субота, 19 грудня 2015 р.

Життя в рожевому кольорі

100 років від дня народження французької естрадної співачки
           Едіт Піаф
       Книжкова виставка

Її ім'ям названа одна з площ Парижа. Тут є пам'ятник великій Едіт і її музей. У 20 столітті Едіт Піаф була однією з найпопулярніших французьких співачок. Дитя паризьких вулиць, вона принесла на естраду мотиви, які наспівували на околицях столиці та в кабачках на Монмарті, в метро та в черзі на стоянках автобусів. Свої пісні Едіт Піаф виконувала зовсім по-особливому, так могла співати лише  вона одна. Іноді її пісня була привітною і ласкавою, іноді звучала іронічно, але найчастіше – трагічно. Звертаючись до глядача, Едіт говорила про невдачі кохання, про нерозділене почуття, про драму самотності. І завдяки голосу, що брав за живе, її пристрасть, її біль ставав болем тих, хто її слухав.
Життя Едіт Піаф відома в першу чергу за її власними книгам: «На балу удачі», що вийшла в зеніті її слави, і «Моє життя», опублікованій посмертно. Книги ці, відокремлені п'ятьма роками, ведуть одна з одною жорстоку суперечку. У другій книзі історія Попелюшки, якій на балу посміхнулася удача, обертається страшної передсмертної сповіддю. І разом з тим автобіографічні твори Піаф доповнюють один одного і, незважаючи на протиріччя, створюють цілісний образ великої актриси.
Запрошуємо переглянути книжкову виставку, присвячену столітньому ювілею цієї  відомої співачки.  У вас є можливість переглянути книги про її життя. Хочите заспівати пісні з репертуару Піаф? На виставці  представлені їх нотні видання. 

неділя, 6 грудня 2015 р.

Велет фінської музики

150 років від дня народження
     Яна Сібеліуса
   Книжкова виставка

Все життя фінського композитора Яна Сібеліуса була в музиці, а вся його музика присвячена батьківщині. Сібеліус оспівав сувору північну природу вітчизни, національний характер її народу, його поетичні уяви і стародавні епічні сказання. Навколо було багато творчих спокус, однак Сібеліус завжди йшов своїм шляхом, шляхом вимогливого, що шукає, глибоко правдивого композитора-реаліста. Сібеліус не тільки великий композитор Фінляндіі, але й один з найбільших майстрів світового музичного мистецтва, який вписав в його історію велику і самобутню главу.
«Країною тисячі озер» називають Фінляндію. На березі казково красивого озера Туусула в невеликому селищі провів Сіеліус більшу частину свого життя. У постійному спілкуванні з природою і національним побутом черпав він своє творче натхнення.
Творчість Сібеліуса різноманітно за жанрами. Але ім'я найвизначнішого представника світового симфонізму створили його оркестрові твори. Ян Сібеліус написав сім сімфоній – своєрідних інструментальних драм, різних за емоційно-образним змістом, але єдиних за стилем
Ян Сібеліус прожив довге життя. Коли йому виповнилося 90 років, цей день в Фінляндії став загальнонародним святом. Багато написано про Сібеліуса. І кожен автор прагнув підняти завісу з «таємниці мовчання» його в композиторській діяльності в останні 30 років життя. Таємниця це? Задовго до кінця шляху, чи не на половині його, замовк Россіні. Шістнадцять років мовчання відокремлює «Отелло» Верді від «Аїди». Останні чверти століття свого життя провів Глазунов у творчій безмовності, зрідка перериваючи новими  творами, на жаль, які не прикрасили його шлях.
« Симфонія повинна бути з початку і до кінця музикою »- так писав Ян Сібеліус. І в цих словах ховається в деякій мірі  відповідь, чому 30 років натхненний співак Фінляндії, майже не торкався  нотного паперу.

Художня спадщина Сібеліуса завжди буде говорити людям про красу і емоційне багатство фінського мистецтва. Звучання його натхненних сімфоній і пісень завжди привертатиме мільйони сердець. У відділі літератури з питань мистецтва ви можете прослухати записи на грамплатівках всіх 7 симфоній Сібеліуса у виконанні Великого симфонічного оркестру, диригент Геннадій Рождественський. Запрошуємо також переглянути книжкову виставку, присвячену цьому композитору.

вівторок, 13 жовтня 2015 р.

