субота, 21 серпня 2021 р.

«Гімн України – символ українського воскресіння»

 18 серпня 2021 року Волинська  ДОУНБ імені Олени Пчілки запросила лучан на завершальний захід низки патріотичних заходів, присвячених 30-тій річниці проголошення незалежності України. Під час заходу були спільно переглянуті сторінки історії створення гімну України «Ще не вмерла Україна»

 Ведучі мистецької години – працівниці бібліотеки Інна Ковальчук та Тетяна Бордунова підкреслили, що поезія поета, етнографа і фольклориста Павла Чубинського не даремно стала головним гімном багатьох поколінь українців. За її виконання карали репресивні органи засилали в далекий Сибір та страчували у кадебістських катівнях. Її мелодія та слова  – яскраве відображення патріотично-національних почуттів українців усіх часів, своєрідний код самоіндентифікації народу.

Учасники заходу спільно з модераторами переглянули життєпис творців гімну – поета Павла Чубинського та композитора Михайла Вербицького. Музикознавцем  Уляною Петрусь упорядкований список із 133 назв творів авторства Михайла Вербицького, які свідчать про непересічний талант автора великомасштабних  світських хорових робіт, релігійних піснеспівів, вокальних ансамблів, романів, оркестрових робіт, симфоній, камерних творів, музики до вистав. Його літургійні композиції й дотепер співає вся Галичина.

Емоційною вершиною мистецької години став виступ шановного гостя –  Заслуженого працівника культури України, легендарного керівника хору «Посвіт » Ростислава Григоровича Кушнірука . Саме цьому колективу випала честь уперше 15 липня 1990 року виконати гімн України, досі заборонений, біля стін Луцької міської ради. Потім були виступи в Києві, на запорізькій землі, проте перше виконання було незабутнім. Ростислав Григорович також повідав про нелегку життєву одіссею своєї родини під час заслання в далекому Сибіру, про те, як патріоти українці далеко за межами України берегли українське слово і пісню.

Вірш «Єдина Україна» Дмитра Чередниченка продекламувала завідувачка відділу Олена Курило, яка була й автором сценарію мистецької години. Закінчився захід спільним виконанням гімну України.







понеділок, 19 липня 2021 р.

«Що для мене Україна?» Всеукраїнський конкурс малюнків та фотографій до 30-ї річниці Незалежності України

 

З метою культурно-освітнього розвитку, формування у дітей і підлітків національної ідентичності, патріотичного виховання; соціальної підтримки талановитої молоді, сприяння їх самореалізації та творчому розвитку, активного залучення творчої молоді до соціально-вагомої діяльності, Благодійний фонд «Об’єднання світових культур» (https://www.facebook.com/uwcfoundation), Український координаційний центр з підвищення правової освіти населення (https://www.facebook.com/UkrainianCoordinationCenter), Українська молодіжна правнича асамблея, Українська асоціація підтримки творчої молоді проводять Всеукраїнський конкурс малюнків та фотографій «Що для мене Україна?», приурочений до 30-ї річниці Незалежності України.

     До участі у Конкурсі запрошуються діти віком від 3 до 18 років з України та української діаспори різних країн світу.

  Конкурс проводиться за двома категоріями – фотографія та малюнок. Авторами конкурсних робіт можуть були лише учасники конкурсу – діти віком від 3 до 18 років. Конкурсні роботи не повинні порушувати авторські права інших осіб. У разі виявлення плагіату на будь-якому етапі конкурсу, роботу буде вилучено з участі в конкурсі, а учасника – дискваліфіковано. Відповідальність за порушення авторських прав несе учасник конкурсу та його законний представник.

   Номінації в категорії «Фотографія» (за тематикою, без вікового розподілу):

• Українські традиції (на фото мають бути відображені традиції вашої родини чи громади, навчального закладу, гуртка тощо);

• Визначні місця моєї малої Батьківщини (на фото мають бути відображені місця (природа чи архітектура), які є візитівкою села, селища, міста, району чи області, в якій Ви мешкаєте).

