Вірність покликанню

120 років від дня народження українського режисера  

     Василя Степановича Василько

Книжкова виставка

     

Творчий портрет Василя Степановича Василько хотілося б розпочати уривком з  його книги «Театру віддане життя»: «…Пам’ять і час! Вони з нами… Вони – ми самі… Я не претендую на історичні узагальнення. Де в чому мої спогади, безумовно, суб’єктивні. Але у своїй непримиренності до всіх негативних проявів, у вимогливості до відданого служіння мистецтву я завжди лишався, як мені здається, чесним, принциповим і доброзичливим. Я люблю Людей! Я люблю Актора!

P.S. «Собі на згадку минулих літ» - напис на моєму першому щоденникові юнацьких років. Вам, читачам, лишаю я своє без останку – «Театру віданне життя». 

    

   Василь Василько стояв на чолі таких театрів, як одеський, харківський Червонозаводський, донецький, чернівецький, і здійснив тут десятки блискучих і оригінальних постановок. Він у тому першому ряду української режисури, що позначений іменами Леся Курбаса, Гната Юри, Марка Терещенка, Мар’яна Крушельницького, Бориса Романицького. Його ім’я в історії українського театру поруч з іменами Наталі Ужвій, Амвросія Бучми, Юрія Шумського, Івана Мар’яненко.

       

 Був Василь Степанович не лише режисером і не лише актором, а й драматургом, що створив чимало інсценувань. Він започаткував на українській сцені театр Кобилянської, створивши за її творами п’єси «Земля» та «У неділю рано зілля копала…».

 Він був теоретиком театру – написав перші в українському театрознавстві «Фрагменти режисури», був істориком театру: вперше – і за власними спогадами й записами, і за тогочасними рецензіями преси – створив фундаментальні праці про Миколу Садовського і його театр, про Любов Ліницьку і Федіра Левицького. Стільки, як Василько, не писав ніхто з сучасних українських режисерів. У фондах нашого відділу є ці книги.

А про самого режисера написана лише одна книга Незвідського А.В. «Василь Василько: Нарис про життя і творчість. – К.: Мистецтво, 1981.- 116 с.».

 Тож більше про режисера можна дізнатися саме з його книги спогадів:

«Я – громадянин, я – митець. Мене хвилює доля українського театру, і я не знімаю з себе відповідальності за його майбутнє. Я мушу працювати. З величезним напруженням сил і волі, з усією можливою самовіддачею я працював. Роками!»

Її душа співає разом з нами

60 років від дня народження американської співачки українського походження

 Цісик Квітки

        Музична подорож з  України до Сполучених Штатів Америки

Змінюється час, міняється мода на пісні та виконавців. Але деякі з них не підвладні часу. До таких особистостей належить Цісик Квітка, якій сьогодні мало б виповнитись 60. На жаль, доля не милостива до талановитих. Цісик Квітка пішла з життя напродчуд рано, не доживши п’яти днів до свого 45-річчя. Про таких людей, як вона, непросто говорити, бо емоції беруть гору. Однак, бажання це робити – непереборне. Саме сьогодні  і була проведена музична подорож до Сполучених Штатів Америки, яка була здійснена в інформаційному центрі "Вікно в Америку". Бібліотекар відділу літератури з питань мистецтва Олена Довгун підготувала матеріал, який познайомив присутніх з життям і творчістю співачки.

 В Україні є дуже багато підпільних шанувальників таланту Квітки Цісик. Чому підпільних? Тому що вона широко ніколи не звучала. Ті, що мали можливість послухати її музику, ставали просто її фанатами. Власне, для тих, хто взагалі не знає про кого наразі йдеться, варто сказати: Квітка – це співачка, що, народившись і проживши все своє життя в Сполучених Штатах Америки, співала українських пісень так, як їх ще не співав ніхто. У неї була своя музична манера виконання, неймовірної краси голос і добра українська душа.

1977 року вийшов голлівудський кінофільм «Ти світло мого життя», де молода співачка заспівала однойменну пісню, за яку їй було присуджено «Оскар» – найпрестижнішу в світі премію Американської кіноакадемії. Так у шаленому темпі її життя знайшлися час і бажання заспівати для батьківського краю. І, так як це зробила вона, не зміг повторити ніхто. Треба сказати, що незабутній спів Цісик Квітки й нині полонить слухачів особливим українським ліризмом, проникливістю та головне – всепоглинаючою ніжністю, що ллється із самого серця. Вона виконує «Два кольори» Білаша-Павличка. Здається, мільярд разів усіма чуті, але вона співає їх так, що справді слухаєш «як уперше».

