субота, 25 лютого 2012 р.

Сім струн серця


25 лютого - день народження Лесі Українки.


Кожного року в цей день волиняни вшановують свою славетну землячку. І хоча цього року не ювілейна дата, але так само будуть покладені квіти до пам’ятника Лесі Українки в центрі Луцька, прозвучить її поезія. В нашому відділі організовано постійно діючу виставку "Сім струн серця", яка розкриває значення музики в житті поетеси.
В історії світової літератури можна знайти чимало прикладів, коли музика була для письменника могутнім і дійовим імпульсом творчості. Леся Українка, безумовно, - одна з найпримітніших постатей в цьому списку.
"Твої кохані струни голоснії
 Будили зграї красних мрій моїх..."
- так характезує вплив музики на свою поезію Леся в юнацькому вірші "До мого фортепіано". І в зрілому віці вона не могла слухати музику байдуже, без хвилювання, любили співати українські народні пісні, охоче фантазувала за фортепіано.
Книга Л.Яросевича "Леся Українка і музика. - К.: Муз. Україна, 1978. - 124 с." познайомить читача з музичними сторінками життя поетеси,  розповість про музичні твори, які вона знала, слухала, любила, а також сама виконувала.
В 2006 році у Луцьку було видано факсимільні видання рукописів Лесі Українки: "Колодяженські пісні з рукописного зошиту в записах Лесі Українки та Ольги Косач" та "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядив Климент Квітка".
В цих зошитах знаходяться унікальні записи українських народних пісень. Вони є цінними першоджерельними матеріалами для історії українського фольклору.
Співуча муза великої української поетеси не раз надихала творців музики. У різний час до поезій і драм Лесі Українки зверталися композитори - Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Яків Степовий та інші. Їхні традиції продовжують сучасні композитори. На нашій виставці представлено значний нотний матеріал - романси на вірші Лесі Українки, багато з яких увійшли до списку найкращих українських класичних романсів:"Стояла я і слухала весну", " Хотіла б я піснею стати", " "Дивлюся я на яснії зорі", "Горить моє серце".
У своїх "Мелодіях" Леся Українка написала:
"Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну"
Ця мрія здійснилася. Стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки. Воно втілюється у звуки музичних творів, надиханих її співучою музою.

четвер, 16 лютого 2012 р.

Чудо - блог


Акція "Чудо - блог" надійшла до нас! Ми вдячні колегам з Тернопільської обласної бібліотеки для дітей, зокрема блогу відділу мистецтва "Багатобарвний світ мистецтва", що вони відзначили наш блог.
Тепер за правилами ми повинні продовжити естафету нагороджень.
Тобто:
- треба подякувати тому, хто нагородив Вас званням "Чудо-блог" та розмістити активне посилання на його блог;
- розмістити на своєму блозі зображення нагороди;
- передати естафету іншим цікавим блогам;
- написати сім фактів про себе;
- повідомити про нагороду в коментарях
Тож ми продовжуємо цю акцію, і хочемо розпочати свій список достойних цієї нагороди блогів.
VitArt
згодом продовжимо
І про себе:
1. В усьому шукаю позитив;
2. Відчуваю себе років на 20 молодшою за віком;
3. Не перестаю мріяти;
4. Ще й досі іноді літаю у вісні;
5. Подобається спілкуватися з розумними людьми;
6. Відношуся до людей так, як хотіла, щоб вони відносилися до мене;
7. Полюбляю шоколад:)))

понеділок, 13 лютого 2012 р.

У полоні музики


220 років від дня народження італійського композитора Джоаккіно Россіні
Книжкова виставка


Палкий шанувальник Россіні відомий письменник Стендаль свою передмову до книги «Життя Россіні» почав словами: «Наполеон помер, але є ще людина, про яку зараз говорять скрізь: в Москві та Неаполі, в Лондоні та Відні, в Парижі та Калькутті. Слава цієї людини розповсюдилась усюди, куди проникла цивілізація, а йому ще немає й тридцяти двох років». В кінці передмови Стендаль наголошував, що важко написати історію людини, яка ще жива.
Минуло 220 років від дня народження Джоакінно Россіні. І для нас цікаві саме спостереження сучасника композитора на фоні музичного життя Італії і Франції.
Стендаль писав, що йому дуже б хотілося, щоб великому композитору прийшла думка написати свої мемуари. І хоча Россіні прожив досить довге життя (він помер у 76 років), мемуарів, яких таких, він не написав. Залишилися лише листи і спогади. Деякі з них вміщенні в книзі «Джоакинно Россини. Избранные письма. Высказывания. Воспоминания. – Л.: Музыка, 1968. – 232 с. »

Крім книг, на виставці розміщені музичні записи опер Россіні «Шлюбний вексель» та «Севільський цирульник» та клавіри до них.
Саме Россіні проклав ті шляхи, по яким почалася триумфальна хода італійської опери в ХІХ столітті. І саме він прославив музику своєї батьківщини на всю Європу. Згадаємо, як писав про Россіні в "Онегіні" Пушкін:
"Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень - Орфей."