  Номінації в категорії «Малюнок» (за віком):

• Перша Молодша група. Індивідуальна робота (від 3 до 5 років);

• Перша Молодша група. Колективна робота (від 3 до 5 років);

• Друга Молодша група. Індивідуальна робота (від 6 до 10 років);

• Друга Молодша група. Колективна робота (від 6 до 10 років);

• Середня група. Індивідуальна робота (від 11 до 14 років);

• Середня група. Колективна робота (від 11 до 14 років);

• Старша група. Індивідуальна робота (від 15 до 18 років);

• Старша група. Колективна робота (від 15 до 18 років).

Колективною вважається робота, яку виконано не більше, ніж 3 особами. Конкурсні роботи повинні бути пов’язані з загальною тематикою Конкурсу; виконуються в довільній графічній чи живописній техніці (олівці, фломастери, фарби, авторська техніка) на форматі А4 чи А3. Малюнки можуть бути виконані у форматі міні-коміксу чи «мему» (гумористичні зображення, в яких знакові елементи співіснують з текстовими елементами).

   За бажанням конкурсант разом з роботою може надіслати на зазначену електронну адресу відео до 1 хвилини з власною розповіддю на тему: «Що для мене Україна». Це відео буде використане при створенні загального відео сюжету про конкурс та буде демонструватися під час виставки робіт.

    Вимоги до робіт та їх доставка
Конкурсна робота (у відсканованому форматі, JPEG) разом із заявкою (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові конкурсанта, дати народження, контактного телефону, електронної адреси, місця проживання, контактної інформації законних представників, назви номінації, назви конкурсної роботи та короткого (1-2 речення) описання зображеного на малюнку чи фото) подається до Організаційного комітету, шляхом направлення відповідного листа на електрону адресу uwcfua@gmail.com (обов’язково зазначити в темі листа – «Що для мене Україна») до 13 серпня 2021 року включно.

   Кожен учасник може подати для участі в Конкурсі не більше 3 конкурсних робіт в рамках однієї чи декількох обраних номінацій. Щоб конкурсний малюнок чи фотографія взяли участь у виставці робіт, його оригінал необхідно завчасно надіслати Укрпоштою за адресою: 02147, м. Київ, а/с 34, отримувач: УКЦППОН. Якщо Ви бажаєте відправити роботу за допомогою Нової пошти, іншої служби доставки чи особисто доставити роботу організаторам конкурсу, то, будь ласка, звертайтеся в індивідуальних повідомленнях на Facebook-сторінку.

   Оригінали робіт, надіслані на будь-які інші поштові адреси чи у будь-який інший спосіб, що попередньо не узгоджений з організаторами конкурсу, прийматися НЕ будуть.

Роботи учасників, оригіналів яких не буде в наявності у організаторів станом на 18.08.2021 року, будуть брати участь у виставці вибірково (найкращі роботи можуть бути роздруковані).

ДЕТАЛЬНІ УМОВИ УЧАСТІ У КОНКУРСІ МІСТЯТЬСЯ У ПОЛОЖЕННІ ПРО КОНКУРС.

Переможці конкурсу будуть оголошені під час Творчого фестивалю «З Україною в серці», що відбудеться в м. Київ під час святкових заходів з нагоди Дня Незалежності України. Крім того, на зазначеному фестивалі буде організована виставка робіт учасників конкурсу.

   Контактні дані Оргкомітету: електронна адреса uwcfua@gmail.com, повідомлення на Facebook-сторінку фонду UWCF.

 

 

вівторок, 8 червня 2021 р.

