неділя, 30 вересня 2012 р.

Суцвіття наших талантів


30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек. В рамках святкування у відділі мистецтва було організовано виставку мистецьких робіт. Виставка "Суцвіття наших талантів" демонструє творчий доробок наших колег. Адже бібліотекарі - не тільки майстри своєї справи, а й люди з різнобічними інтересами, талантами. Серед наших колег - прекрасні майстри народної вишивки, в’язання. На дозвіллі кожен віддається своєму захопленню, обирає заняття по душі. Неважливо, яким видом рукоділля ви займаєтеся - це завжди актуально. Головне - включити фантазію і не боятися експерементувати. Рукотворні вироби - це своєрідна арт-терапія, яка гармонізує людину.




Значна частина експозиції - це стилізований народний одяг Ольги Кириченко, яка реалізувала себе у професії, займається улюбленою справою, а це завжди щастя. Відверто кажучі,  - енергія цієї жінки вражає.




Є таке поняття "золоті руки". Надія Воробей повністю відноситься до цієї категорії. Неодноразово її ткані вироби були прикрасою наших виставок.




Галина Степанюк - ветеран бібліотеки. Її кредо - радіти життю і сприймати світ таким, яким він є. Галина Павлівна радіти вміє зовсім нескладними речами: цікавому знайомству, новій книзі, гарній поезії. На виставці -  її чудові вишивки (портрет Тараса Шевченка, сорочка, рушники).
 Наталя Котельникова - представила вишукані вироби крючком. Вони унікальні за технікою і виконанням.




Наталя Тараканова знаходить час і для вишивки, і для вирощування квітів.
Галина Коцюбинська - любить спокійні, розслаблюючі заняття: читати, в’язати, вишивати. Вперше на виставці представила її вироби з бісеру та картини з сухих квітів.



Олена Нагайцева своїми ніжними руками творить довкруг себе кольорове диво.



Експозицію виставки підготувала та презентувала її головний бібліотекар відділу мистецтва Зоя Алексійчук.
Тож віримо у власні сили та сподіваємося на те, що наша праця буде достойно визнана.



середа, 26 вересня 2012 р.

Ще й нині чути спів її


140 років від дня народження української оперної співачки Соломії Крушельницької
Літературно-мистецький вечір


Цього року в Україні та й в усьому світі відзначають 140-річчя від дня народження та 60-ті роковини смерті відомої української оперної співачки – Соломії Амвросіївни Крушельницької, ім’я якої золотими літерами вписано в історію не тільки української, а й світової музичної культури.
25 вересня відбувся літературно-мистецький вечір, присвячений цій даті, якій підготувала і провела бібліотекар відділу мистецтва Олена Довгун. На вечорі прозвучали вірші про Соломію Крушельницьку у виконанні бібліотекаря Ольги Синиці. Студенти Луцького педагогічного коледжу мали можливість переглянути фрагменти фільму про Соломію Крушельницьку. А найбільш цікавою була розповідь Катерини Шаварової, яка була присутня у 1949 році на останньому концерті у Львові Соломії Крушельницької. Нагадаємо життєвий шлях славетної співачки.
Народилася Соломія Крушельницька в мальовничому краї на Тернопільщині, а саме в с. Білявинцях 23 вересня 1872 року. Великий вплив на розвиток дівчини протягом усього її життя мав батько, що був сільським священиком – Амвросій Крушельницький, та мати – Теодора Крушельницька (домогосподарка).
Батько мав неабиякий вплив на всіх своїх дітей, а їх у сім’ї було восьмеро: шість дочок та два сини. Він завжди багато читав. Серед богослужебних книг у його бібліотеці можна було найти твори Шекспіра, Гейне. Був у цьому списку також і Тарас Шевченко.
Коли у дім заходили гості чи знайомі, Амвросій Крушельницький не втрачав нагоди продемонструвати хоровий спів своїх дітей, кожен з яких був музично обдарованим. Проте, найбільше серед усіх своїм талантом вирізнялася маленька Соломія.
1891 року Соломія за ініціативою батька, на позичені ним гроші, вступила до Львівської консерваторії. Тут її учителем став знаменитий професор Валерій Висоцький. Навчання було не з легких, проте вже в 1893 році Екзаменаційна комісія видала диплом молодій співачці, в якому зазначалось наступне: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени…».
Не вдовольнившись отриманими знаннями, дівчина вирішила продовжити своє навчання в Італії, де на початку XX століття бурхливо розвивалось оперне мистецтво. ЇЇ вчителем у цій країні стала славнозвісний професор Фауста Креспі. Здавалося б усе складалось якнайкраще, проте, одного дня Фауста виявила, що в її учениці не мецо, а потужне лірико-драматичне сопрано.
Молода та ще не досвідчена Соломія не могла ніяк повірити у помилку свого львівського наставника Валерія Висоцького: саме він запевнив дівчину, що у неї мецо й відповідно до цього вибудовував схему усього її навчання. Це була катастрофа, треба було розпочинати все спочатку…
Тим не менше дівчина уже через рік одержала запрошення на провідні партії в оперні театри Італії. Далі були виступи в Росії, Польщі, Іспанії, Німеччині, Португалії, Єгипті, Пн. та Пд. Америці.
В якому місті чи в якій країні вона б не виступала (а співала вона на семи мовах світу, якими досконало володіла), всюди закінчувала свій концерт однаково – українськими народними піснями, таким чином, підкреслюючи свою приналежність до українського народу.
Після важкої втрати (смерті батька) родина Крушельницьких вирішила оселитись у Львові. Соломія придбала на одній із вулиць старого міста будинок, в якому нині знаходиться Музично-меморіальний музей ім. Соломії Крушельницької.
Живучи в Італії, примадонна купила собі віллу у місті Віареджо. Мером цього маленького курортного містечка, яке розташувалось на берегах Тірренейського моря, був Альфредо Чезаре Агусто Річоні. Він відразу закохався у галицьку русинку з великими сіро-зеленими очима. Весілля відбулося 10 липня 1910 року в Буенос-Айресі. Після смерті чоловіка у 1938 році Соломія Амвросівна вирішила поїхати відвідати рідних до Львова і через початок війни не змогла повернутися до Італії. В цій країні вона прожила 46 років.
Упродовж своєї артистичної кар’єри співачка створила близько 60-ти головних партій в операх різних композиторів: вона була Мадам Батерфляй, Аїдою, Електрою, Брунгільдою… Співати з Соломією Крушельницькою на одній сцені вважали за честь Тітто Руффо, Енріко Карузо, Федір Шаляпін.
Коли Західну Україну в 1939 році приєднали до СРСР, нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй на другому поверсі чотирикімнатну квартиру. Та на цьому державні чиновники не зупинились: така ж сама доля спіткала й італійську віллу.
У 1944 році співачка стала професором Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка. У ній вона працювала до самого останнього подиху.
5 липня 1951 року Соломії Амвросівній було присвоєно високе звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а вже 16 листопада 1952 року її не стало. Похована видатна донька українського народу на Личаківському цвинтарі у Львові.