Ми вільні – бо ми сильні

     Відкриття виставки картин Олени Звягінцевої

Відтепер 14 жовтня ми святкуємо День захисника України. Назва цього популярного в народі свята говорить сама за себе.  Захист своєї Вітчизни від зазіхань з боку тих, хто час ві часу намагається загрожувати державним засадам будь-якої країни – свята справа. Вона вимагає від людей сміливості, честі та відваги, дуже часто величезної самопожертви і колосальної самовіддачі.Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована сила, яка очолювала боротьбу проти чужеземних ворогів.
  Сьогодні ми багато згадуємо про героїчні часі кохацтва та покладаємо великі надії на його відродження. Козацтво для нас – це символ всього самого найгероїчнішого, найсвітлішого, що було в історії України, це – символ України. Козак – це герой, метою життя якого є встановлення справедливості, щастя і спокою для його Батьківщини, який ладен віддати своє життя і частку за часткою за процвітання України. 
   Завдяки творам класиків української літератури та їх зображенню в образотворчому мистецтві, до козацтва у нас особливе ставлення. Образ козака набув у масовій свідомості настільки героїчних та одухотворених рис, що професійним історикам залишається лише дивуватися. Найдавніші зображення козаків знаходимо на печатях, гербах і гравюрах того часу. Майстри пензля, починаючи з кінця ХVIII ст. і до початку ХХ ст. зверталися до теми козацтва. Тема українського козацтва знайшла широке втілення і у роботах українських художників ХХІ ст. Як пише сучасний український худождник Ігор Бежук:"Бажання малювати на історичну тематику – результат понад двадцяти років незалежності. Попри все, митці починають розуміти, що в нас є про що малювати". 

   Отож, автор представленої виставки "Будемо вільні, бо ми сильні" Олена Зягінцева звернулася саме до малювання портретів козаків. Олену в бібліотеці добре знають. Це вже не перша виставка її робіт. Улюбленим жанром мисткині є портрет. Картини не є жанровими, на яких зображуються якісь події. Це образні портрети козаків, наповнені символічним змістом, характером. Коли художниця творила, то вкладала в кожен образ душу, передавала свій настрій і переживання. На полотнах зображені козаки, не просто ті славні воїни, що колись воювали за свою державу, а показані в сучасному осмисленні. Козак, як символ непереможної сили волі, незламності духу, сакрального змісту і сутності захисника воїна.  На експозиції представлені образи простих козаків-воїнів. Автор наче спеціально не зображує на полотнах славетних гетьманів, щоб показати більшу значимість простих козаків, які були і є захисниками бідного народу. Воїнство козацьке завжди було увінчене славою і сьогодення доводить нам – козацького роду нема переводу!

середа, 30 вересня 2015 р.

Ніжний шелест сторінок

Жінка завжди була Музою для будь-якого творця. Саме любов і пристрасть стали основою написання великих картин, віршів, романів та музичних творів. Багато шедеврів просто не з’явилися на світ, якби не було поруч жінки. Водночас жінка сама може бути письменником, політиком, лікарем, вчителем, юристом. Важко уявити успішну сучасну жінку без книг. Читання допомагає розвиватися та вдосконалюватися. Для когось – це частина робочого процесу, для когось – засіб релаксу, а для когось книга – є професія. 
Проте, не завжди жінка мала доступ до книг. Історично склалося так, що книгописання та грамота спочатку були виключно чоловічими справами. Відтак, навіть переважно жіноча професія – бібліотекар – раніше належала лише чоловікам.Особливою тягою завжди вирізнялися жінки вчені, мудрі, начитані. Все частіше великі художники зображували своїх муз за читанням. Одним з перших таких митців став Рогір ван дер Вейден, який зобразив Марію Магдалену із книгою ще у 1445 році. Далі були: Аньоло Бронзіно, Герард Доу із відомим "Портретом матері Ремрандта", Клод Моне, Едуард Мане, Пабло Пікассо, П’єр-Огюст Ренуар, Жан-Оноре Фрагонар, Іван Крамськой, Ілля Рєпін, Валентин Сєров, Микола Пимоненко, Анатолій Насєдкін та багато-багото інших. 
Тож, у Всеукраїнський день бібліотек у відділі літератури з питань мистецтв для студентів Луцького педагогічного коледжу проведено перегляд образотворчих матеріалів, на яких зображена жінка з книгою.




четвер, 17 вересня 2015 р.