"Неперевершений майстер кіно"

 

 

7  червня відбувся захід присвячений 100-річчю від дня народження  Тимонишина Антона Григоровича – українського кінорежисера, театрального актора. Антон Тимонишин народився 8 червня 1921 року на хуторі Береззя (тепер село Сьомаки Луцького району Волинської області). В родині було четверо дітей. Підростаючи, хлопець ходив у школу села Несвіч за вісім кілометрів, а згодом вступив на навчання у Луцьку торгову гімназію. Проте, до цієї професії душа не лежала. Вперше відвідавши кінотеатр, вирішив стати актором. 1944 року Луцьк звільнили від гітлерівців, а вже через три дні Антона Тимонишина зарахували актором Волинського драматичного театру ім. Тараса Григоровича Шевченка. Його життя на сцені заслуговує окремого дослідження, бо не було вистав, у яких би він не брав участі. Працював Тимонишин багато. Грав телеграфіста у виставі «Правда» і Трохима Голуба у «Макарі Діброві», а особливо вдалою, як зазначала критика, вийшла роль молодого Гриця Часника (п’єса «В степах України») – витворах Олександра Корнійчука, першої особи в драматургії часів тоталітаризму. Скільки було сценічних персонажів за десять років акторської роботи – не злічити. І всі вони різнопланові.

1953 року Тимонишин вступає до Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого , але не на акторське, а на режисерське відділення. Якісне оновлення театр відчув 1958 року, коли в Луцьку з’явилися три дипломні помітні вистави, поставлені Антоном Тимонишиним. Те, що Антон Тимонишин проходив дипломну практику у своєму рідному театрі в Луцьку, де чудово знав акторів і вони знали його, сприяло взаєморозумінню і значно полегшило роботу. За чотири місяці він поставив аж три вистави: драму Михайла Шатрова «Ім’ям революції» (січень 1958 р.), п’єсу Якова Мамонтова «Княжа Вікторія» (березень) і комедію Миколи Зарудного «Веселка» (квітень). Остання, була визнана його найяскравішою виставою. Театральний колектив звернувся до обкому партії, аби талановитого режисера залишили в Луцьку. Але в Тимонишина були інші плани і бажання. Він повертається до Києва. За розпорядженням Міністерства культури його приймають у штат Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка.

  Слід зазначити, що Антон Тимонишин прийшов у кіно в зрілому віці. Коли йому виповнилося 37 років, доля відвела йому ще одинадцять років роботи в кіно. За цей час він встиг поставити тільки п’ять фільмів: «Михайло Романов», «Київська соната» (заборонений), «Ракети не повинні злетіти» (у співавторстві), «Їх знали тільки в обличчя», «Експеримент доктора Абста».

  Фільми Антона Тимонишина мали успіх на всій території СРСР, і це був успіх української культури, вони свідчили про конкурентну спроможність українського кіно, піднімали престиж кіностудії ім. О. Довженка. У тих фільмах знімалися українські і російські актори. Виходили вони російською мовою, йшли на загальносоюзний екран. Фільми Антона Тимонишина стали кращими українськими зразками пригодницького кіно. Шкода, що його фільмів не показують нині ні в кінотеатрах, ні на телебаченні, а вони, як бачимо, заслуговують уваги.

Під час заходу виступив Валентин Іванович Люпа – кіноаматор, Член Національної спілки журналістів України, почесний читач бібліотеки.








середа, 19 травня 2021 р.

Виставка графіки та поезії Ірини Дацюк „Її величність лінія, його могутність слово”

 

18 травня 2021 року у мистецькій вітальні Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбулося відкриття виставки графічних робіт знаної мисткині – скульпторки і майстрині іконопису Ірини Євгенівни Дацюк. Ірина Дацюк походить із славетного роду митців із с. Затурці. Художниками є її батько, сестра Лілія, брат Іван, дочки Іванна, Ксенія, племінниця Олена Звягінцева. Неодноразово в стінах бібліотеки демонструвалися полотна мистецької династії. Ірина Євгенівна закінчила Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва у 1986 році (відділ художньої кераміки). Стіни багатьох храмів Волині та за межами оздоблені іконами її роботи. У доробку Ірини як скульпторки – пам’ятник жертовності мешканців Західної України, які рятували від голоду побратимів-східняків у роки штучного голоду 1946-1947 рр., біля Хрестовоздвиженської церкви у Луцьку (2016); пам’ятник „Волинські Герої Небесної Сотні”, встановлений на Меморіалі Вічної Слави у Луцьку 2015 року. Ірина Дацюк – авторка багатьох скульптурних портретів і меморіальних дощок. Цікавим і різноплановим її доробок як художника-ілюстратора.

