вівторок, 27 березня 2012 р.

Життя крізь призму театру


27 березня - Міжнародний день театру
Зустріч з Народною артисткою України Людмилою Приходько














 Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день театру. Цей день не тільки професійне свято майстрів сцени, але й мільйонів вдячних глядачів.


Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня з 1962 року. Установлено це рішення було у Відні на IХ конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ), який створений під егідою ЮНЕСКО. Отож, в цьому році ми відзначатимемо ювілейне, 50-те свято.
Театр (з грець. – місце видовища) завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення.
Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. Здавна театр являється основою культурного життя української нації.
Дякуючи Костянтину Сергійовичу Станіславському, знаємо, що театр починається «з вішалки». Проте великий засновник «системи» добре розумів, що справжній театр виникає лише під керівництвом творчої особистості. А з чого починається вистава? Звісно, з режисера. Саме ця творча особистість обирає драматургічний матеріал – п’єсу, визначає ідею свого творчого задуму. Від режисера, який повинен мати особливе образне мислення, просторове чуття, нестандартний погляд на мистецтво, повною мірою залежить, якою вийде вистава. Але жодна театральна дія не відбувається без акторської гри (носій театральної дії). Саме у творчості актора втілена сутність театру, здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо. Актор – душа театру, його Бог, його кумир. Він зачаровує зал, заставляє його сміятися і плакати. Він полонить глядача. Аплодисменти, квіти, слава – все йому. В театрі все в артисті і все через артиста. На нього працюють режисер, декорації, світло, звук, реквізит; його одягають, гримують, він виходить на сцену при світлі прожекторів і … творить.

Напередодні цього свята користувачам бібліотеки випав унікальний шанс почути з вуст актриси про те, як народжуються ролі, про найбільш цікаві моменти акторського життя, співпраці з акторами, режисерами, про витоки творчості й секрети блискучої мистецької самореалізації. Відділом літератури з питань мистецтва організована ексклюзивна зустріч із зірковою гостею: народною артисткою України, провідною актрисою Волинського  академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, Кавалером Ордена княгині Ольги III ступеня, лауреатом літературно-мистецької премії імені Лесі Українки, головою первинної організації Національної спілки театральних діячів України, членом ради Спілки жінок України – Людмилою Іванівною Приходько.

Людмила Іванівна Приходько народилася в перший повоєнний рік на Черкащині у місті Каневі, тож дитинство і юність минули на благословенній Тарасовій землі, в сім’ї редактора районної газети «Дніпрова зірка» і вчительки.

Закінчила із золотою медаллю місцеву школу, вступила до Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Як володарка диплома із відзнакою з 5-ти запрошень-пропозицій вибрала Полтавський театр ім. Гоголя. Одружившись із режисером Миколою Стефураком, поїхала за ним у Тернопіль, а в грудні 1976 року на Волинь, де на сцені театру ім. Тараса Шевченка створила понад 150 неповторних драматичних образів української і світової класики.

Саме на Волині отримала звання заслуженої артистки України (1988р.) і через 5 років – народної артистки України .
Людмила Приходько як майстер художнього слова, лауреат конкурсу читців створила низку програм, зокрема : «Кобзарева слава», «Лесина пісня», «Жіноча доля в українській поезії». Неодноразово представляла мистецтво Волині на головній сцені держави у палаці «Україна». Творчі вечори актриси з великим успіхом відбувалися у містах Луцьк, Львів, Київ, Канів.
У Канівській середній школі імені Івана Франка, яку закінчила Людмила Приходько, у 1995 р. заснована стипендія її імені для відмінників з гуманітарних предметів. ЇЇ ім’я ввійшло у вісім енциклопедій.

На вечорі усі присутні мали змогу почути відповіді на питання ведучої, головного бібліотекаря відділу мистецтв Зої Алексійчук про те, що вплинуло на вибір Людмили Іванівни стати акторкою і почути про її студентські роки в театральному інституті, про ті відчуття,які переповнюють, коли актор виходить на сцену. У Людмили Приходько був і кінематографічний досвід. Тож гості зустрічі мали можливість переглянути уривки з фільму "Прощавайте, фараони", в якому вона зіграла одну з ролей. А ще звучали улюбленні вірші Ліни Костенко, Лесі Українки у виконані актриси.


На вечорі були присутні ще двоє Народних артистів України - Зоя Комарук і Товій Рівець. В їх виконанні прозвучали музичні подарунки Людмилі Приходько.












Закінчилася ця зустріч квітами. Їх принесли для Людмили Іванівни її друзі, шанувальники.





Вечір підготувала і провела головний бібліотекар відділу літератури з питань мистецтва Зоя Алексійчук



















.