Творчі обрії

170 років від дня народження українського драматурга і актора

      Івана Карповича Карпенко-Карого
               
                                    Книжкова виставка

Цілу плеяду чудових митців – М.К.Садовського, П.К.Саксаганського та М.К.Садовську-Барілотті – дала українському театрові славнозвісна родина Тобілевичів. З неї походить і український драматург та актор Іван Карпович Карпенко-Карий. Він створив чимало талановитих образів у власних п’єсах і в п’єсах інших українських драматургів. В його п’єсі "Суєта" з уст персонажа Івана Барильченка звучать такі слова: "...Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!" Саме під такою назвою пройшов вечір в бібліотеці, підготовлений працівниками міського абонементу. Відділ літератури з питань мистецтва організував книжкову виставку до ювілею цього драматурга та актора. Література, присвячена І.Карпенкові-Карому, досить значна. Але ще значніша ціла бібліотека з творів самого драматурга. Тут і численні видання його творів, серед яких є й багатотомні. Про життя і творчість Карпенко-Карого написано чимало. Спільними зусиллями літературознавців і театрознавців чітко визначене місце, яке він зайняв в українській культурі свого часу. Окрему групу матеріалів, які проливають яскраве світло на творчу особистість Івана Карповича і містять величезний фактаж для його біографії, становлять спогади. Власне, спогади сучасників передували появі наукових досліджень життя і творчості великого драматурга й актора і тривалий час, поки дослідники не стали сягати до архівних джерел, були майже єдиним джерелом для висвітлення його біографії. Пропоную вашій увазі книгу "Спогади про Івана Карпенка-Капрого. – Київ: Мистецтво, 1987.–184 с."


  Заслуги Івана Карповича перед українською театральною культурою величезні, і пам’ять про нього через його яскраві літературні твори передаватиметься ще довго з покоління в покоління.



.

понеділок, 7 вересня 2015 р.

Перерване життя

140 років від дня народження українського художника
                       Олександра Мурашка

                           Книжкова виставка

"Олександр Олександрович Мурашко належить до тих небагатьох українських митців межі ХІХ – ХХ століть, значення і роль яких чітко усвідомлювали вже його сучасники", так розпочанається монографія Лариси Членової "Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості", яка побачила світ вже після смерті автора в 2005 році. Ця книга створювалася протягом багатьох років. Вона – плід роздумів про творчість і долю видатного живописця, життя якого було злочинно перерване кулею на траєкторії творчого злету. Були такі часи, протягом 30-40-х років минулого століття, коли ім’я Олександра Мурашка майже не згадувалося. І навіть у 1950-ті роки, коли знову виник інтерес до спадщини митця, експонування його творів обмежувалося лише тими реалістичними творами, що вважалися для того часу прийнятнішими. 
 Творчість Мурашка пов’язана переважно з Києвом, де він жив і працював. Тут знаходяться майже всі його твори. Більшість з них зберігається в Національному художньому музеї України.  Але не охоплює усієї його живописної спадщини. Поза полем зору лишилися кращі картини, демонстровані на міжнародних виставках, починаючи з 1909 року. Вони опинилися за кордоном у приватних колекціях і галереях Нью-Йорка, Будапешта, Німеччини тощо. Місцезнаходження цих творів встановити поки що не вдалося. Уявлення про них складалося на основі багатьох відгуків закордонної преси, яка не обминала їх своєю увагою.
  Творчість Олександра Мурашка викликає дедалі більше зацікавлення науковців, сучасного глядача. Не зникає інтерес дослідників щодо визначення його ролі не тільки в національному, а й у європейському художньому процесі. Твори митця збагачують духовно, випромінюють нев’янучу красу і життєву енергію, над якими не владен час.

вівторок, 25 серпня 2015 р.

Журнали з мистецтва

Чи ви знаєте які періодичні видання можна переглянути в бібілотеці?  Тільки у відділі літератури з питань мистецтва є більше 20 назв журналів. У вас є прекрасна можливість долучатися до мистецтва в сучасному виконанні, занурюватися в історичні епохи, адже все це можливо у відділі літератури з питань мистецтв, переглядаючи цікаві журнали з дизайну, інтер’єру та архітектури.

