130 років від дня народження українського художника Михайла БойчукаПерегляд образотворчих матеріалів
Неупереджено розглядаючи зародження, становлення і розвиток українського новітнього мистецтва, фрескового живопису і всього монументального живопису ХХ століття, не можна обминути імені Михайла Бойчука. Доля не була прихильною художникові, внаслідок чого він протягом тривалого часу залишався невідомим широкому загалові. Його фрески не збереглися, картин і рисунків відомо мало, осталися поодинокі репродукції творів. Пошуки матеріалів про Бойчука приводять багатьох авторів публікацій у село Романівка Теребовлянського повіту в Галичині (Тернопільська область), де 30 жовтня 1882 року народився майбутній художник. Родинна хата після війни згоріла і згодом була розібрана. Разом з хатою пропали ранні малюнки. Чудово, коли в юності трапляється людина, яка допоможе обрати вірний шлях у житті. В біографії визначних людей нерідкі такі випадки. Вчитель і директор школи в Романівці Ковальський побачив в хлопця мистецькі здібності і допоміг йому виїхати до Львова на навчання.
При матеріальній підтримці Наукового товариства імені Тараса Шевченка Михайло Бойчук продовжував освіту у Відні, потім у Краківській Академії красних мистецтв, Мюнхені та Парижі.
Взагалі у графіці Бойчук працював небагато та збереглося з його графічних творів зовсім замало. Проте в них розв’язувалися основоположні проблеми школи Бойчука – художнього методу, стилю, форми. Про один з найбільш ранніх малюнків митця «Жінка» дізнаємося з книги К.Сліпка-Москальціва «М.Бойчук», в якій цей портрет відтворено. Зроблено його у 1907 році під час перебування митця в Парижі. Там також написаний інший малюнок художника «Жінки з гусками». Порівняння цієї речі з «Жінкою» виявляє, що в ній лінія стає найголовнішим компонентом композиції, тоді як в «Жінці» їй відводилася додаткова роль. Рух, життя лінії, динаміка, напруженість – ось що цікавить тепер Бойчука.
У 1912 році Михайло Бойчук повертається з-за кордону на Україну. Від часу перебування Бойчука у Львові вціліла невелика збірка його станкових творів, збережена художницею Ярославою Музикою. Вони залишилися головним джерелом дослідження його творчого доробку, знищеного майже повністю. Випадкові, часом незавершені невеличкі рисунки, начерки, живописні композиції, доносять творчу думку їхнього автора, свідчать про його пошуки національних тем, форми та нового естетичного канону. Серед робіт новизною рішення привертає невеликий портрет Кобзаря. Самим лише легким окресленням олівцевої лінії Бойчук досяг переконливості величного і скорботного образу поета. У виконаних з натури рисунках М.Грушевського та А.Шептицького лінія також не моделює форму, а втілює суть образу від перших начерків аж до самого завершення портретів.
Продовжуючи свої попередні пошуки сучасного національного стилю, митець, всупереч натуралістичному, етнографічному напрямку, виходить за рамки реального буття заради виявлення «природного», «первісного» змісту. Такий підхід спостерігаємо в його «Молочниці», виконаній темперою на папері. Орієнтація на міф, тяжіння до вселенських узагальнень, до символу у цьому образі було характерним для нової естетики ХХ століття з її прагненням до «ідеальної реальності, вищої за реальність справжню».
У 1917 році в Києві була заснована Українська Академія. В склад її професорів увійшов Михайло Бойчук. Михайло Бойчук, його учні та послідовники склали основне ядро найбільшого художнього об’єднання того часу – Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), заснованого в 1925 році. У ті роки на Україні поширився монументальний живопис. Найбільші за обсягом і значенням були розписи Луцьких казарм у Києві. Над розписами стін працювало близько 200 художників різних напрямків і шкіл. 14 композицій виконала група студентів Української Академії мистецтв під керівництвом професора М.Бойчука. Темою розписів, виконаних клейовими фарбами, була праця і побут робітників та селян. Крім кількох репродукцій, від них не залишилося нічого. Зацікавленість настінним монументальним живописом привела Бойчука до реставрації пам’яток українського церковного малярства, фресок давньої церкви Розумовських у Лемеші. Визначною монументальною роботою були фрески Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі (1928). Вони складалися з великих тематичних панно (одне з них виконав особисто Бойчук), портретів та орнаментального оформлення.
Якщо повернутися до графіки Бойчука, треба зауважити, що він був одним із тих. хто стояв при витоках українського графічного дизайну. Збереглися відбитки проектів грошового знаку на 40 карбованців та театральної марки, виконані Бойчуком у 1918 році. Лаконізм, чіткість композиційної побудови, спрощеність рисунку – це риси, які визначають пошуки в графіці Бойчука, що простежуються у двох плакатах 1920 року, котрі дійшли до наших днів, - «Несите подарки Красной армии» та «Шевченківське свято». В першому плакаті певна спрощеність малюнка та поєднання зображень з текстом викликає асоціацію з лубком. З іншого боку, виразність ліній, круглястість окреслень похилених постатей створює атмосферу лагідності, внутрішньої доброти, що явно спрямовано на виклик відповідного відгуку у глядача. Зовсім іншу реакцію, викликає образ вершника у плакаті «Шевченківське свято», де діагональ древка прапора, перетинаючи аркуш, має особливе формальне значення в композиції, підкреслюючи в ній нестримний, вседолаючий рух. Слова Тарасового «Заповіту» доповнені підписом «Шевченківське свято», не тільки підкреслюють масштабність змісту образу, а й показують, як митець сприйняв революцію.
Інтерес до творчості Михайла Бойчука сьогодні набуває особливого значення. Праця художника не вимірюється лише кількістю творів. Адже окрім творів живопису та графіки, він виступив як новатор-монументаліст, який створив власну школу в монументальному малярстві.