2018. – № 7. – С. 35–45.
 Мона Ж., Хайбуллаєва Ф. Похоронний обряд кримських татар / Ж. Мона, Ф. Хайбуллаєва // Народознавчі зошити. – 2001. – № 3. – С. 599–601.
 Музиченко Я. Народ степу і гірських джерел: історико-культульна спадщина кримських татар свідчить: Крим – саме їхня Батьківщина / Я. Музиченко // Україна молода. – 2014. – 16–17 трав. – С. 18–19.
 Пащенко А. Алім – кримськотатарський бунтар / А. Пащенко // Кіно-театр. – 2016. – № 4. – С. 10–12.
 Сеїтаблаєв А. «Кожен кримський татарин мріяв, щоб у нас було своє кіно. Я щасливий: зняти перший фільм випало мені» / А. Сеїтаблаєв // Кіно-театр. – 2013. – № 5. – С. 13–17.
 Семена М. З «тіла самого Криму» створює картини художниця Ельвіса Татарова / М. Семена // День. – 2015. – 14 лип. – С. 12.
 Семена М. Зацвів «Сад мистецтв»: [відроджено традицію кримськотатарської народної вишивки золотом] / М. Семена // День. – 2016. – 14 січ. – С. 12.
 Семена М. Перші професіонали: у Криму виставлено полотна кримськотатарських авторів знищеної під час Другої світової війни і депортації школи живопису / М. Семена // День. – 2014. – 16 жовт. – С. 8.
 Семена М. «Таїна вишивки»: [у Кримськотатарському музеї мистецтв у Сімферополі відкрилася виставка «Таїна вишивки»] / М. Семена // День. – 2014. – 11 груд. – С. 12.
 Скрипник В. Збирають спогади про депортацію: [про театр. виставу, презентовану у Вінниці активістами, що співпрацюють з вимушеними переселенцями з Криму – до 75-х роковин примусового виселення корінного народу з півострова] / В. Скрипник // Голос України. – 2019. – 15 трав. – С. 8.
 Фіалко Д. «Зінджір» поєднав наші народи: укр. Нац. центр народної культури «Музей Івана Гончара» показав твори кримськотатарського мистецтва з приват. колекцій Києва / Д. Фіалко // Урядовий кур'єр. – 2014. – 24 квіт. – С. 20.
 Хайруддінов М. Виховання дітей у кримськотатарській родині / М. Хайруддінов // Початк. школа. – 2001. – № 5. – С. 45–49.


неділя, 3 травня 2020 р.

Василю Зінкевичу ─ 75




1 травня виповнилося 75 років легендарному українському естрадному співаку Василю Зінкевичу. Велика кількість пісень з його репертуару («Червона рута», «Скрипка грає», «Шлях до Тараса», «Світлиця» та ін.) вже давно, беззаперечно, увійшли до золотого фонду української музики. Хоча народився Василь Іванович на Хмельниччині, у селі Васьківці, проте значну частину життя прожив в обласному центрі Волині.
Вокальні здібності і любов до мистецтва передалися хлопцю від батька, який гарно співав і, до речі, був регентом церковного хору. Дітей у родині було троє. Мати важко працювала, як і більшість тодішніх селян, у колгоспі, намагаючись заробити хоч якусь копійчину.
Шлях до світової слави молодому хлопчині довелось торувати через Вижницьке училище декоративно-прикладного мистецтва, згодом самодіяльний танцювальний колектив «Смеречина», де Василь Іванович працював художнім керівником. Декілька танців у постановці самого Василя Зінкевича увійшли в Золотий фонд українського мистецтва, а розроблені ним костюми експонувалися навіть на виставках за кордоном, зокрема, у Парижі.
Повернувшись з військової служби зі Львова, Василь Зінкевич дізнався, що новий художній керівник районного Будинку культури, Левко Дутківський, створив вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка». Останній виконував пісні рідною мовою й поєднував тогочасні ритми поп- та рок-музики з типовим буковинським мелосом та фольклором й набув такої слави, що до Вижницького Будинку культури з’їжджались не тільки з навколишніх сіл, а й з самих Чернівців. Мине зовсім небагато часу, і ансамбль «Смерічка» Левка Дутківського назвуть українськими «Бітлз».
1968 року Василь Іванович стає солістом ВІА «Смерічка» й співає поряд з Назарієм Яремчуком.  За спогадами очевидців, 1970 року «Червону руту» у виконанні Назарія Яремчука та Василя Зінкевича транслювали з Театральної площі у Чернівцях на всю Україну!!!
У грудні 1971-го в Останкіно (московська концертна студія) у фіналі «Пісні-71» українська «Червона рута» у виконанні Василя Зінкевича, Назарія Яремчука та Володимира Івасюка стала переможцем пісні року.
Слава колективу зростає й він переходить з Вижниці до Чернівецької філармонії, й дає чималу кількість концертів вживу. Київ, Москва, Ленінград, Прибалтика, Крим, Європа… Де тільки не гастролювали буковинські митці, отримуючи в подяку від слухачів зворушливу хвилю оплесків.
Не витримавши такого напруженого графіка, Василь Зінкевич у 1975 році покидає «Смерічку» і переїжджає до Луцька, де невдовзі на багато років стає незмінним солістом ВІА «Світязь» Волинської обласної філармонії (з 1980 р. ─ його художнім керівником). 
Василь Іванович ─  народний артист України (1986 р.), лауреат Шевченківської премії (1994 р.), почесний громадянин Луцька (2001 р.). 2009 року, згідно указу президента України Віктора Ющенка, Василю Зінкевичу присвоєно звання «Герой України».
 До речі, перші сценічні костюми для Софії Ротару, «Смерічки», а пізніше «Світязя», ансамблю пісні і танцю ім. Павла Вірського розроблялися за ескізами Василя Зінкевича.
Справу батька нині продовжують два його сини Василь та Богдан ─ лідери популярних серед молоді хіп-хопових колективів «Тартак» та «Основний показник».
У цьому році заплановано чимало концертів співака на великих сценах міст України: 22 червня 2020 року в Палаці культури ім. Тараса Шевченка міста Трускавець, 23 червня 2020 року в кіноконцертному залі «Арена-центр» в Івано-Франківську, 4 жовтня 2020 року – в Палаці «Україна» в Києві. Зичимо ювіляру міцного здоров’я й здійснення усіх великих починань.