Цьогоріч минає 110 літ від дня народження і 20 років від дня
смерті Лідії Спаської – людини з нелегкою
долею, художниці, яка намалювала ікони
для десятків храмів усього світу. Лідія
Іванівна Спаська народилась за православним календарем в день святої Лідії Ілларійської – 5 квітня
1910 р. в м. Умані (Черкаська область),
у заможній сім’ї, в якій була восьмою дитиною. Мати майбутньої художниці, Євдокія Лисяна, була викладачем
географії у гімназії, а батько, Іван Лук’янович, обіймав посаду судового
службовця. Дитячі роки майбутньої
художниці пройшли у батьківському маєтку в с. Гавчиці (нині Муравище), недалеко від містечка Ківерці
Луцького повіту. У вісім років Лідія
вступила до Луцької гімназії. У цей час сім’я переїхала в добротний батьківський будинок, розташований в центрі
міста. Після закінчення
вищезазначеного навчального закладу, (орієнтовно 1928 – 1929 рр.) талановита дівчина два роки навчалася у Варшаві, в
приватній школі. Новою сходинкою її художньої освіти став
Париж. Вона приїхала туди 1931 року
і прожила тут чотири найкращі роки. До речі, на той час Париж був найбільшим мистецьким центром Європи,
до якого звідусіль з’їжджалися молоді
живописці, щоб удосконалювати свою майстерність. З- поміж численних студій молода художниця
обрала Академію малярства і скульптури
Рудольфа Жульєна, яку колись, до речі, свого часу закінчила Марія Башкирцева. У квітні 1935 р. Лідія
Іванівна разом зі своїм нареченим, якого зустріла
в Парижі, Василем Спаським, повернулись на Волинь. Коштів на вінчання у них не було, тому поїхали в
село Тутовичі (за Сарнами). Саме тут знайомий
священик обвінчав їх безкоштовно на другий день Трійці. Молодята поселились в урочищі села Гавчиці, яке дісталось Лідії у спадок і називалось «Монахувка». Урочище
являло собою 65 гектарів лісу і боліт.
Позичивши гроші, Василь Георгійович енергійно зайнявся меліоративними роботами: з допомогою робочих було прорито 5 км
каналів, завдяки яким відвели воду. Таким чином, молода
сім’я отримала родючий грунт, а на галявині серед лісу збудувала
дім.
Літом 1941 р., рятуючись від
поляків і бандерівців, з сином-первістком на
руках, сім’я Спаських перебралась в містечко Ківерці. Гавчиці були спалені, а їх будинок розібраний на
будівельні матеріали. На початку літа 1943 р. Спаські переїхали жити
до подруги Лідії Іванівни – Віри
Огібовської в Луцьк. Щоб не бути для неї тягарем, через два місяці Лідія Іванівна з чоловіком і сином
Микитою пішки дісталися міста Дубно й
оселилися у сестри Марії. П’ятого лютого 1944 р., коли на місто наступали радянські війська, під залпи катюш
народився другий син Климент.
Чоловіка ж Лідії Спаської у березні 1944 р. мобілізували в Червону армію, а в 1945 р. він героїчно загинув на
фронті.
Брат Данило покликав сестру до
себе в стародавнє місто Острог, обгрунтувавши
своє запрошення тим, що тут є музей і школи, отже, може знадобитися її професія живописця. По прибутті до міста Лідія
Іванівна деякий час жила з дітьми у
будинку своєї братової, вчительки музики Неллі Лисяної, згодом їй виділили кімнату в приміщенні школи, далі – у напівпідвальному сирому приміщенні. За спогадами сина, Клима Васильвича: «Ми
жили в комірчині у школі, потім у
хрущовські часи, у великій шафі, де діркою було вікно. То була кімнатка, яку з мамою та братом
знімали на розі вулиць Сталіна і Шевченка.
Тоді мамина робота (мається на увазі картина «Повстання в селі Новомалині 1905 року», про неї
згадано нижче) виборола перше місце в області,
Києві, і згодом в Москві. Після цієї перемоги до нас завітав київський кореспондент – кремезний
чоловік, обвішаний фотоапаратами, який
побачивши маму, запитав: «Тут живет Лидия Спасская?». Кинувши оком на наше убоге помешкання, він пішов
шукати фон, на якому можна було
зробити пристойний знімок для столичної газети. Наступного дня мама повідомила, що нам дають нове житло. Це
було світле приміщення з трьома вікнами
на вулиці Татарській, правда без зручностей. Але і там у нас не було дзеркала. Навіщо? Матеріального для мами
не існувало. Вона жила малюванням і
глибокою вірою в Бога, мала дар яснобачення.»