 Журнал "Антиквар" адресований тим, хто цікавиться предметами старовини, є колекціонером або дилером, хоче поповнити свої знання як збирача, познайомитися з ринком антикваріату в Україні та за кордоном. На відміну від інших видань на цю тему, цей журнал розглядає будь-який вид колекціонерства через призму ринку, розглядає реальні ціни на антикварні та колекційні речі.


Журнал "Архидея" – це  видання, яке спеціалізується на інтер’єрах, новинках дизайну, мистецтві декрорування. Видається з жовтня 2002 року. Є своєрідним майданчиком для демонстрації робіт архітекторів, декораторів, дизайнерів. Крім того, журнал публікує репортажі з найбільших меблевих виставок. Орієнтований як на професіоналів, так і на тих, хто прагне отримувати максимум інформації у галузях інтер’єру, дизайну й декору. На сторінках журналу знаходять своє відображення все нове, унікальне, ексклюзивне, створене в архітектурному та дизайнерському світі.

Якщо вас дійсно цікавить дизайн та архітектура, журнал «Салон» надасть вам саму «смачну» інформацію. В журналі ви завжди можете читати і дивитися щось нове. А кожний новий номер знайде чим вас здивувати. У авторів журналу є і досвід, і база, і постійні читачі, в числі яких імениті дизайнери та архітектори.
Журнал «Салон» створений, щоб ви не просто цікавилися мистецтвом і творчістю, але стали до нього ближче, а краса і стиль –  доступними.
Дизайн - це творчість, це талант, це професіоналізм і неординарне мислення. «Салон» - журнал про дизайн інтер'єру №1 в Україні! Пориньте у світ, де панують дизайн та архітектура. Журнал «Салон» стане вірним путівником для вас в цьому дивовижному світі.


Спеціалізований журнал "Керамика: Стиль & Мода" представляє безліч стильних інтер'єрів житлових і громадських місць, інтер'єри будинків відомих людей, новини різних виставок і просто розповідає і показує модні і стильні речі.
Знімки інтер'єрів супроводжуються коментарями провідних фахівців відомих салонів, магазинів, фабрик, будівельних підприємств.
Журнал пропонує статті про особливості обробки та оформлення різних приміщень, поради та рекомендації, оглядову, аналітичну та іншу корисну інформацію для тих, хто будує і ремонтує, а також інтерв'ю, репортажі з архітекторами і дизайнерами для широкого кола споживачів і фахівців.
Журнал інформує українського споживача про всі новинки динамічного розвитку ринку керамічної і сантехнічної продукції.

четвер, 13 серпня 2015 р.

Ада Роговцева. Свідоцтво про життя.


Цю книгу користувачі не раз запитували в нашому відділі. І ось нарешті ми  отримали її, назва якої "Ада Роговцева. Свидетельство о жизни"! Як пише в передмові до книги Валентин Гафт: "Це не щоденник, не повість, не роман, не оповідання, не пісня, не живопис, не сценарій... Це не режисерська розробка історії життя однієї актриси. Це, вибачте, перемога! Це – "свято со слізьми на очах"..."


"Згадувати про мене будуть по-різному" – це пише вже в книзі сама Ада Миколаївна. Глядачі завжди ставилися до цієї актриси з любов’ю, повагою, з захопленням переглядали фільми, вистави з її участю. Можна сказати, що Ада Роговцева є глядацькою улюбленицею декількох поколінь. Тому не випадково, що  виникає інтерес до особистого життя актриси поза сценою. Книгу Ада Миколаївна починає з самого початку свого народження. Багато довелося їй пережити і різні люди були поруч. Але, як пише Валентин Гафт "І що це за серце...воно не просто пам'ятає, воно приймає участь у всьому, воно і пише про все з кров'ю". В книзі багато світлин з життя Ади Роговцевої, які читачі побачуть вперше. Отож, пропуную прочитати цю книгу і дізнатися більше про талановиту актрису і чудову людину.

середа, 10 червня 2015 р.

Святкуємо ювілей!

Волинській державній обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки – 75 років від дня заснування. Багато це чи мало? З погляду історії – це невеликий проміжок часу. Втім, коли стільки років виповнюється бібліотеці – справжньому храму духовності і добра, ставлення до цієї цифри зовсім інше. Знання історії взагалі, історії бібліотек зокрема, усвідомлення кожною бібліотекою своїх коренів допомагає вписатися в нову реальність, утвердитися, показати, яка значуща і цікава її історія, які непересічні особистості присвятили їй своє життя, довести важливу і очевидну істину: бібліотека – це соціальний інститут, що концентрує у своїх фондах інтелектуальні ресурси людства, створені упродовж тисячоліть, у всі часи затребувана як головне джерело знань, як осередок просвітництва, культури та інформації. І беззаперечним є факт, що немає людини, яка отримала будь-яку ступінь освіти, не скориставшись послугами бібліотеки.





