120 років від дня народження українського режисера
Василя Степановича Василько
Книжкова виставка
Творчий портрет
Василя Степановича Василько хотілося б розпочати уривком з його книги
«Театру віддане життя»: «…Пам’ять і час! Вони з нами… Вони – ми самі… Я не
претендую на історичні узагальнення. Де в чому мої спогади, безумовно,
суб’єктивні. Але у своїй непримиренності до всіх негативних проявів, у
вимогливості до відданого служіння мистецтву я завжди лишався, як мені
здається, чесним, принциповим і доброзичливим. Я люблю Людей! Я люблю Актора!
P.S. «Собі на згадку минулих літ» - напис на
моєму першому щоденникові юнацьких років. Вам, читачам, лишаю я своє без
останку – «Театру віданне життя». 
Василь Василько стояв на чолі таких театрів, як одеський,
харківський Червонозаводський, донецький, чернівецький, і здійснив тут десятки
блискучих і оригінальних постановок. Він у тому першому ряду української
режисури, що позначений іменами Леся Курбаса, Гната Юри, Марка Терещенка,
Мар’яна Крушельницького, Бориса Романицького. Його ім’я в історії українського
театру поруч з іменами Наталі Ужвій, Амвросія Бучми, Юрія Шумського, Івана
Мар’яненко.
Був Василь Степанович не лише режисером і не лише актором, а й
драматургом, що створив чимало інсценувань. Він започаткував на українській
сцені театр Кобилянської, створивши за її творами п’єси «Земля» та «У неділю
рано зілля копала…».
Він був теоретиком театру – написав перші в українському театрознавстві «Фрагменти
режисури», був істориком театру: вперше – і за власними спогадами й записами, і
за тогочасними рецензіями преси – створив фундаментальні праці про Миколу Садовського
і його театр, про Любов Ліницьку і Федіра Левицького. Стільки, як Василько, не писав
ніхто з сучасних українських режисерів. У фондах нашого відділу є ці книги.
А про самого режисера написана лише одна книга Незвідського А.В. «Василь Василько: Нарис про життя і творчість. – К.: Мистецтво, 1981.- 116 с.».
Тож більше про режисера можна дізнатися
саме з його книги спогадів:
«Я – громадянин, я – митець. Мене хвилює доля
українського театру, і я не знімаю з себе відповідальності за його майбутнє. Я
мушу працювати. З величезним напруженням сил і волі, з усією можливою
самовіддачею я працював. Роками!»