Нема таких великих душ на світі

200 років від дня народження українського співака і композитора

Семена Степановича Гулака-Артемовського

Літературно-мистецький вечір

Україна з давніх давен була постачальницею співацьких голосів, що ними поповнювались як придворна капела, так і імператорські оперні трупи Петербурга та Москви. Багато видатних оперних співаків, що завжди прикрашали оперну сцену – вихідці з України. Серед найкращих з них –Семен Степанович Гулак-Артемовський, небіж письменника Петра Гулака-Артемовського.

Отож, 21 лютого відбувся літературно-мистецький вечір, присвячений 200-річчю від дня його народження.

Бібліотекар Олена Довгун, яка вела вечір, розповіла присутнім про життя і творчість співака і композитора:

"За три кілометри від містечка Городище нинішньої Черкаської області розкинувся невеличкий хутір Гулаківщина. Тут у родині священика місцевої Покровської церкви, Степана Петровича Гулака-Артемовського, 16 лютого 1813 року народився син Семен, який згодом став видатним оперним співаком, талановитим композитором, автором першої популярної української опери «Запорожець за Дунаєм».

Кінець 40-х і 50-і роки XIX століття були роками творчого розквіту композитора. Він виступав у концертах, провадив інтенсивну композиторську роботу, співав в оперних виставах і, крім того, досить вдало робив художні мініатюри на слоновій кістці. Саме в цей час він збирав матеріал для задуманої статистико-географічної таблиці міст Російської імперії, розробляв проект петербурзького водогону. Цей стислий перелік свідчить про широту світогляду Гулака-Артемовського, різноманітність його творчих шукань та життєвих інтересів. Але у співака з’явились перші ознаки втрати голосу. Замість головних партій, його призначають на другорядні ролі. В цей нелегкий для нього час Гулак-Артемовський почав працювати над своєю оперою «Запорожець за Дунаєм». Він давно замислювався над сценічним твором, в якому б знайшли своє втілення прагнення українського народу до волі, його хоробрість, благородство, любов до батьківщини. Так поступово виникла думка про оперу, музика в якій була б цілком народна. Й справді численні інтонації, поспівки та інші засоби музичної виразності запозичені ним з багатющої скарбниці української народної пісенності. В цьому змогли переконатися студенти 1 курсу Луцького педагогічного коледжу, які були присутні на вечорі .

Романс і пісню з опери виконала викладач Дитячої музичної школи №1 Емілія Михайловська.

Вперше твір було поставлено на сцені Маріїнського театру в Петербурзі 14 квітня 1863 року в бенефісі автора, котрий сам виконував провідну роль Карася. Наскільки відомо, це єдиний випадок, коли оперний соліст створив і поставив власну оперу. Що ще красномовніше може свідчити про багатогранність і масштабність його музичного таланту?

В Україні ж опера була поставлена значно пізніше 1884 року в трупі Михайла Старицького. Роль Карася виконував Михайло Кропивницький, Одарки – Марія Садовська, Оксани – Марія Заньковецька. У наші дні опера «Запорожець за Дунаєм» є одним з найулюбленіших народом творів. Вона здобула всесвітню славу і по цей день не сходить зі сцени.

Про останні роки життя Гулака-Артемовського відомо дуже мало. За свідченням сучасників, увесь свій вільний час він віддавав читанню. Цікавився новими науками, особливо уважно стежив за розвитком медицини, захоплювався методом лікування гіпнозом.

Залишивши сцену наприкінці 60-х років співак переїхав з Петербурга до Москви, на батьківщину своєї дружини. Вона була піаністкою і арфісткою, дочкою директора московських театрів. Семен Степанович жив з родиною у невеличкому церковному будинку Кудринської Хрестовоздвиженської церкви. Тут він і помер від запалення легенів 5 квітня 1873 року. Похований співак на Ваганьковому кладовищі в Москві.

Маска і душа геніального співака

140 років від дня народження російського співака
           Федора Івановича Шаляпіна
                   Книжкова виставка

Ім'я Федора Івановича Шаляпіна називають, коли замислюються про природу російської артистичної школи, про долю оперного театру, коли прагнуть дати відповідь на вічно нерозв'язне запитання - у чому природа геніальності. Його ім'я називають і тоді, коли мова заходить про долю інтелігенції, про зв'язок художника з рідною землею, про те, як болісно позначається відрив від неї. Про Шаляпіна говорять, коли згадують композиторів Глінку, Мусоргського, Римського-Корсакова, Рахманінова, художників Рєпіна, Сєрова, Коровіна, Врубеля, письменників Горького, Буніна. Розповісти про генія так, щоб він воскрес в уяві читача, - немислимо. Пояснити в чому секрет художнього і душевного потрясіння, яке відчували слухачі-глядачі в Росії, Франції, в Буенос-Айресі, в Мельбурні, - не можливо. Для цього потрібно, щоб оповідач був нечувано талановитий і зумів висловити те, що немислимо пояснити словами.  В цьому випадку треба покладатися на читача, від його уяви, від його чуйності, від його вміння слухати музичні записи співака.