Саме історія нашого життя представлена на виставці світлин "Працюємо. Святкуємо. Відпочиваємо".




Бібліотеки завжди були чимось більшим, ніж 
просто зібрання книг, газет. журналів – вони були і залишаються центром життя спільноти, центром духовного життя, теріторією культури, місцем, де крім знань та інформації, люди отримають можливість реалізуватися через особисті творчі зустрічі-презентації або художні виставки. Якщо людина не побуває усередині приміщення бібліотеки, то навіть уявити не може які цікаві проекти розвиваються і яка кількість людей приймає в них участь.


 Навіть до цього ювілею у відділі мистецтв організована виставка "Творимо красу власними руками", яка демонструє творчий доробок працівників бібліотеки, серед яких є прекрасні майстрині народної вишивки, в’язання. Таким чином ми доводимо, що бібліотекарі не лише майстри своєї справи, а й люди з різнобічними вподобаннями, талантами.

середа, 20 травня 2015 р.

Обранець сцени

175 років від дня народження українського драматурга, актора, режисера
  Марка Лукича Кропивницького
  Літературно-мистецький вечір

«Велетень         національної культури», –           так оцінювали багатогранну      діяльність Кропивницького сучасники, таким він і  є в  нашій пам’яті.    Його    ім’я    і    сьогодні    у    сузір’ї найславетніших      імен.   Народився     майбутній     корифей українського    театру   Марко    Лукич    Кропивницький   25 квітня     (7 травня за новим стилем)   1840     року   в       селі Бежбайраках     на        Херсонщині            (тепер – село Кропивницьке        Кіровоградської    області)    в     сім’ї управителя поміщицького маєтку. На професійну  сцену (ясна річ,  російську,   оскільки  українських  труп    взагалі тоді     не існувало)  Марко  Кропивницький      прийшов   восени  1871  року.  Коли  ж   були    дозволені   вистави   українською   мовою,   він  утворює   перший      професіональний український театр і вже до смерті не розлучається зі сценою,  віддаючи їй   свій    досвід, талант,   свою    виняткову    енергію   і    воістину   титанічну   працю.   Заслуги   Марка Кропивницького неоціненні: за час   своєї творчості    він написав   понад сорок   п’єс; у його   трупах виховано   майже    сто високопрофесійних   акторів і   двадцять  режисерів.    Помер   Кропивницький   1910    року  в  потязі,  повертаючись    до   свого   улюбленого     Затишку   з    гастролей у Одесі.      Поховано драматурга в Харкові на старому цвинтарі.












Розпочався вечір піснею «Соловейко», слова і мелодія якої належать  Кропивницькому, у  виконані  викладача 
Луцької  музичної  школи  імені  Фредерика  Шопена
  Ірини Котлицької. 


Ведуча     вечора       розповіла присутнім   про життя    і творчість митця. Розповідь доповнювала презентація,а чудом     збережений запис  голосу  Марка Кропивницького полонив     слухачів своєю майстерністю виконання поезії Тараса Шевченка.    До вечора була   підготовлена  книжкова виставка, яка   мала   таку   ж назву,  що і вечір. На виставці були представлені драматичні твори митця, нотні записи його пісень,   а    також     книги     зі спогадами про актора і статті з періодичних видань.

неділя, 5 квітня 2015 р.

Я живу в Луцьку

  Майстер-клас художника, члена Національної спілки художників України
Віктора Швеця