1952 р. художниця отримала від
музею замовлення намалювати картину
про повстання 1905 року в с. Новомалині. Це була її перша робота на історичний сюжет, яка принесла
художниці неабияке визнання. Вона демонструвалась
на виставках у Рівному, Києві та Москві й була удостоєна Грамоти Української республіканської ради
профспілок. З цьго часу Лідія Спаська
малювала чимало картин на історичні теми, відобразивши
у них фактично всі головні події, які відбулись в історії прадавнього міста. Це «Битва з
татарами під Острогом 1578 р.», «Северин Наливайко
в Острозі», «Повстання острозьких міщан проти княгині Ганни Алоїзи Ходкевич 1636 р.», «В’їзд Богдана Хмельницького в Острог у грудні 1648 р.», «Тарас Шевченко
в Острозі», «Страйк учнів Острозької
чоловічої гімназії 1905 р.» та багато інших. В 50-х роках минулого століття мисткиня інтуїтивно відчула внутрішню потребу малювати ікони й
розписувати храми. Хоча це були часи войовничого
атеїзму й займатися цим мистецтвом було небезпечно, проте, Лідія Спаська ризикнула, оскільки бачила в
цьому свій шлях до Бога. Її іконописні
роботи стали окрасою храмів різних країн.
У 1957 – 1958 рр. художниця
розписувала Покровську церкву в Києві, де,
до речі, самотужки створила майже усі ікони для іконостасу. На той час священиком у цій обителі був Олексій
Глаголєв – один із найшановніших священнослужителів
Києва, який, до речі, в часи нацистської окупації єдиний відмовився служити молебень за здоров’я Гітлера в день його народження. Наприкінці 1950-х років на запрошення отця Сергія Кульчицького Лідія Іванівна для церкви в с. Дермань
Рівненської області намалювала Голгофу
та ікону Петра і Павла. Згодом священик переїхав на північ Росії
й запросив художницю розписувати
церкви у Великому Устюзі, Мурманську та
Архангельську.
У 1960 – 1970-ті роки художниця
розписувала церкви в Астрахані (Росія) і Ташкенті (столиця Узбекистану). У
середині ж 1970-х років Лідія Спаська
працювала у Феодосіївській церкві в Луцьку. За спогадами очевидців, їй довелось малювати ікони на значній висоті, стоячи на
лісах. Одного разу, захопившись
роботою, Лідія Іванівна забула, що стоїть на дошці. Щоб краще оцінити свою роботу, відступила від неї на крок
назад і в цей момент впала вниз, на
підлогу храму, зверху ж посипались дошки. На крик збіглися люди, які вже подумки думали, що вона розбилась на
смерть. Та на радість всім Лідія
Іванівна не тільки не розбилась, але навіть і не покалічилась. Цей випадок вона розцінювала як Боже спасіння Люди, які пам’ятають як працювала Лідія
Спаська у Свято- Феодосіївській
церкві, розповідають, що вона була дуже набожна, небагатослівна, вела скромний спосіб життя, вдягалась у майже
чернечий одяг. Мала вражаючу
працездатність. У свої 60 років ця тендітна жінка розписала близько 150 кв. м. церковних стін. Художниця створила
56 образів святих, апостолів,
ангелів-хранителів та 8 багатофігурних композицій. Розписи
Свято-Феодосіївської церкви – це свідчення професійної досконалості зрілого
майстра. Єдиною діючою церквою в Острозі з 1961 до 1991 року був Свято-Воскресенський
храм, який постійно відвідувала художниця. Для цієї церкви вона намалювала ікони «Христос і самарянка»,
«Ходіння апостола Петра по водах»,
«Зцілення сліпого». Коли наприкінці
1980-х – на початку 1990-х років почали знову відкривати закриті в шістдесяті роки та будувати нові церкви, ікони
для них часто замовляли у Лідії
Спаської, яка на той час була одним з провідних іконописців Волині. Однією з кращих її робіт є монументальний
образ «Розп’яття» висотою близько
трьох метрів, намальований для острозького Свято-Успенського
римо-католицького костелу. В
1991 р. після тридцятирічної перерви відкрився острозький Богоявленський собор
й Лідія Іванівна намалювала для нього ікони «Трійця Старозавітна» (копія з
ікони Андрія Рубльова), «Покладання у гроб», «Покрова», «Іоанн Предтеча». У 1994 р. Лідія Іванівна, маючи
на той час 84 роки, безкоштовно розписала
відновлену церкву у с. Гавчиці, де пройшли її дитячі роки. Протягом життя художниці в Острозі,
Рівному, Луцьку, Нетішині влаштовувалось
чимало персональних виставок Лідії Спаської. У 1998 році, маючи 88 років, художниця взяла участь у
всеукраїнському конкурсі на кращий
портрет першої фундаторки Острозької академії і здобула перше місце.
За своє життя Лідія
Іванівна намалювала більше 200 ікон у храми багатьох міст, і більше 100 ікон
приватним особам, крім того сотні чудових портретів, пейзажів, натюрмортів,
картини на історичні теми. Загальне число художніх творів Лідії Іванівни більше
тисячі, кількість ескізів не піддається навіть приблизній оцінці. Художниця
ніколи не підписувала своїх творів, і нині
догадатись чи належать вони пензлю Спаської можна, тільки вивчаючи характер письма. Твори художниці зберігаються в Острозькому та Рівненському музеях, а також Брестському та Мінському, у
приватних колекціях багатьох міст України
і за її межами. Весь доробок художниці за тематично-жанровим принципом можна поділити на: історичні й
побутові картини, портрети, пейзажі,
натюрморти, а також твори релігійного змісту. 15 серпня 2000 р. Лідія Іванівна Спаська упокоїлась. Поховали її
біля могил батьків у Гавчицях поряд з
церквою, яку люди побудували за її проханням,
і яку вона всю безоплатно розписала наприкінці свого земного життя.