На виставці в бібліотеці представлено 30 графічних робіт, а також зразки робіт у царині книжкової графіки з оформлення серії дитячих книг „Чарівна скриня пана Василя” Василя Прухницького (м.Львів). Ірина Євгенівна працювала також над оформленням книги  волинянина Андрія Бондарчука „Знімали у тайзі кіно про хліб” та збірки поезій Неоніли Яніцької „Сонцесвіт” (м. Хмельницький).

Учасники відкриття виставки мали змогу дізнатися, що потяг до поезії в юної Ірини прокинувся в 17 років. Заняттю віршуванням віддає нечасті хвилини відпочинку. За всі роки написано біля 700 поезій, в яких – відбиток мистецьких і громадських вражень.

Під час відкриття виставки виступили: художник-реставратор музею Волинської ікони Лариса Обухович, композиторка, авторка 24 музичних збірок, 11 з яких майстерно оформила Ірина Дацюк, Галина Васіна, директорка бібліотеки, де неодноразово проходили мистецькі вернісажі Дацюків, Людмила Стасюк.














вівторок, 11 травня 2021 р.

"Голос душі Івана Марчука"

 

11 травня 2021 року в головній бібліотеці Волині відбулася мистецька година, присвячена 85-річчю від дня народження Івана Марчука, видатного українського живописця, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Під час заходу життєвими і творчими шляхами видатного майстра пензлю провела модератор, завідувач відділу літератури з питань мистецтва Олена Курило. Присутнім, зокрема, цікаво було дізнатися, що народився митець у складні міжвоєнні роки в с. Москалівка на сучасній Тернопільщині. Дитинство припало на роки Другої світової війни. За плечима художника –грунтовна мистецька освіта – Львівське училище мистецтва імені Івана Труша, Інститут декоративно-прикладного мистецтва у тій же столиці Галичини.

У полотнах митця 60-70 рр. відображено репресивний режим тодішньої радянської дійсності. Прес режиму щодо талановитого українця тривав із 1972 року до здобуття Україною незалежності. У 1978 році Івана Марчука викликали у КДБ із вимогою пояснити пригнічений настрій картин, специфіку персонажів. В ці роки з-під пензля художника виходить цикл «Шевченкіана», який включає 42 твори. Шевченківський «Кобзар» із неперевершеними ілюстраціями І. Марчука побачив світ у видавництві «Дніпро» 1994 року. Події Чорнобильської катастрофи знайшли відгук у полотнах «Мадонна» і «Чорнобильська мадонна» (1989), а також у циклах «Пересторога» й «Чорнобиль-86».

1988 року художник під тиском обставин емігрує, спершу – до Чехословаччини, потім – до Австралії, Канади та США. Тернистою працею здобув визнання в Америці, де влаштовував експозиції, виставки. До 2001 року Іван Марчук мешкав в Нью-Йорку. Через тугу за Батьківщиною 2001 року повернувся в Україну. Свідченням визнання митця стало присвоєння звань – заслужений художник України (1996), народний художник України (2002). 1997 року удостоєний найвищої нагороди – Національної премії України імені Тараса Шевченка за цикл картин «Шевченкіана».

Увазі присутніх був запропонований перегляд короткометражного фільму «Хто такий Іван Марчук» :  

https://www.youtube.com/watch?v=RPV1hFAGsjg&vl=uk&ab_channel=Ukra%D1%97ner





середа, 7 квітня 2021 р.

"Талант, осяяний глибинною вірою"

 

Цьогоріч минає 111 літ від дня народження і 21 рік від дня смерті Лідії Спаської – людини з непростою долею, художниці, яка намалювала ікони для десятків храмів усього світу. Працівники відділу літератури з питань мистецтва підготували для студентів кафедри образотворчого мистецтва та дизайну факультету культури і мистецтв Волинського державного університету імені Лесі Українки вечір-портрет під назвою «Талант, осяяний глибинною вірою».