Луцьк – стародавнє і водночас сучасне місто, яке поєднало в собі європейську вишуканість і водночас щиру українську гостинність. Милим для серця кожного є вулиці, на яких ми живемо, назви яких стали для нас рідними, бо кожен з нас може сказати: "Я тут живу". 5 квітня в Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки відбувся майстер-клас художника Віктора Швеця для дітей з вадами здоров’я, організатором якого виступив центр соціальних служб для сімей, дітей та молоді Луцької мійської ради. Як доводить життя все потребує певних умінь і навичок. Все залежить від нас самих, але іноді нелегко самостійно знайти відвопіді на окремі питання. І в цьому випадку допомагає саме проведення майстер-класу з професіоналом. Більше року у стінах нашої бібліотеки експонується виставка Віктора Швеця "Живописна Україна". Жоден відвідувач бібліотеки не залишився байдужим, переглядаючи його картини, адже вони розміщені у відкритому просторі другого поверху, що дає естетичний і гармонізуючий ефект для всіх користувачів. Перед початком майстер-класу прозвучала поезія про Луцьк у виконанні працівників краєзнавчого відділу. Бібліотекар відділу літератури з питань мистецтв Наталя Пилипюк підготувала книжкову виставку, на якій були представлені найбільш цікаві книги про наше місто. Присутні мали можливість переглянути відеофільм про першу виставку художника у 1998 році в приміщенні Приватбанку, а провідний бібліотекар відділу мистецтв Олена Курило доповнила короткими біографічними даними про нього.
  Під час проведення майстер-класу діти були в захваті від техніки живопису художника, а Віктор щиро ділився власними секретами відчуття тону, гами кольорів, стилю. Захід пройшов в гарному настрої, наповнений приємними емоціями та позитивними моментами. По закінченню спонсор заходу ПАТ "Теремно Хліб" почастував учасників солодощами.



середа, 4 березня 2015 р.

Творець національного гімну

  
200 років від дня народження українського композитора
Михайла Вербицького

 Музична година

   


4 березня 2015 року минає 200 років від дня народження Михайла Вербицького, автора музики гімну України. Так історично склалося, що вся біографія композитора пов’язана не з Україною, а з територією сучасної південно-східної Польщі, в тих землях він народився. Його творчість довгі роки замовчувалася. Основною причиною цього був його сан священика, в ще більш  – "націоналістичний" гімн, якого не могли йому пробачити радянські ідеологи. Саме через це упродовж тривалих років його твори не звучали з концертної сцени. Дуже прикро, що мало знають про спадщину Михайла Вербицького. Музична година "І покажем, що ми, браття, козацького роду", яка відбулася в відділі мистецтв, саме ставила не меті розкрити роль композитора в історії української музики. Літургійна творчість, театральна музика, світські хори та солоспіви, інструментальна музика були в свій час важливою часткою церковних богослужінь, театральних вистав, концертного життя, домашнього музикування. Сьгодні музика Вербицького в Україні – рідкість. Її практично неможливо знайти в бібілотеках чи Інтернет-просторі. Упродовж 2015 року має відбутися чимало заходів, присвячених 200-річчю від дня народження Михайла Вербицького. Зокрема, пердбачено проведення всеукраїнського фестивалю музичних творів композитора, паломницьких акцій до місць, пов’язаних з життям та діяльністю Вербицького, круглих столів, мистецьких програм. Тож наша мистецька година хай стане ще однією квіткою в вінок пам’яті Видатного Українця!

 На мистецькому заході прозвучала пісня "Чого лози похилились" з вистави "Підгоряни" за поетичним текстом Івана Гушалевича у виконані студента 4 курсу Луцького педагогічного коледжа Богдана Карпука.
 Студенти Луцького педагогічного коледжу мали можливість переглянути відео про життя і творчість композитора і зробити висновки, що роль Михайла Вербицького в історії української музики не обмежується лише виключно музикою до гімну "Ще не вмерла Україна". Він заслуговує на почесне місце в галереї видатних діячів нашої Вітчизни.
 А я, як ведуча мистецької години хотіла донести до присутніх, що Михайло Вербицький – це поважна постать для всього українства, це – не конфронтаційна постать. Це постать об’єднуюча. Це постать для всієї України.



                                                                                           

понеділок, 2 березня 2015 р.

Квіткова феєрія


                                                                                             Художня  виставка малюнків
                                                                                            Алевтини Ізотівни Корнійчук


