Живописна Україна Віктора Швеця

Презентанція виставки живопису художника
 Віктора Швеця

П’ята за рахунком персональна виставка луцького художника Віктора Швеця презентувалась стінах головної бібліотеки області. Митець – випускник Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Навчався під керівництвом знаного в Україні та поза її межами народного художника, живописця, графіка, дійсного члена Академії мистецтв України, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Миколи Стороженка.

Любов до рідної Батьківщини, до її чарівної природи проходить хвилюючою темою крізь усю творчість  митця. Для тих, хто вперше зустрічається з іменем Віктора Швеця зазначимо, що відкриття його персональних виставок неодноразово проходило у галереї мистецтв Волинської організації Національної спілки художників України. Він лауреат багатьох премій, учасник міжнародних пленерів.

 «Живописна Україна Віктора Швеця» – саме таку назву  цей захід. Хотілося б зазначити, що сам автор обрав не випадково. У свій час, а саме 1843-1844 року, Тарас Шевченко створив серію офортів «Живописна Україна», яка стала видатним явищем в історії українського мистецтва.

Презентовані на виставці роботи свідчать, що Київська школа і Київська академія мистецтв наклала на митця чималий відбиток. Життєвість, реалізм, енергетика, талант і велич – це все те, що видно в живописних творах художника. Кількість написаних ним полотен сягає близько 50-ти. Це ніжні пейзажі-елегії, портрети, квіткові композиції  тощо. На картинах зазвичай переважає тепла кольорова гама і тому, дивлячись на них, хочеться жити, творити, любити…

Серед усіх полотен вирізняються картини присвячені славетному українському художнику Івану Їжакевичу. Це «Апофеоз життя та творчості І. Їжакевича» (цим проектом Віктор Швець за завданням свого навчителя Миколи Стороженка завершив асистентуру-стажування) та «Іван Їжакевич у Трапезному храмі» (саме цей храм Києво-Печерської лаври свого часу розписав український митець-класик). Для Віктора Швеця мистецтво І.Їжакевича геніальне, одухотворене, праукраїнське, закодоване.

Молодий живописець образотворчою мовою вивчає минуле свого рідного міста. Свідченням цього є деякі презентовані  полотна. Також Віктор спробував створити серію столичних краєвидів. У кожному творі митця – таємниця його душі. Не перед кожним вона розкривається. Для цього і глядач має докласти зусиль, дати волю своїм почуттям.

На презентації були присутні: 

Гуменюк Надія Павлівна – українська поетеса, прозаїк, публіцист 

Дацюк Ірина Євгенівна – скульптор 

Обухович Леся Ярославівна – художник-реставратор

Кирилюк Євгенія Олександрівна –            громадська діячка

"Аве Марія" прозвучала у виконанні тріо бандуристок з Луцької ДМШ №3

 

Афганістан - мій біль, моя пекуча пам’ять

До 25-річчя виведення військ з Афганістану

Літературно-мистецький вечір

Пішла в історію афганська війна, героїчна і трагічна не тільки через обеліски, адже тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Але в пам’яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів. Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто, засвоїло військові й моральні уроки тієї ніким і нікому неоголошеної афганської війни. Двадцять п’ять років тому, 15 лютого 1989-го, генерал-лейтенант Борис Громов, за офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, що переступив кордон Афганістану.

 У 2004 році Президент України видав Указ, яким 15 лютого встановлено Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Вже традиційно у цей день зберуться разом колишні воїни-афганці. Поминатимуть побратимів, які загинули, згадуватимуть пережите…

Крізь пекло афганської війни пройшли 2330 волинян. На жаль, не всім удалося повернутися з чужини неушкодженими, 110 – залишилися інвалідами, 3 – зникло безвісти. А імена 70-ти загиблих юнаків навічно закарбувалися в наших серцях та пам’яті. За кожним із них – сльози і гіркота.

  Вже давно відгриміла ця жорстока війна, але пам’ять про ті події пробуджує біль у серцях членів Волинської організації Української Спілки Ветеранів Афганістану. Ними відкрито кімнату-музей, відзнято документальний цикл фільмів «Афганістан. Волинський рахунок», котрий неодноразово отримував дипломи міжнародних фестивалів, видано книгу «Забути не дано», створено вокально-інструментальний ансамбль патріотичної пісні «Віват». 
12 лютого проведено літературно-мистецький вечір "Афганістан - мій більґ. моя пекуча пам’ять". На вечір були запрошені ветерани афганської війни – бойовий офіцер, підполковник Пугач Микола Іванович та воїн-афганець, рядовий Онищук Микола Степанович. Вони розповіли ліцеїстам Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою про службу в Афганістані. Присутні мали змогу переглянути документальні зйомки учасників бойових дій в Афганістані, які надали ветерани. Болючою правдою про війну приголомшує сучасників поезія відомого українського письменника Василя Слапчука, який 18-літним юнаком пройшов кривавими дорогами Афгану. Зворушливі рядки його віршів на протязі всього вечора звучали у виконані ведучою, завідуючої  відділом мистецтв Тетяни Бурмистрової, головного бібліотекаря Ольги Кушнерик, бібліотекаря  Надії Солохи. Солдатські листи загиблих волинян з афганської війни читав студент 3 курсу ВДУКіМ імені Ігоря Стравінського Сергій Фелістович.  Підготовлена медіа презентація, відеоролики афганських пісень створили на вечорі атмосферу, коли пам’ять про ті події пробудила біль в серцях присутніх.
Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам’ятаємо. Війна навчила цих людей цінувати дружбу, порядність, цінувати саме життя, як найбільшу радість. І сьогодні у мирному житті представники афганської когорти не втратили вміння товаришувати, допомагати, співчувати, любити, чесно виконувати свій громадянський обов’язок. Безмежна вдячність ветеранам афганської війни і доземний людський уклін!

Режисер-новатор

 

     

 140 років від дня народження
російського режиссера

В.Е. Мейєрхольда

Книжкова виставка

Після закриття Театру Мейєрхольда в 1938 році і його загибелі в 1940 ім'я режисера протягом більше п'ятнадцяти років не згадувалося у пресі. Починаючи з 1956-1957 років стали з'являтися статті про Мейєрхольда , спогади про нього , публікації його промов , бесід. Повний монографічне дослідження режисерської діяльності Мейєрхольда зробив вперше Костянтин Рудницький в 1969 році. Автор поставив перед собою завдання відтворити спектаклі Мейєрхольда , здійснені за 40 років його діяльності на драматичній і оперних сценах , а також показати , як сприймалося мистецтво режисера сучасним глядачем , з'ясувати, які його відкриття і художні звершення залишаються актуальними і донині.