понеділок, 26 листопада 2012 р.

Перший народний артист України на Волині. Спомин після життя.


Літературно-мистецький вечір до 100-річчя від дня народження українського актора і режисера, народного артиста України Григорія Канішевського

По обіді 26 листопада 2012 року у Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки було надзвичайно велелюдно. Зібралося близько сотні представників театральної громади міста, нащадки актора, щоб вшанувати пам’ять першого на Волині народного артиста України Григорія Митрофановича Канішевського з нагоди його столітнього ювілею.
На великому екрані демонструвалися світлини із вистав, у яких він грав, його образи-портрети у ролях Черкаського, Волинського театрів. Присутні мали змогу візуально переконатися у широті його виконавської палітри, неповторності створених ним образів. Ті, хто «ходив колись на Канішевського» впізнали голос улюбленого актора (касети зберігаються в його родини). А ще були представлені фамільні реліквії – справжнісінька знахідка для дослідників мистецтва: численні рецензії, світлини, програмки постав, рукописи. Волинь була кінцевою, найвищою сходинкою до вершин високої майстерності Григорія Канішевського.

Народився Григорій Канішевський 26 листопада 1912 року в м. Києві. Батько працював на залізниці оглядачем вагонів і помер 1920 року, його замордували петлюрівці. Після смерті батька жити стало важко. Працював лише старший брат Сава. Решта дітей – школярі. Григорій був найменшим у сім’ї. Мати була неписьменною. Часто під час жнив їздила до свого рідного села Рудьківка, що на Чернігівщині, жати за сніп. У 1927 році, закінчивши семирічну трудову школу залізничників, Григорій вступив у школу ФЗУ при кондитерській фабриці імені Карла Маркса і після закінчення її залишився там працювати. А згодом він за порадою старшого брата, перейшов на Київський паровозовагоноремонтний завод, працював токарем по металу найвищого розряду. Молодий хлопець з однаковим запалом віддавався роботі і брав активну участь у драматичному колективі клубу залізничників імені Фрунзе. Виступаючи в драматичному гуртку, він і гадки не мав, що це – початок його великого творчого шляху. У житті все вирішують обставини, в яких людина опиняється. Можливо, якби в долі Григорія Канішевського не трапився драматичний гурток, не залюбив в театр раз і назавжди, доля склалася б інакше. Але все склалося саме так – у житті майбутнього актора з’явилося мистецтво. Він відчув його смак. Провідні актори і режисери Києва допомагали цьому драматичному колективові, і, звичайно, не могли не помітити обдарованого юнака. Згодом Григорія Канішевського запрошують як актора до Другого Робітничо-селянського театру у місті Бородянка під Києвом. У 1932 р. базою Другого Робітничо-селянського театру імені Шевченка стає місто Черкаси. Йшли роки, театр міцнів і бажання продовжити акторську нелегку і цікаву працю не полишали Канішевського. Репертуар став серйозним. Грали навіть «Бориса Годунова» О. Пушкіна. Черкаський театр мав авторитет, великий успіх у глядачів. Але почалася війна. Як правило, театральні колективи всіх великих міст встигли евакуюватися. Черкаському ж не поталановило – він, якщо можна так сказати, потрапив під колеса військової машин. 13 вересня 1941 року театр перестав існувати. Але тільки на деякий час. У 1944 році Григорія Канішевського було призначено директором театру. Він виправдав довір’я. І як директор зробив усе можливе, щоб Черкаський театр імені Т. Шевченка швидше почав діяти. Сам він невдовзі став провідним актором Миргородського пересувного театру.
І вже в 1945 році Миргородський театр з Полтавщини в повному складі за рішенням уряду був переведений на Волинь, в Луцьк. Саме на Волині особливо яскраво розцвів його талант, саме тут акторська майстерність досягла вершин. Він став окрасою волинської сцени. Майже 30 літ, починаючи з 1945 року, щовечора на сцені обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка зустрічалися лучани й гості нашого міста з талановитим актором. Кожна нова роль митця ставала подією, глядачі йшли на Канішевського, йшли на зустріч з високим і прекрасним мистецтвом. То був неповторний час, коли гаряче й віддано любили книгу і театр, коли нова книга і прем’єра в театрі були найвищими цінностями. Луцьк для Григорія Канішевського позначений не тільки театром, де його гаряче любили глядачі.
Його життя було насиченим і сповненим різноманітної діяльності. Григорій Канішевський здійснив постановку кількох вистав, сам створив драматичні твори «Осине гніздо» і «Шахтарська рапсодія». Сім років він викладав у студії при обласному драмтеатрі, дав путівку у життя багатьом служителям Мельпомени, допомагав становленню талановитих особистостей. Доля відвела на цьому світі Григорію Канішевському майже 80 років. Першого листопада 1991 року актор помер. І хоч останні роки свого життя він безпосередньо не працював у театрі, але не поривав з колективом, жив його радощами, болями і надіями. Він лишився у добрій пам’яті колег, глядачів, людей, залюблених у театр, у світле й прекрасне мистецтво майстра сцени – народного артиста України Григорія Канішевського.

З ініціативи колег, у 1995 році на будинку, що на проспекті Волі , 7, де з 1954 і до останніх своїх років жив Г. Канішевський, встановлено меморіальну дошку.

Є різні подоби пам’яті. Пам’ять, яка знайшла місце у багатотомних енциклопедіях, і пам’ять, яка залишилася в людях. Саме вона і промовляла про нашого славного земляка.

 Спогадами про Григорія Канішевського
 поділилися:
Данило Поштарук, директор Волинського обласного театру ляльок; заслужений діяч мистецтв України;














  заслужений артист України Олександр Пуц;













актори волинського театру Мирослав Юзефович


і Адам Даценко;














заслужена артистка України Лариса Зеленова;
 народна артистка України Людмила Приходько.









 Зустріч стала квіткою пам’яті цьому прекрасному акторові, який створив особливу епоху волинського театру, котра не відійшла із ним – вона зосталася незатертим знаком в історії театрального мистецтва.

Вечір підготувала і провела головний
 бібліотекар відділу Зоя Алексійчук