середа, 8 лютого 2012 р.

У вирі творчих шукань

125 років від дня народження українського режисера, актора Леся Курбаса

Книжкова виставка





125 річний ювілей Леся Курбаса, якій відмічається 25 лютого 2012 року, є приводом ще раз звернутися до актуальних роздумів про спадок митця. І в цьому допоможуть книги, які представлені на книжковій виставці.

Ім’я Леся Курбаса опинилося під забороною на Україні починаючи від 1934 року. Якщо й були будь-які згадки про нього і про його театральну діяльність, то тільки гострокритичні, з приписуванням йому цілої низки ухилів, аж до «українського буржуазного націоналізму» в театрі. Лесь Курбас, його режисерська, театральна, організаторська діяльність залишалася для цілого покоління українців невідомою, або дуже маловідомою. На щастя, троє акторів «Березоля» - Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська і Наталія Пилипенко опинилися після Другої світової війни в еміграції. І саме завдячуючи їм, ім’я Леся Курбаса повернено українському театрові й українській культурі. Саме Українським Видавництвом «Смолоскип» в Балтимор-Торонто у 1989 році видано збірник «Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, - документи». В ньому зібрано всі основні статті й листи Курбаса, що були опубліковані в Україні в 1917-1932 роках, і всі важливіші статті про його театральну діяльність, про «Молодий театр», «Кийдрамте» і «Березіль». Обсяг збірника складає 1026 сторінок(!) Як на мене, то я не пригадую іншу книгу такого об’єму.
Роком раніше на Україні також вийшла книга «Лесь Курбас: Із творчої спадщини. – К.: Дніпро. 1988. – 518с.». Ця збірка мала своїм завданням ознайомити читачів з кращими серед тих, що збереглися, матеріалами Курбасової теоретичної та педагогічної діяльності. Серед них – цикл лекцій, що його прочитав Курбас для членів режисерської лабораторії та режштабу «Березоля» протягом лютого 1924 – квітня 1926 рр.

Щойно у бібліотеку надійшов 2-й номер популярного літературно-художнього журналу "Дніпро", на сторінках якого вміщена стаття Надії Соколенко "Лесь Курбас. Знаний і забутий". В цій статті вміщена інформація про те, що Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбса у квітні планує провести конференцію, вшановуючи 125-літній ювілей. Участь у ній збираються взяти курбасознавці з усього світу - канадійка Ірена Макарик, американки Вірляна Ткач і Мейліх Фаулер, французька вчена Беатріс Пікон-Вален та інші. І закінчує свою статтю автор словами: "Та все ж,здається, по-справжньому Леся Курбаса знають тільки одиниці, і мало в кого є бажання насправді заглибитися в його творчість, а ще більше - популяризувати його ім’я. А поки цього не буде зроблено, Лесь Курбас так і лишатиметься напівзабутим ім’ям у скарбниці української культури."
Ми пропонуємо шанс наздогнати час, втрачений за 50 років замовчення ім’я Леся Курбаса. Шлях до Леся Курбаса потрібно розпочати і, можливо, це й спонукає до несподіваних версій присутності митця в нинішніх естетичних художніх та наукових реаліях.

четвер, 2 лютого 2012 р.

Співець українського села


150 років від дня народження
українського художника
Миколи Пимоненка
Книжкова виставка

Життя українського села, радощі і печалі пересіченого українця - основна тема творчості Миколи Пимоненка, 150-річчя якого відзначається 25 лютого 2012 року. Для Пимоненка, як і більшості передвижників, селянська тема була синонімом національної самобутності мистецтва. Однак він відійшов від соціальної проблематики і створив ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом.На своїх картинах художник з етнографічною точністю відображав українські народні звичаї.
На початку ХХ століття Микола Пимоненко брав участь у міжнародних художніх виставках у Парижі, Берліні, Мюнхені, Лондоні. Зберіглася фотографія художника в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно "Гопак" із зображенням танцюючої дівчини. Такою веселою, темпераментною "увірвалася" українська селянка у світ рафінованого паризького життя. Адже саме цю картину у 1909 році придбав Лувр.
Запрошуємо переглянути книжкову виставку, на якій розміщені книги про художника, ілюстрації його картин. І ви відчуєте той настрій святковості, який панує на полотнах Пимоненка.