Ведуча заходу зазначила, що за своє життя Лідія Іванівна намалювала більше 200 ікон у храми багатьох міст, і більше 100 ікон приватним особам, крім того сотні чудових портретів, пейзажів, натюрмортів, картини на історичні теми. Загальне число художніх творів Лідії Іванівни більше тисячі, кількість ескізів не піддається навіть приблизній оцінці. Художниця ніколи не підписувала своїх творів, і нині догадатись чи належать вони пензлю Лідії Спаської можна, тільки вивчаючи характер письма.

 Лідія Спаська виконала розписи в багатьох церквах Києва, Луцька, у селах Волині Бодячеві (церква Св. Іова Почаївського), Озері (Покровська церква), Гавчицях, а також в Астрахані, Великому Устюзі, Мурманську, Ташкенті. Навіть цей неповний перелік церков, де доводилося їй працювати, свідчить про працездатність і різноманітний характер виконаних нею робіт.

Твори художниці зберігаються у Волинському, Острозькому та Рівненському музеях, а також Брестському та Мінському, у приватних колекціях багатьох міст України і за її межами.

 


понеділок, 1 березня 2021 р.

2 березня 95 років від дня народження Ф. О. Балабухи (1926–1990) – українського актора, народного артиста України

 

Федір Олексійович Балабуха народився 2 березня 1926 р. в селі Вища Тарасівка на Дніпропетровщині у простій селянській сім`ї. З дитинства мріяв стати артистом. У цьому відіграли важливу роль перші вчителі, які зуміли прищепити любов до рідної мови, пісні, літератури, природи. Юнак захопився театром ще до війни, коли вперше побачив професійну виставу. Тоді відчув, що це мета його життя. Однак мрії перервала Велика Вітчизняна війна. Федір Балабуха воював у військах Другого Українського фронту. Після важкого поранення був демобілізований і повернувся до рідного Запоріжжя.

Життєвий шлях майбутнього актора був нелегким. Де б не бував, куди б не водила доля, він завжди тягнувся до театру. Навчався в студії при Запорізькому українському музично-драматичному театрі. Довгий час працював художнім керівником на заводі «Запоріжсталь». Тут під його керівництвом був створений народний театр, який поставив на сцені дев`ять вистав. За скромну працю Федора Олексійовича нагородили медаллю «За восстановление предприятий черной металлургии Юга». Пізніше Ф. О. Балабуха працював у Мелітопольському, Ніжинському драматичних театрах.

24 грудня 1954 р. Федір Олексійович Балабуха із сім’єю прибув на Волинь. Лесин край припав до душі своєю мальовничою природою, полюбились його люди. На сцені Волинського обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, служінню якому віддав 29 літ праці, особливо розквіт талант актора. Ф.О. Балабуха створив у театрі понад 100 образів за творами класиків та сучасних авторів. Це – Василь у «Циганці Азі», Степан – у «Невольнику», Плетньов – у п`єсі «Солдатська вдова», Тарас Шевченко – у «Серці поета» та багато інших.

Федору Балабусі був притаманний постійний пошук нових шляхів у мистецтві, способів спілкування з глядачами. Він реалізувався у творчих вечорах, на яких звучала поезія Т. Шевченка, Лесі Українки, Л. Костенко. Він був бажаним гостем – лектором перед різними аудиторіями.

Дуже часто його запитували: «Якби можна було розпочати все спочатку…?». Він з гордістю відповідав, що пішов би тільки в театр. «Для мене театр – це ціле життя. І віддати скромний талант людям, нашим людям, чи може бути вища радість за цю ?!»

У 1975 році актору Ф. О. Балабусі присвоєне почесне звання «Народний артист України».

16 червня 1990 р. після важкої і тривалої хвороби на 65-му році життя Федір Олексійович Балабуха помер. Його життя і творча діяльність стали невід’ємною частиною історії культури нашого краю.