понеділок, 12 березня 2012 р.

Подвижник людського духу


170 років від дня народження українського композитора
М.В.Лисенка
Книжкова виставка


В історії України постать Миколи Лисенка залишається унікальним прикладом поєднання в одній особі видатного музиканта, непересічного культурного і громадського діяча, незалежної, інтелігентної і чесної людини. Його вплив на розвиток українського музичного мистецтва – величезний. Як зазначав академік Національної академії наук України Іван Дзюба «…Микола Лисенко одразу увійшов в українську культуру як свідомий творець національної музики – національної в тодішньому європейському розумінні. В нього існує чітка програма творення національної музики і необхідний для цього професіоналізм, здобутий в Європі і Росії. Без сумніву, він свідомо ставив собі завдання: здійснити в музиці те, що Шевченко здійснив у поезії…»
Перші спогади про Миколу Віталійовича Лисенка були написані найближчим його другом і родичем – видатним українським письменником і театральним діячем М.Старицьким ще у 1903 році з нагоди 35-річчя творчої діяльності композитора. Знаючи його ще з підліткового віку, М.Старицький створив таку канву, по якій гаптували біографію композитора автори всіх наступних популярних нарисів і наукових досліджень.

В 2003 році вийшов 2-х томний збірник «Микола Лисенко у спогадах сучасників», до якого увійшли маловідомі досі широкому загалові українських читачів спомини про композитора. Усі спогади публікуються мовою оригіналу. Як зазначили упорядники цього видання: «назрів час дати сучасному читачеві максимально повне видання спогадів про М.Лисенка».

Суттєво доповнює попереднє видання книга «Микола Лисенко. Повернення першоджерел», яка уперше подає музикознавчу Лисенкіану видатного українського вченого Дмитра Ревуцького. Вона представлена статтями, надрукованими у повному обсязі за хронологією їх написання. Останні рядки, написані Д.Ревуцьким про М.Лисенка, залишилися лише на шпальтах газети «Українське слово». В них учений розповідає про тяжкий шлях лисенкознавства в пореволюційні роки, зокрема його доробку. Ревуцький робив усе, щоб видати повну збірку творів Лисенка – не вийшло.
20-томне «Зібрання творів» Лисенка було видане 1952 році – до 110-х роковин від дня народження композитора. В нас у відділі зберігаються ці видання і користуються попитом у читачів, адже музика Лисенка часто звучить на фестивалях і конкурсах, а нашим духовним гімном залишається хор М.Лисенка "Боже великий єдиний, нам Україну храни".






понеділок, 5 березня 2012 р.

Живописні акорди


140 років від дня народження українського художника
О.Х.Новаківського
Книжкова ваставка

Ім’я Олекси Новаківського ще за життя було овіяно легендами. Важко назвати серед сучасних йому художників майстра більш своєрідного, пристрастного, нещадно вимогливого до себе, який перебував в постійному пошуку. Він створив полотна, що стали класикою українського образотворчого мистецтва.
"Служив своєму народові, як міг, як умів і знав, і залишив по собі добру пам’ять". Цими щирими словами дано правдиву характеристику Олексі Новаківському його учнем Г.Смольським.





У Львові на тихих зелених вулицях, що відходять від площі Богдана Хмельницького жили і творили відомі художники ХХ століття. Спокійний шелест листя каштанів і лип, мальовнича панорама міста, що розкинулася внизу, - все це надихало на творчість. Понад 20 років прожив тут і Олекса Новаківський, який приїхав до Львова у листопаді 1913 року. Оселився на другому поверсі будинку №2 на вулиці. що нині носить його ім’я. 14 березня 1972 року в 100 річницю від дня народження живописця відкрився художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Мати уяву, що зберігається в цьому музеї ви зможете з допомогою путівника по музею.
Після переїзду до Львова Олекса Новаківський набрав групу учнів, які створили так звану "Малярську школу Новаківського". В цій школі навчалося багато обдарованої молоді, якою митець охоче керував в творчих пошуках. Через малярську школу Новаківського пройшло близько 60 учнів, серед яких Г.Смольський, С.Гебус-Баранецька, В.Іванюх та інші. Своїм вихованцям він часто говорив:"Не дешевий ефект світла і кольору, а природа має бути джерелом справжніх вартостей". Новаківський закликав молодь не дуже захоплюватися різними модерністськими течіями, а глибоко вивчати багатющу скарбницю народної культури і на цій основі творити нове й рідне мистецтво. Його слова актуальні і досі. В їх підтвердження пропонуємо переглянути ілюстрації робіт художника, які знайдете на нашій виставці.