вівторок, 9 квітня 2013 р.

Вірність покликанню



120 років від дня народження українського режисера  
     Василя Степановича Василько
Книжкова виставка



     

Творчий портрет Василя Степановича Василько хотілося б розпочати уривком з  його книги «Театру віддане життя»: «…Пам’ять і час! Вони з нами… Вони – ми самі… Я не претендую на історичні узагальнення. Де в чому мої спогади, безумовно, суб’єктивні. Але у своїй непримиренності до всіх негативних проявів, у вимогливості до відданого служіння мистецтву я завжди лишався, як мені здається, чесним, принциповим і доброзичливим. Я люблю Людей! Я люблю Актора!
P.S. «Собі на згадку минулих літ» - напис на моєму першому щоденникові юнацьких років. Вам, читачам, лишаю я своє без останку – «Театру віданне життя». 




    
   Василь Василько стояв на чолі таких театрів, як одеський, харківський Червонозаводський, донецький, чернівецький, і здійснив тут десятки блискучих і оригінальних постановок. Він у тому першому ряду української режисури, що позначений іменами Леся Курбаса, Гната Юри, Марка Терещенка, Мар’яна Крушельницького, Бориса Романицького. Його ім’я в історії українського театру поруч з іменами Наталі Ужвій, Амвросія Бучми, Юрія Шумського, Івана Мар’яненко.
       
 Був Василь Степанович не лише режисером і не лише актором, а й драматургом, що створив чимало інсценувань. Він започаткував на українській сцені театр Кобилянської, створивши за її творами п’єси «Земля» та «У неділю рано зілля копала…».

 Він був теоретиком театру – написав перші в українському театрознавстві «Фрагменти режисури», був істориком театру: вперше – і за власними спогадами й записами, і за тогочасними рецензіями преси – створив фундаментальні праці про Миколу Садовського і його театр, про Любов Ліницьку і Федіра Левицького. Стільки, як Василько, не писав ніхто з сучасних українських режисерів. У фондах нашого відділу є ці книги.





А про самого режисера написана лише одна книга Незвідського А.В. «Василь Василько: Нарис про життя і творчість. – К.: Мистецтво, 1981.- 116 с.».
 Тож більше про режисера можна дізнатися саме з його книги спогадів:
«Я – громадянин, я – митець. Мене хвилює доля українського театру, і я не знімаю з себе відповідальності за його майбутнє. Я мушу працювати. З величезним напруженням сил і волі, з усією можливою самовіддачею я працював. Роками!»