Старанний учень природи

100 років від дня народження українського художника
Сергія Шишка
Книжкова виставка


Сергій Федорович Шишко – український художник, народний художник СРСР, почесний громадянин Києва, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, посідає визначне місце в українському образотворчому мистецтві. Його називають художником ліричної інтерпретації пейзажу. Сам же митець завжди почував себе старанним учнем природи, відчуваючи при зустрічах з нею деяку боязкість. Таке ставлення, мабуть, в усі часи було притаманне значним майстрам і є однією з найбільш стійких і помітних наших традицій, що яскраво проступають і в мистецтві Сергія ШишкаОбраз природи, що склався в мистецтві Сергія Шишка, втілює не якусь одну її грань, і не лише одну «чисту» природу, хоча її мотиви і переважають у полотнах художника. Природа в нього, як і в творчості мало не всіх справжніх живописців, постає метафорою, образом всього нашого життя. Віддзеркалюючись у полотнах, наше життя передає їм свою напругу, свою насиченість, свій ритм. Тому так відчутна в них сучасна людина: її творчий дух, жага пізнання, її любов до природи, до рідної землі…

Від 1944 року Сергій Шишко мешкав в Києві: активно займа<вся виставковою діяльністю, здійснював творчі поїздки до Карпат і Криму, Чернігівщині й Запоріжжя. Але улюбленою темою його був Київ, якому присвятив понад 40 років свого життя. Перший цикл київських етюдів він створив у 1945 р., відтоді неодноразово повертався до зображення міста, працюючи над створенням серії робіт, об’єднаних під назвою «Київ – улюблене містоДо неї увійшло понад 100 картин і етюдів, створених у 40-80-х рр., що стали ніби живописним літописом історії Києва середини минулого століття. У Музеї історії Києва 1987 року відбулася велика персональна виставка творів художника під назвою «Київська сюїта», а наступного року С.Шишко подарував музеєві 60 робіт із краєвидами міста.

Подарунок правнука Р. М. Глієра Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки

15 червня 2011 року Волинську обласну наукову бібліотеку імені Олени Пчілки відвідав правнук відомого композитора, диригента, педагога Рейнгольда Моріцевича Глієра – Кирило Новосельський, який коротко розповів про життя і творчість свого прадіда.
Народився маестро 11 січня 1875 року в Києві. 1871 року поступив у Київське музичне училище Імператорського Російського Музичного Товариства. Під впливом П. І. Чайковського Р. М. Глієр приймає рішення про від’їзд на навчання до Москви. В 1900 році закінчує консерваторію з золотою медаллю, а вже у 1905 їде з сім’єю до Німеччини. До цього часу творчість композитора стала відомою в багатьох містах Європи.
Літом 1908 року Глієр повертається в Росію і завершує симфонічну поему «Сирени». Як диригент дебютував у Києві в липні 1909 року, виконавши Першу симфонію.
Педагогічну діяльність розпочав у 1913 році на посаді професора по класу композиції Київської консерваторії. З 1914 – директор консерваторії, а також керівник оперного оркестру камерно-інструментальних класів.
В Московській консерваторії Р. М. Глієр викладав у 1920-1941 роках (композиція і поліфонія). Доктор мистецтвознавства (1941), лауреат премії ім. М. Глінки (1908), Державних премій СРСР (1946, 1948, 1950), Народний артист Азербайджанської РСР (1934), Народний артист Узбецької РСР, народний артист РРФСР (1935), народний артист СРСР (1938). Автор багатьох творів у різних жанрах, зокрема балетів «Червоний мак», «Мідний вершник». Ім’я Р.Глієра носить Київське музичне училище.
Помер маестро 23 червня 1956 року в Москві, де й похований на Новодєвічому кладовищі.

Слід зазначити, що сам Кирило Новосельський протягом усього життя збирав відомості про композитора, внаслідок чого ним було видано в 2011 році довідник, приурочений 135-річчю від дня народження Р. М. Глієра. Перше видання вищезазначеної книги побачило світ у 1964 році й стало в теперішній час бібліографічним раритетом. При оформленні обкладинки «Бібліографічного і нотографічного довідника» (саме таку назву носить видання) були використані фотографії з архіву сім’ї Р. М. Глієра.
На згадку про зустріч Кирило Новосельський подарував бібліотеці примірник свого безцінного видання, який відтепер буде знаходитись у Відділі літератури з питань мистецтва. Всіх бажаючих запрошуємо ознайомитись з книгою.