Час необоротний. Сценічні і вокальні шедеври Федора Шаляпіна збереглися для нас лише в недосконалих кінематографічних копіях, звукозапису, в свідченнях очевидців. Мистецтво геніального актора невідтворюване. Ні фотографії, ні кінокартини, ні найдосконаліші музичні записи не в змозі злити воєдино те, що стає узагальненим сприйняттям безпосередньої артистичної творчості.

Але є ще одна дивна можливість особистісного спілкування з артистом без посередників - це написані ним біографічні книги: «Сторінки з мого життя» (1916) і «Маска і душа» (1932). Остання написана на схилі років, шістдесятирічним артистом. Біль розлуки з батьківщиною наклала свій відбиток на всю розповідь. Звичайно, багато чого залишилося за рамками розповіді: артист боявся повторитися - адже 15 років тому вийшла перша книга мемуарів. Дуже багато вмістилося в ті 15 років, які розділяють книги, ціла історична епоха, революція, злам колишніх соціальних форм, виникнення нових. Автор «Сторінки з мого життя» - художник, з вершини свого артистичного тріумфу розповідав про тернистий шлях у мистецтві. Автор «Маски і душі» досвідченіше, мудріше, суворіше ставиться до себе, до творчості, глибше судить і аналізує дійсність.

Уявлення про Шаляпіна, образ артиста і людини складався в широкому читацькому свідомості насамперед із суджень інтерпретаторів його творчості, біографів, літописців його життя. Література про Шаляпіна дійсно дуже широка і різноманітна - про нього писали не лише статті і музичні дослідження, він герой віршів, романів, повістей, оповідань, п'єс, кіносценаріїв, безлічі спогадів. Багатогранність великого артиста, його талановитість в різних галузях мистецтва нагадували про людей Відродження. Шаляпін був скульптором, малювальником, писав вірші, прозу, але став співаком - артистом, мислячим як художник, поет, композитор. Театральна історія знає імена багатьох видатних співаків. Але ніхто з них не міг змагатися з Шаляпіним в славі, прижиттєвої та всесвітньої.

Роздуми біля картин художника

70 років від дня народження волинського художника
    Геннадія Тарасенко

  Рівень  майстерності Геннадія Тарасенка виходив за провінційні масштаби нашого міста. Це був талановитий і неповторний художник. Його ім’я асоціюється з високим художнім смаком і великою працьовитістю. Тільки безкінечно жаль, що вік йому випав недовгий – він так рано і несподівано відійшов у вічність. 10 січня йому виповнилося б 70 літ. А 5 лютого, в день Геннадія, прихильники його творчості вирішили вшанувати пам’ять митця, зробили шляхетну справу і організували ретроспективну виставку з приватних зібрань міста. На виставці представлено більше 20 робіт. Це і портрети відомих людей Волині, натюрморти, пейзажи. Наш мистецький зал посвітлішав, побільшав, наповнився ледь помітним усміхом, теплом душевним, красою і ніжністю тих, хто дивиться нам і в очі, і в душу з експонованих картин.

