четвер, 4 квітня 2013 р.

Її душа співає разом з нами


60 років від дня народження американської співачки українського походження
 Цісик Квітки
        Музична подорож з  України до Сполучених Штатів Америки


Змінюється час, міняється мода на пісні та виконавців. Але деякі з них не підвладні часу. До таких особистостей належить Цісик Квітка, якій сьогодні мало б виповнитись 60. На жаль, доля не милостива до талановитих. Цісик Квітка пішла з життя напродчуд рано, не доживши пяти днів до свого 45-річчя. Про таких людей, як вона, непросто говорити, бо емоції беруть гору. Однак, бажання це робити – непереборне. Саме сьогодні  і була проведена музична подорож до Сполучених Штатів Америки, яка була здійснена в інформаційному центрі "Вікно в Америку". Бібліотекар відділу літератури з питань мистецтва Олена Довгун підготувала матеріал, який познайомив присутніх з життям і творчістю співачки.
 В Україні є дуже багато підпільних шанувальників таланту Квітки Цісик. Чому підпільних? Тому що вона широко ніколи не звучала. Ті, що мали можливість послухати її музику, ставали просто її фанатами. Власне, для тих, хто взагалі не знає про кого наразі йдеться, варто сказати: Квітка – це співачка, що, народившись і проживши все своє життя в Сполучених Штатах Америки, співала українських пісень так, як їх ще не співав ніхто. У неї була своя музична манера виконання, неймовірної краси голос і добра українська душа.
1977 року вийшов голлівудський кінофільм «Ти світло мого життя», де молода співачка заспівала однойменну пісню, за яку їй було присуджено «Оскар» – найпрестижнішу в світі премію Американської кіноакадемії. Так у шаленому темпі її життя знайшлися час і бажання заспівати для батьківського краю. І, так як це зробила вона, не зміг повторити ніхто. Треба сказати, що незабутній спів Цісик Квітки й нині полонить слухачів особливим українським ліризмом, проникливістю та головне – всепоглинаючою ніжністю, що ллється із самого серця. Вона виконує «Два кольори» Білаша-Павличка. Здається, мільярд разів усіма чуті, але вона співає їх так, що справді слухаєш «як уперше».
Квітка увесь час прагнула відвідати Україну. 1983 року мрія Квітки здійснилась. Вона приїхала разом із матірю до рідного її серцю Львова, але виступити з концертами, транслювати записи по радіо, ба навіть пересуватися територією УРСР їй не дозволили. Можливо, якби тоді знала, що така можливість буде вперше та в останнє, адже її нога більше ніколи не торкалася рідної батьківської землі, то б і не стрималась попри усякі заборони. Але Квітка надіялась, що ще приїде. Та цьому уже, на жаль, не судилося бути. Передчасна хвороба обірвала усі плани. 29 березня 1998 року Цісик Квітка померла в Манхеттені на «рідній чужині» – від невиліковної хвороби. У США на знак памяті про Квітку Цісик і її талант заснувано фонд підтримки музично обдарованих дітей. 
Широке визнання співачки на батьківщині прийшло вже після того, як її не стало. Однак і цього могло не відбутися, якби не Олександр Горностай (директор Національного Симфонічного Оркестру України, що записав свого часу інтерв’ю з Квіткою), а також вихідці з Тернопільщини брати Ярослав та Ігор Мельники, які 2007 року в Києві на своїй фірмі «Укрм’юзік» перевидали обидві платівки і почали продавати їх на Майдані Незалежності. Відтак спів Квітки Цісик отримав нове життя в незалежній Україні, про яку вона так мріяла.
Вона співала «Чуєш, брате мій...» на вірші Богдана Лепкого – про смерть на чужині. Співала, як молитву. Голос злегка тремтів, в кожній інтонації – прощання. Саме під цю пісню проводжала її в далеку потойбічну дорогу Америка. А тепер лишається запитати лише нас, українців, чому на наші очі навертаються сльози, коли ми чуємо її спів? Можливо тому, що в Квітці наша душа, душа українського народу.