Обличчя і душа українського поетичного кіно

70 років від дня народження Івана Миколайчука
Книжкова виставка
Журнал "Кіно-Театр" свій третій номер за 2011 рік присвятив Івану Миколайчуку, якому саме сьогодні виповнюється 70 років від дня народженняІван Миколайчук - людина, всебічно обдарована. Його талант шліфувався професійним вишколом, який він здобував і в навчальних закладах, і в процесі творчої практики. Шлях у мистецтві починався з музики - першу професійну освіту Іван здобув у Чернівецькому музичному училищі. По тому навчався в акторській студії при Чернівецькому театрі ім. О.Кобилянської, паралельно працюючи актором цього театру, а третю - на акторському відділенні кінофакультету Київського театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Із перших ролей у фільмах "Сон" і "Тіні забутих предків" Іван Миколайчук стає уславленим, популярним актором. Але слава не була його метою. Досить скоро рамки цієї професії стали затісними і він відчув потребу висловитися ще й іншим чином.

Книга "Миколайчук І. Сценарії", яка вийшла у 2008 році дає змогу оцінити багатогранність інтересів людини із глибоким художньо-філософським поглядом на життя, простежити еволюцію видатної особистоті.
Кіно - ефектне знаряддя у виході на поверхню якихось глибинних тривог чи сподівань. І якщо говорити про українське поетичне кіно з його неповторною мовою зображення та музично-звукової палітри, з вибухом акторських талантів, операторських відкриттів, режисерського новаторства, то воно зуміло висловити сни свого народу - сподівання свободи. які впродовж століть витіснялися з його свідомості. Іван Миколайчук був душею цього напряму, його герої ототожнювалися з найбільшим досягненням, символізували українське кіно як мистецьке явище.
Саме Миколайчук зумів спровокувати і наснажити видатного представника цього напряму режисера, сценариста, оператора Юрія Іллєнко на фільм "Білий птах з чорною ознакою", явивши світові викреслену з пам’яті частину історії свого народу. Образ Миколайчука висвітлино у спогадах його друзів, товаришів по роботі в кіно, у статтях і рецензіях, які зібрані в книзі, яка так і називається "Білий птах з чорною ознакою". Сподіваємося, що книга буде цікавою для всіх, кому не байдужа доля українського кіно.

СПІВОЧА ДУША УКРАЇНИ

80 років від дня народження Євгенії Мірошниченко, української співачки
Книжкова виставка

Україна завжди славилася талановитими співаками, а Київська опера – яскравим сузір’ям першокласних вокалістів. Серед них були видатні майстри, які уособлювали художнє обличчя колективу, його національну своєрідність, гордість і славу. Для київського театру першої половини ХХ століття такою масштабною постаттю стала Марія Литвиненко-Вольгемут – фундатор українського оперного виконавства, а для другої половини століття – його визнана примадонна Євгенія Мірошниченко, продовжувач традицій наших корифеїв. В 2006 році Євгенія Семенівна відзначала свій 75 річний ювілей. Тоді шанувальники оперного мистецтва з радістю і задоволенням зустріли Указ Президента України про відзначення найвищою державною нагородою Євгенію Мірошниченко, якій за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, піднесення престижу вітчизняного оперного мистецтва в світі, багаторічну самовіддану діяльність присвоєно звання Герой України. В цьому році відзначаємо її 80 річний ювілей, на жаль, вже без славетної співачки. Євгенія Мірошниченко свого часу стала володаркою Почесного титулу «Зірка українського мистецтва» і її зірка буде завжди світити на небосхилі нашого мистецтва. Про співачку написано досить багато книг, статей, інтерв’ю.
А я хочу згадати, мабуть, чи не першу книгу про неї Михайла Зоценко «Срібні струни», яка вийшла у 1963 році. Всього через чотири роки, після державного іспиту випускниці вокального факультету Є.Мірошниченко, котра співала головну партію в «Травіаті». І за ці 4 роки вихованка ремісничого училища і консерваторії, уперте дівча, що колись хотіла стати балериною дасть концерти і виступить в нових ролях у Москві, Києві, Харкові, Празі, Бухаресті, Пекіні, Варшаві; своїм прекрасним голосом полонить у Тулузі під час Всесвітнього конкурсу вокалістів і журі, і глядачів. Книга з особливою теплотою розповідає про її дитячі і юнацькі роки, становлення її як відомої співачки. А закінчується книга словами: «Велике щастя – приносити радість людям». Так, Євгенія Мірошниченко протягом всього свого творчого життя чарувала своїм талантом, вела за собою у світ прекрасного, дарувала людям справжню радість