 Розповідь про художника розпочала ведуча - головний бібліотекар відділу мистецтв Зоя Алексійчук: "Геннадій Петрович Тарасенко народився в апогей холодної воєнної зими 1943 року в с. Студениця Коростишівського району на Житомирщині. Його батько – військовий льотчик, пілот-винищувач, загинув у 1944 при визволенні України, так і не побачивши сина. Мати працювала стрілочницею в Житомирському вагонному депо. Геннадій, вдовиний син, маленький пагінець понищеного в 1917 році дворянського роду Скуратовичів , був незвичайною дитиною. Вже в шкільному віці він писав вірші, малював, зі сльозами на очах слухав музику, сам грав на народних музичних інструментах, перечитував масу книг – все що тільки можна було взяти у не дуже багатій повоєнній бібліотеці. Після закінчення школи навіть якийсь час працював бібліотекарем. Вихованням його займалася бабуся Леонора Скуратович з дому Свірчевських, яка і дала зернята благородства, делікатності. Він народився митцем, справа була тільки за тим, який вид творчості вибрати. Перемогло малярство. Перші фахові знання він отримав у Московському університеті самодіяльного мистецтва Ім. Н. Крупської, де була заочна форма навчання. Наступним кроком у формуванні Тарасенка - художника було навчання на монументальному відділенні живописного факультету Київського художнього інституту (1976-1981), нині вже Української академії мистецтва. За п’ять років навчання у майстерні народного художника України Олександра Лопухова, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, Г. Тарасенко отримав блискучу школу. По закінченні - поїхав за направленням у рідний Житомир, повернувся досвідченим, цілком сформованим майстром. З 1981 по 1988 рр. працював у Житомирських майстернях Художнього фонду України. Виконував творчі замовлення монументального характеру: займався мозаїкою, фресками, вітражами, розписами. Слід його творчих пошуків – у багатьох будинках культури, адміністративних приміщеннях, оздоровчих закладах… Від 1988 року Г. Тарасенко переїжджає на Волинь і живе у Луцьку. Через два роки одружується з Оксаною Бальбузою, донькою актриси Лідії Бальбузи. Кохання, сім’я дають могутній поштовх для розвою таланту митця і кардинально змінюють напрямок його творчості. Не буде перебільшенням, коли скажемо – благодатним виявився для нього волинський творчий період. Саме на Волині увага художника концентрується виключно на станковому живописі. Він прагнув камерного стилю, глибини вираження почуттів, спалаху емоцій. А це можливе тільки у жанрі станковому. Портрет, пейзаж, натюрморт, історичні та станкові картини Г. Тарасенка стають окрасою міських та обласних виставок. Але найбільше реалізував себе у портреті. Заявив про себе сперш однією-двома роботами на художніх виставках. Але такими, що одразу привертали увагу, давали підставу говорити, що на Волині з’явився митець з своїм неординарним баченням світу, людей у цьому світі з їх болями, радощами, печалями. Його роботи, виставлені у Луцьку, Ковелі, Каневі, Києві, Бресті та інших містах завжди викликали великий інтерес і високу оцінку. Вони зберігаються у колекціях не лише України, але й Австрії, Австралії, Канади, США, Бельгії, Болгарії, Німеччини,Угорщини, дуже багато у Польщі і Росії…І не тільк у приватних, але й державних колекціях. Наприклад, у Канадському посольстві. Його працездатність просто вражала – рідко хто з митців працює так багато і так плідно. Ще в студентські роки, роки навчання у Київському художньому інституті Геннадій Тарасенко під час практики з мольбертом і пензлями приїжджав, як на прощу, до Канева. І всі роки мріяв привезти свої роботи, познайомити з своїм творчим доробком людей з різних кінців України, країв далеких, які приїжджають до священної Тарасової гори, до музею і пам’ятника Кобзаря. Влітку 1999 року його мрія здійснилась. У Національному музеї-заповіднику Тараса Шевченка відбулась презентація виставки робіт художника із Луцька Геннадія Тарасенка. До неї увійшли близько п’ятдесяти картин. Це був проект, куратором якого була народна артистка України Людмила Приходько. Він був першим посланцем Волині, чиї полотна експонувалися у найсвятішому місці України. Його виставка була дуже високо оцінена фахівцями і шанувальниками мистецтва. І на знак особливої поваги до художника йому було вручено пам’ятну Шевченківську медаль."

 Кожен глядач сприймає твір мистецтва по своєму. Емоційний вплив таких полотен на людину колосальний. І всяк бачить і розуміє те, що йому дано. Геніальність Тарасенка - художника якраз і виявляється в здатності скупим мазком кисті збурити такий вир емоцій в глядацькому серці, а далі думай сам.

Щастя жити поряд з художником, бачити його творіння, спілкуватися випало присутнім на виставці:

Надія Гуменюк - відома українська письменниця і журналіст, перша дитяча книжечка «Чапики - чалапики» якої була видана у Луцьку у видавництві «Надстиря» у 1999 році, з ілюстраціями талановитого художника Геннадія Тарасенка

.

Приходько Людмила Іванівна, народна артистка України

Простопчук Василь Васильович, заслужений журналіст України

Карпук Володимир  Георгійович, заслужений лікар України

 

 Зеленова Лариса Феодосіївна, заслужена артистка України

 Рівець Товій Михайлович, народний артист України

Комарук Зоя Василівна, народна артистка України

 Марчук Володимир Павлович, голова обласної організації Національної спілки художників України



Навроцька Зоя Михайлівна, завідувачка художнього музею

http://www.volynnews.com/news/society/v_lutsku_vshanuvaly_pamyat_vydatnoho_zemlyaka-khudozhnyka_tarasenka_foto/

http://www.volynnews.com/allnews/view.php?id=37975