Насамперед, хочу всіх привітати з початком весни! Весна у переважній більшості людей асоціюється з сонцем, теплом і квітами. Весняні квіти найбільш духмяні. Але потрібно ще чекати декілька місяців, коли зможемо милуватися ними в квітниках. А ось у відділі мистецтв квіти "розквітли" на стінах. 2 березня відкрилася виставка малюнків Алевтини Ізотівни Корнійчук, яка не є професійним художником. Лише 4 роки тому вона почала створювати власну колекцію малюнків, хоча малювати та вишивати  любила ще з дитинства. Дуже захоплювалася квітами. Це – тюльпани, маки, троянди і взагалі всі квіти українського підхмар’я. Малюнки Алевтини Ізотівни  по-дитячому чисті й по-народному наївні щирі твори. Але так хочется їх прокоментувати такими словами: "Земля для радості дарує квіти людям і душі їхні зігріває". Чимось дорогим, знайомим, близьким і таким рідним віє на нас з її малюнків, Подарунки, які можна зберегти, а також порадувати близьких і друзів, прикрасивши їх день яскравими дарами природи - це квіти в малюнках авторки. Одна відома художниця якось висловилася: "Сказати квітами усе" та "Вміння поглянути оком квітки". Тож малювати квіти не є якоюсь дитячою розмальовкою. Можливо, поміж квітами краще. Намалюй свою квітку і побачиш тоді, як зміниться все навкруги!




субота, 21 лютого 2015 р.

Піснетворець

90 років від дня народження українського композитора 

Ігоря Наумовича Шамо

 Книжкова виставка





Славнозвістний хіт на всі часи "Як тебе не любити, Києве мій", мабуть, чули переважно усі українці. А неповторна мелодія пісні "Літа на зиму повернули" завжди якось щемливо торкалась душі. Популярність чарівних пісень Ігоря Шамо не мала аналогів, принаймі, в українській музиці. Його пісні знали і співали в усіх куточках країни. І сьогодні, в часи панування одноденних комерційних "шедеврів", пісні цього композитора молодь не знає. Може і чули, а ось автора пісні не назвуть.
Вшановуючи пам’ять композитора, з нагоди 90-річчя від дня народження організовано книжкову виставку, на якій зібрані книги, статті з періодичних видань, нотні видання композитора. В журналі "Музика" за 2000 рік у №1 вміщені стаття під назвою "Щемлива пісня", автор якої Тамара Невінчена ділиться своїми спогадами і думками від зустрічей з композитором. Наводимо деякі рядки з цієї статті.
 "Ігоря Науомича Шамо можна назвати "композитором милістю Божою" як кажуть про людей виключно творчих. Музика була для нього як дихання – здається без неї він взагалі не міг би існувати. Природа щедрого таланту, манера працювати нагадали щось моцартівське. Він творив легко, швидко, ніби без жодного напруження.
...Він був Композитором з великої літери, мав чудову сім’ю, гостинний затишний дім. Але, мабуть, так влаштоване життя, що повне щастя недосяжне. Доля відпустила йому всього 57 років. Людина з прекрасним почуттям гумору і доброю, веселою вдачею, він і під час невиліковної хвороби поводився стримано і мужньо, постійно працював.
І дійсно: невмируще його творчість, яку він залишив нам у спадок. Сьогодні ми з вдячністю згадуємо великого Майстра, і разом з його світлою музикою лине в душу теплий струм добра і надії, що попри всі негаразди складного буття ми повернемося до високих духовних цінностей і вшануємо величні імена національного музичного мистецтва." 


       

середа, 11 лютого 2015 р.

Нові видання у бібліотеці

Шановні користувачі Волинської ДОУНБ ім. Олени Пчілки!
До фонду нашої книгозбірні за підтримки Національного центру Олександра Довженка надійшли наступні  видання: 

- фотоальбом "Земля в кадрі Бориса Косарєва"
- DVD-збірки "Іван Миколайчук. Збірник кінематографічних творів", "Юрій Іллєнко. Збірник кінематографічних творів", "Творча спадщина. Олександра Довженко".

Ознайомитися із ними, а також переглянути вищезазначені фільми ви можете у відділі літератури з питань мистецтва.



https://www.facebook.com/dovzhenko.centre


середа, 4 лютого 2015 р.