У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються матеріали народного артиста України Федора Олексійовича Балабухи. Це, зокрема: творчий фонд, особисті документи, фото, афіші та програми театральних вистав, за якими можна простежити його життєвий і творчий шлях.

Людмила Кревська

 Література:

Кревська Л. Федір Олексійович Балабуха (1926–1990) – український актор, народний артист України // Волинський музей: історія і сучасність : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. – Луцьк, 2009. – С. 103–108.

Клімчук Л. Воістину народний артист // Л. Клімчук // Луцьк. замок. – 2006. – 2 берез. – С. 12.

Коваль Л. Справді народний артист // Л. Коваль // Волинь. – 2006. – 2 берез. – С.

***

Балабуха Федір Олексійович // Мистецтво України : біогр. довід. – Київ, 1997. – С. 37.

Балабуха Федір Олексійович // Митці України : енцикл. довід. – Київ, 1992. – С.43.

Копилова Т. 2 березня 80 років від дня народження Ф. О. Балабухи (1926–1990) – українського актора, народного артиста України / Т. Копилова // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2006 рік / упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2005. – С. 48–50.

 


середа, 24 лютого 2021 р.

Пам’ятники Лесі Українці за кордоном

Вдячні закордонні українці встановили пам’ятники Лесі Українці за океаном – Саскатуні, Торонто (Канада), Клівленді (США). Віддали шану великій поетесі спорудженням пам’ятників у Грузії (Батумі, Телаві, Сурамі), в Азербайджані (Баку), Росії (Москва). Перший пам’ятник поетесі, як зазначають джерела, встановлено в місті Сурамі (автор – Тамара Абакелія).

 

вівторок, 16 лютого 2021 р.

Пам’ятники Лесі Українці в Україні

Леся Українка  ̶  славетна й улюблена письменниця українського народу, феноменальна жінка у світовій культурі, яку можна охарактеризувати її ж поетичним образом  ̶  «світло нагірне». Нагірною проповіддю було її слово, що будило з летаргійного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили в боротьбі за волю України.

Над образом Лесі Українки, втіленим у бронзі, мармурі, граніті, працювали відомі митці Михайло Черешньовський, Галина Кальченко, Галина Петрашевич, Микола Обезюк, Леонід Муравін, Володимир Сколоздра, Юліан Савка, Володимир Прядка, Василь Бородай, Юлія Скобликова, Лев Біганич, Володимир та Василь Одрехівські, Іда Копийгоренко, Ярослав Красножон, Володимир Суханов, Макар Вронський, Тамара Абакелія, Емануїл Мисько, Богдан Корж та ін.

5 місць пошанування знаходяться на Волині – в Луцьку, Колодяжному, Ковелі, 6 – у столиці – місті Києві, серед них – високомистецький надгробний монумент, авторства Галини Петрашевич, споруджений 1939 року. 4 пам’ятники (в Ялті, Гурзуфі, Саках, Балаклаві)

середа, 10 лютого 2021 р.

Відділ літератури з питань мистецва отримав цінний дарунок від Українського культурного фонду


9 лютого 2021 року начальником відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради Олександром Котисом передано Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки 2 примірники видання «Керамічний код Івана Левинського в естетичному вимірі українця кінця ХІХ – початку ХХ ст.» (за редакцією А. Клімашевського). Цінне мистецьке видання містить 256 сторінок.
Завдяки Українському інституту книги відтепер головна бібліотека Волині матиме в своїх фондах альбом, сформований за результатами резонансної виставки «Керамічний код Івана Левинського » (Львів, 2019–2020). Репродуктовані понад 500 пам’яток ужиткової і будівельної кераміки кінця ХІХ – початку ХХст. дають уявлення про виняткове мистецьке явище, створене підприємницьким талантом українського архітектора Івана Левинського. А науково - популярні статті дослідників зі Львова, Опішні, Харкова розкривають волинському читачеві захопливу панораму смислів, що постали в добу модерну – час, коли в пошуку власного національного виразу з новою силою зазвучав мистецький діалог між Заходом і Сходом України .
 Тішить, що тексти в книзі подані трьома мовами – українською, польською, англійською.
 Книга «Керамічний код Івана Левинського » займе чільне місце в фонді відділу літератури з питань мистецтва Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки.