Квітка увесь час прагнула відвідати Україну. 1983 року мрія Квітки здійснилась. Вона приїхала разом із матір’ю до рідного її серцю Львова, але виступити з концертами, транслювати записи по радіо, ба навіть пересуватися територією УРСР їй не дозволили. Можливо, якби тоді знала, що така можливість буде вперше та в останнє, адже її нога більше ніколи не торкалася рідної батьківської землі, то б і не стрималась попри усякі заборони. Але Квітка надіялась, що ще приїде. Та цьому уже, на жаль, не судилося бути. Передчасна хвороба обірвала усі плани. 29 березня 1998 року Цісик Квітка померла в Манхеттені на «рідній чужині» – від невиліковної хвороби. У США на знак пам’яті про Квітку Цісик і її талант заснувано фонд підтримки музично обдарованих дітей. 

Широке визнання співачки на батьківщині прийшло вже після того, як її не стало. Однак і цього могло не відбутися, якби не Олександр Горностай (директор Національного Симфонічного Оркестру України, що записав свого часу інтерв’ю з Квіткою), а також вихідці з Тернопільщини брати Ярослав та Ігор Мельники, які 2007 року в Києві на своїй фірмі «Укрм’юзік» перевидали обидві платівки і почали продавати їх на Майдані Незалежності. Відтак спів Квітки Цісик отримав нове життя в незалежній Україні, про яку вона так мріяла.

Вона співала «Чуєш, брате мій...» на вірші Богдана Лепкого – про смерть на чужині. Співала, як молитву. Голос злегка тремтів, в кожній інтонації – прощання. Саме під цю пісню проводжала її в далеку потойбічну дорогу Америка. А тепер лишається запитати лише нас, українців, чому на наші очі навертаються сльози, коли ми чуємо її спів? Можливо тому, що в Квітці наша душа, душа українського народу.

Блискучий майстер піанізму

140 років від дня народження російського композитора і піаніста

Сергія Васильовича Рахманінова

Книжкова виставка

    Творчість великого російського композитора, натхненного поета звуків Сергія Васильовича Рахманінова давно вже стало надбанням широких кіл музикантів та любителів музики, міцно увійшло в свідомість людей, в життя і побут багатьох народів світу. Його фортепіанні концерти, прелюдії і етюди-картини, його симфонії і симфонічні поеми, опери, хори, романси постійно звучать в концертних залах консерваторій та музичних училищ, на міжнародних конкурсах, по радіо і телебаченню, користуючись незмінною любов'ю слухачів і виконавців.

Одного разу Сергій Рахманінов сказав: «Я ніколи не міг вирішити, яке моє справжнє покликання: композитор, піаніст або диригент. Бувають моменти, коли мені здається, що мені варто було б бути тільки композитором, іноді я думаю, що я тільки піаніст. Тепер, коли я прожив  більшу частину життя , мене постійно бентежить одна думка, що, розкидаючись по різних галузях, я не знайшов свого справжнього покликання ».

   Так скромно і суворо оцінював свій багатосторонню художню працю Рахманінов. Зараз - і не тільки зараз, а вже давно - всім, хто знає його творчі досягнення, ясно, що в музичному світі Рахманінов знайшов не одне, а три покликання і в кожному досяг творчих вершин. Ми знаємо, що Рахманінов-піаніст і диригент ріс паралельно з Рахманіновим-композитором; що розквіт виконавського мистецтва Рахманінова настав саме тоді, коли він досяг творчої зрілості як композитор. Не можна вважати це випадковим збігом: саме творча думка Рахманінова-композитора запліднюла мистецтво Рахманінова-піаніста і Рахманінова-диригента.

  Про життя, творчість, виконавську діяльністіь Рахманінова написані монографії, дослідження, путівники, популярні брошури; серед них капітальні праці А.А.Соловцова, Ю.В.Келдиша, В.Н.Брянцевой ..
Крім того в 1978 році вийшло в світ тритомне видання - Літературна спадщина композитора - його листи, спогади, інтерв'ю. Це монументальне видання, так само як і двотомник «Спогадів про Рахманінова», підготовлений тим же редактором-укладачем, дозволяє документально висвітлити різні періоди життя і творчості Сергія Васильовича, показати нелегкий життєвий і творчий шлях російського композитора і піаніста, творця чудової музики, яка вже давно набула популярність у всьому світі