вівторок, 23 липня 2013 р.

Неперевершений оперний співак



110 років від дня народження українського співака Бориса Гмирі


Музична година


Двадцяте століття подарувало українській оперній сцені ім’я, після появи якого весь світ заговорив про українську вокальну школу, – це ім’я Бориса Гмирі. Його називали великий Борис. Йому аплодували в багатьох куточках нашої країни і за її межами. Борис Романович Гмиря був і залишається одним із найвизначніших співаків сучасності. Він єдиний інтегрував українську вокальну школу і українську музичну культуру у світовий контекст. І зробив він це, живучи та працюючи в себе вдома, в Україні, а не в чужих світах. Слід зазначити, що твори у виконанні Бориса Гмирі введено в найпрестижніші музичні каталоги, а його ім’я прикрашає списки найвидатніших вокалістів світу. Сьогодні, вшановуючи його памяті, в обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки було проведено музичну годину "Борис Гмиря: геній серед тернів". Ось, про що розповіла присутнім бібліотекар Олена Довгун:


"Народився геній вокалу у відомому історичному містечку Лебедині, що на Сумщині 1903 року. «Народився я 23 липня за старим стилем, а на другий день було свято «Бориса і Гліба», іменем одного із них мене й назвали. Днем народження лишилось 23 липня, або 5 серпня за новим стилем». Багатодітна родина бідувала. Бувало хліб ділили ниткою на прозорі скибки. Батько хлопчика шив кожухи, жив важким життям селянина, і помер під час голодомору в 1933 році, мати ж залишилася живою завдяки літру молока, який вчасно привіз її син. По закінченні початкової школи, 11-річний Борис пішов у найми. Потім працював сторожем, вантажником, кочегаром. І лише у віці 27 років отримав атестат про середню освіту. 1930 року Бориса Гмирю було зараховано студентом Харківського інженерно-будівельного інституту. Навчаючись, він почав серйозно займатися співом. На четвертому курсі його запросили на прослуховування до консерваторії, студентом якої він став в 1934 році.
Там доля звела молодого хлопця з талановитим педагогом Павлом Голубєвим, який згодом став близьким порадником на все життя Саме він поклопотав, щоб за особистим розпорядженням тодішнього наркома освіти Миколи Скрипника Борис, як виняток, одержав право навчатися у двох вузах одночасно. І хоча хлопець, вступивши на навчання до консерваторії, не знав навіть нот, а йому вже було тоді за 30, проте те, що інші вивчали роками, Гмиря засвоював за місяці та тижні.
 Згодом його запросили на роботу до Харківського театру опери та балету, на сцені якого він вперше зявився у ролі Султана в опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». А далі був Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, з яким повязана більша частина його життя.
Не можна не сказати про те, що перлиною творчого доробку співака стала «Шевченкіана». Гмиря – перший і до цього часу єдиний співак, який підготував і виконав концертну програму музичних творів на вірші Кобзаря. Прекрасно звучали у його виконанні музичні твори на вірші Тараса Шевченка «Гей, літа орел», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої» тощо. Фірмою «Мелодія» шевченківська програма Гмирі була записана на пластинку під назвою «Великому Кобзареві» і надіслана в Монреаль на Всесвітню виставку, де мала неймовірний успіх.
1957 року Борис Романович був змушений залишити роботу в Київському театрі опери та балету, де, на превеликий жаль, всі роки своєї праці не знав спокою. Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння, було звинувачення його в неправильному співі.
Серце співака зупинилося 1 серпня 1969 року, на 66-му році життя митця. 4 серпня, майже в день його народження, піснею «Чуєш, брате мій» у супроводі Капели бандуристів Україна і весь Радянський Союз навіки прощалися з Борисом Романовичем. Це був найвелелюдніший похорон в Україні після похорону Остапа Вишні.
Борис Гмиря створив і залишив нам і майбутнім поколінням величезну спадщину: в його репертуарі нараховувалося 39 оперних партій, понад 500 вокальних творів, з-посеред яких 280 романсів, 150 народних пісень, 85 арій тощо. Дослідники стверджують, що ніхто з оперних співаків не зміг повторити або хоча б наблизитись до такого феномену творчих можливостей. На наше щастя, Борис Романович поклав на носії майже весь свій репертуар, який записано на двохста платівках, деякі з них перевидавались 120 разів!
У квартирі, де мешкав співак, зусиллями його вірної дружини Віри Августівни збереглося усе, що пов’язане з життям і мистецькою діяльністю цього славного артиста. Незважаючи на відсутність офіційного статусу і штатного розкладу, квартира-музей співака утримується в зразковому порядку. Тут зберігається близько 10 тисяч експонатів: фотодокументи, афіші, особисті речі співака, величезна архівна фонотека його записів, яка повинна би бути негайно переведеною на компакт-диски, оскільки їй загрожує руйнація… 

  Прикро, але тільки через 10 років після смерті Бориса Романовича (1979) був споруджений пам’ятник на його могилі, і це було також зроблено завдяки велетенським зусиллям Віри Августівни, яка відійшла від нас у вічність 1996 року. Вона заповіла поховати себе купкою попелу біля ніг чоловіка і її воля була виконаною…

Сьогодні в Києві діє Добровільний фонд Бориса Гмирі, президентом якого є Ганна Принц – племінниця Віри Августівни. Саме вона врятувала від тліну багато платівок із записами співака, в умовах хронічної нестачі коштів примудрилася видати невеликими тиражами компакт-диски з творами у виконанні свого великого родича."
На превеликий жаль, найкращі книги про співака видавалися в Москві. Реставрували записи і тиражували платівки теж там. Офіційна Україна вперто ігнорувала не лише спадщину, а й память про Бориса Гмирю.
І лише в 2006 році побачило світ мистецьке видання «Гмиря і Шостакович» як результат дослідження взаємин двох геніальних митців. Авторами книги виступили Ганна Принц, Маріанна Копиця, Наталія Цимбаліста.
Борис Гмиря і Дмитро Шостакович. Геніальний вокал і геніальна музика. Гмиря – син України. Шостакович – син Росії. Книга видана за підтримки Міністерства культури і туризму України, Міжнародного фонду «Відродження» накладом 5 тисяч примірників.
Іншою, рівнозначною працею попередній, є книга «Щоденники 1936-1969 рр.», укладачем і автором супроводжуючих текстів якої виступила Ганна Принц.
Відомо багато випадків ведення щоденників письменниками, поетами, політичними діячами, але зовсім мало співаками і артистами. Ведення щоденників співаками такого рівня і масштабу, як Борис Гмиря – факт унікальний і неймовірно цікавий. 
Співак вів щоденники з першого дня його роботи на сцені протягом 33-х років. Причому він вів не лише щоденники, але й значну за обсягом переписку, яка також являється цікавою сторінкою в літописі його творчої діяльності та життя. 
Відомий російський диригент Давид Бухін (Санкт-Петербург) у листі, датованому 12 грудня 1998 року, підкреслив: «...Вічно буде виникати думка про те, що якби прожив своє яскраве життя Борис Гмиря в якійсь незалежній європейській, навіть маленькій державі, він іще за життя став би святим. І було б це життя куди довше і щасливіше. Правда, виникає питання: чи співалося б так цьому рідкісному співакові? Адже партитурою йому стала трагічна і щемна історія українців, світового народу, який породив його на страждання і пам’ять про себе... Гмиря — це безодня, гігант. Він посланий Україні як національна ідея...»