Піснею народною натхненний

                           135 років від дня народження  українського фольклориста, етнографа, музикознавця Климента Квітки


     Літературно-музична година


4 лютого відбулася літературно-музична година, присвячена 135-річчю від дня народження Климента Васильовича Квітки – одного з тих, хто має заслужене місце в історії української культури XX століття, але про кого незаслужено забули майже всі, крім вузьких фахівців і купки інтелектуалів. Ведуча вечора провідний бібліотекар відділу літератури з питань мистецтв Олена Курило розповіла присутнім про цю постать:
"З’явився він на світ 4 лютого 1880 року в с. Хмелів тепер Роменського району, що на Сумщині. За життя К. Квітка був визнаний етнографом, фольклористом, музикознавцем, котрий зібрав і записав, зберіг для нащадків шість тисяч народних пісень. А ще він зумів за півстоліття активної наукової діяльності в роки царського, а згодом більшовицького панування видати близько сотні наукових праць.
Він вражав своєю енциклопедичною ерудицією, яка дозволяла вченому працювати в галузі порівняльного музикознавства не лише всіх слов’янських, а й  тюркських та угро-фінських народів. Саме тому Климент Васильович по праву займає одне з чільних місць у вітчизняній та європейській етномузикології.
Коли Лесі Українці виповнилось 36 років вона зустріла на літературно-артистичному гуртку Київського університету студента-першокурсника Климента Квітку, палкого збирача народних пісень. Він  був поряд із Лесею протягом п’ятнадцяти років, тобто з часу знайомства до її кончини в 1913-му. Леся його називала Квіточка. А пізніше – Кльоня. Стосунки Л. Українки та К. Квітки видавалися викликом багатьом сучасникам. По-перше, вони кілька років, усупереч тодішнім традиціям жили в громадянському, не освяченому церквою шлюбі. По-друге, він був помітно молодшим за неї. І це викликало спротив навіть у батьків Лесі. Тільки під величезним тиском рідних вони погодилися на церковний шлюб.
Подружжя спільно підготувало до друку і видало три збірники українських народних пісень («К. Квітка, Збірник українських пісень з нотами, гармонізація Бориса Яновського, К., 1902»; «Дитячі ігри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини і Зв’ягельщини на Волині. Зібрала Лариса Косач. Голос записав К. Квітка, К., 1903»; «Народні пісні до танцю. З голосу І. Франка та Лариси Косач, списав К. Квітка»).
В останні дні свого життя, покинувши від знесилля свою останню повість, Леся Українка диктувала тексти пісень своєму чоловікові. Найближчим порадником і помічником в музично-фольклористичних студіях та збирані музичного фольклору К. Квітки була його дружина. Достойним, величавим пам’ятником їй стала збірка 1917-1918 року, названа «Народні пісні з голосу Лесі Українки». 225 мелодій нараховується в ній. Тут веснянки та колядки, пісні жниварські, весільні, колискові, історичні, козацькі, рекрутські. У тяжких умовах революційних років видавав К. Квітка цю збірку. Єдиним недоліком видання, як зауважував сам учений, було те, що воно не давало уявлення про людей, від яких Леся перейняла пісні.
1953 року К. Квітка захворів на запалення легенів. 19 вересня, після двотижневої хвороби, його не стало. Він помер у власному ліжку, будучи професором Московської консерваторії. Похований в Москві на Ваганьківському кладовищі.
На перевеликий жаль, подвижницька праця Климента Квітки відкрилася нам, фактично, тільки після його смерті. На початку 70-х років побачило світ видання двохтомника його праць, які вийшли в Москві. Але увійшло в це видання далеко не все, створене видатним ученим. Значна частина його розвідок, статей і рецензій опублікована лише в різних журналах і наукових збірниках, які становлять нині бібліографічну рідкість, багато їх ще й досі перебуває в рукописах. Настав час випустити повне зібрання творів вченого, що принесе велику користь усім, хто веде серйозні дослідження в галузі фольклористики, а також широкому загалові шанувальників народної пісні.
Пісня вимирає, щезає надзвичайної вартості скарб художньої народної творчості. Саме тому потрібно, хоч зараз звернути на це сумне явище пильну увагу. Треба зібрати найкращі сили по музичній етнографії, організувати їх в наукову колегію, і найшвидше рятувати те, що ще не щезло. За таке діло повинна взятись держава, саме за таку справу боровся Климент Квітка"



На заході виступила Комзюк Віра Михайлівна - завідувач Колодяжненського музею Лесі Українки, Заслужений працівник культури України, Почесний краєзнавець України. 


Про творчість знаного фольклориста та музикознавця розповіла також Пушкар Наталія Юхимівна - український історик, музеєзнавець, лесезнавець, Почесний краєзнавець України, лауреат Волинської обласної премії імені Миколи Куделі.


Балладу "Ой у полі жито" записану Климентом Квіткою з голосу Лесі Українки виконав студент Волинського державного училища культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського Парфелюк Ігор.