вівторок, 2 лютого 2021 р.

Іван Гончар: жити і творити для народу

 


 В Україні багато чудових музеїв. Кожен, незважаючи на свої розміри, зародився з великої любові – до прекрасного, до мистецтва, до історії... Любов’ю був безмежно багатий і Іван Макарович Гончар – "хрещений батько" Українського центру народної культури, званого нині його ім’ям. Через музей Івана Гончара пройшли тисячі людей і залишилися йому невимовно вдячними. І колекціонер, і його скарб повернули багатьом історичну пам’ять, допомогли відчути себе українцями. До 120-річчя від дня народження митця у відділі літератури з питань мистецтва організовано виставку "Іван Гончар: жити і творити для народу". 




Пропонуємо список літератури до виставки. 

 Гасиджак Л. "Одяглися, об’єднали куфайкою..."/ Л.Гасиджак // Артанія.– 2013. – №1-2. – С. 90-91.

Гончар І. Ідеал краси людської. / І.Гончар // Людина і світ. – 1989. –№11. – С.30-34.

Гудак В. Історія і сучасність у народній тематичній пластиці малих форм: на прикладі творчості майстра народного мистецтва Івана Гончара. /В.Гудак. // Українська керамологія. – 2002. – №2. – С. 286-291.

Мельничук Ю. Україна Івана Гончара. / Ю. Мельничук // Міжнародний туризм. – 2006. – №2. – С. 94-99

Онищенко В. Одна людина може багато... / В.Онищенко. // Образотворче мистецтво. – 2011. – №2. – С. 38.

Поклад Н. "У нас все є, а радості нема..." / Н.Поклад. //Київ. – 2006. – №9. – С. 165-184. 

Посвята: шляхами подвижника: Іванові Гончару – 100 // Артанія. – 2011. – №2. – С.30-43.

Пошивайло-Марченко Т. Звитяга одного життя. / Т.Пошивайло-Марченко // Народне мистецтво. – 200-. – №1-2. – С. 5-7.

Чашкова А. Колекція кераміки українського центру народної культури "Музей Івіана Гончара". / А.Чашкова. // Український керамологічний журнал. – 2003. – №214. – С. 75-76.

Юхимович В. Один із двох. / В.Юхимович. // Образотворче мистецтво. – 1991. – №2. – С. 27.

Новинка

Надія Бернар-Ковальчук «Харківська школа фотографії: гра проти апарату»

Монографія заснована на дослідницькій роботі, проведеній в рамках мистецтвознавчої програми Університету Сорбонна, Париж, книга «Харківська школа фотографії: гра проти апарату» розкриває множинні джерела та експериментальний характер фотографічної творчості представників одного з найяскравіших феноменів українського сучасного мистецтва. В радянському андеграунді, під уламками імперії або на київських барикадах харківська фотографія вже більш як півстоліття відзначається іронією, критичним поглядом на медіум та колективною дією. Книга доповнена ілюстраціями та фрагментами з інтерв’ю, більшість яких публікуються вперше.  

Мистецтвознавиця Надія Бернар-Ковальчук  народилася в Києві, З 2013 року живе та працює в Парижі. Навчалась на кафедрі культурології в Києво-Могилянській академії, після чого вступила до Школи Лувру (École du Louvre) в Парижі, де отримала диплом бакалавра історії мистецтв зі спеціалізацією “сучасне мистецтво” у 2016 році. З 2017 по 2019 рік навчалась на магістерській програмі з історії мистецтва в Університеті Сорбонна (Sorbonne Université) за спеціальністю “сучасне мистецтво” та професійним напрямом “дослідження”. В 2020 розпочала роботу над дисератцією на здобуття наукового ступеню доктора філософії в аспірантурі Університету Сорбонна на факультеті історії мистецтва та археології .