субота, 24 вересня 2011 р.

Пори року митця

110- років від дня народження українського художника М.П.Глущенка
Перегляд образотворчих матеріалів
17 вересня минуло 110 років від дня народження українського художника Миколи Петровича Глущенка. Перегляд образотворчих матеріалів цього художника допоможе вам побачити природу , такою як її бачив він: в усьому її багатстві й розмаїтті, в сяянні барв. Микола Глущенко зупинив для нас на своїх полотнах стільки справді прекрасних хвилин з життя природи, що ми наче входимо в те життя і наново переживаємо і «Київську осінь», і «Ранок на Азовському морі», і «Голубу весну», стоїмо над Чорним морем у «Шторм», вживаємося в світлу широчінь «Повені», вдихаємо пахощі свіжоскошеного сіна біля гостроверхих копиць «На Дніпрі». Тобто мить, короткочасне, минуще враження стало в творчості Миколи Глущенка, тривалою цінністю мистецтва, яке саме тим і дороге для кожного з нас, що має властивість формувати наші думки, виявляти в нас те гостре почуття краси, якого ми часом без допомоги художника неспроможні в собі розглядіти
Творчість Миколи Глущенка, як і його життя, складна і неоднозначна. Навчання в 1920-і роки в Берлинській академії мистецтва, подальша праця аж до 1936 року в Парижі, тісні зв’язки з Батьківщиною і остаточне повернення до неї, переїзд 1944 року на Україну – таки головні етапи життєвого шляху художника. У 1940-1950-і роки йому суттєво довелося переглянути свою концепцію творення живописного образу. При збереженні чистоти кольору змальовані ним тоді мотиви були позначені певною натуральністю однозначного, фотографічного сприйняття дійсності. Тож на Україні живопис Глущенка набув яскравості, дзвінкості, соковитості, розкутості. Він працював переважно в жанрі пейзажу. Саме його творчість надихнули Максима Рильського на теплі слова у вірші, присвяченому художнику:
Часом можна висловити пейзажем
Те, для чого слів нема людських
Здається, нема мальовничого куточка України, якого б не відвідав художник. Саме в пейзажі він досяг тієї висоти творчості, яка підвладна тільки справжньому майстрові. Закарпаття й Черкащина, Київ і його околиці, Канів, Крим… Бачимо вечори, ранки, дні нашої рідної країни. І скрізь ми не тільки дивуємося майстерності художника, але й відчуваємо його любов до рідної землі.
Коли дивишся на картини Глущенка, то ловиш себе на думці: та отут же саме я блукав, під цією березою відпочивав, цією стежкою йшов. Ви дивитесь на весняний пейзаж, на голубий розлив річки, що захоплює прибережні чагарники, і думаєте: Глущенко – поет весни… Та ось бачите припорошений сивим інеєм, іскристий сніг, по якому простяглися смуги тіней, і впевняєтесь: Глущенко – поет зими…
Але й розкішна барвами осінь і щедре, повне глибокого спокою літо так само мають в особі Глущенка вірного свого співця.
Природа на пейзажах Миколи Глущенка живе урочистим, святковим життям. Щоб не малював художник – це насамперед нічим не затьмарена радість. Його небо завжди прозоре, яскраве, чисте. Його Карпати наче щойно викупані під теплим дощем. Вони радують відтінками зелені, що переходить геть аж у глибоку синяву. Осінь у Миколи Глущенка горить багрянцем і золотом, вона така ж святкова, як і його синюватий сніг, як його голуба весна або ж рожевий шторм.
Завдяки високій майстерності М.Глущенко, умілому використанню кольорів, широкій манері письма, його малюнки дихають життям, дають можливість глядачам фізично відчути свіжість повітря зимового дня, наповнений ароматами молодої трави та квітучих яблунь травневий сад. Живопис художника вражає своєю емоційністю і безпосередністю. Митець кохався у фарбах. Ніби розчинявся в них всіма своїми мріями і фантазіями, створюючи прекрасні твори.
Микола Петрович Глущенко залишив велику творчу спадщину. Його дружина безкоштовно передала Міністерству культури України понад тисячу картин, акварелей, малюнків. Їх можна побачити в багатьох музеях України. А якщо немає можливості відвідати музеї, пропонуємо переглянути альбоми з репродукціями картин художникаБугаєнко І. Микола Глущенко. – К.: Мистецтво, 1973. – 66 ілМикола Глущенко: Спогади про художника. – К.: Мистецтво,1984. – 94 с.
Микола Глущенко: Альбом, - К.,1996. - 119 іл.
Глущенко М.П. Жіночий портрет,1934/ Львівський музей українського мистецтва. – К.: Мистецтво, 1987. – с. 93.
Глущенко М.П.Зимовий день, 1956./Мистецтво Радянської України. – К.: Мистецтво, 1987. – с.52.
Глущенко М.П. Осінь, 1958/ Горлівський художній музей. – К.: Мистецтво, 1987. – с. 67.
Глущенко М.П. Весна під Києвом, 1961/ Художники України – народу. – К.: Мистецтво, 1967. – с. 77.
Глущенко М.П. Сніг сходить, 1970/ Дніпропетровський художній музей. – К.: Мистецтво, 1987. – с.141.
Глущенко М.П. Ранкове сонце, 1971/ Львівський музей українського мистецтва, - К.: Мистецтво, 1975. – с.72.
Глущенко М.П.Південне сонце, 1974/ Український живопис: Сто вибраних творів. – К.: Мистецтво, 1985. – с.95.

субота, 17 вересня 2011 р.

Майстер ліричного портрету


100 років від дня народження українського художника М.М.Божія
Книжкова виставка

Творчий шлях народного художника Михайла Божія – це невпинний пошук нового, невтомна робота над досягненням досконалості, що тісно пов’язано у художника з високими вимогами до себе. Його полотна вражають майстерністю художніх засобів, спрямованих на реалістичне зображення портретованих, що вдало поєднано з яскравим авторським поглядом.

Полотна «Медсестра», «Думи мої, думи…» є не тільки кращими у його творчості, але й посідають почесне місце в українському образотворчому мистецтві. Михайло Божій володів щасливим даром і умінням художньо, правдиво втілювати не тільки оболонку людини, але й її духовну суть, загальні та індивідуальні якості конкретної, реальної особистості. Тому його з повним правом можна назвати портретистом, а якщо говорити точніше – майстром ліричного портрета.

На книжковій виставці, організованій у відділі літератури з питань мистецтва, можна побачити ілюстрації його картини. Його національне обличчя, звичайно, передусім визначає обране ним коло тем і героїв, що належать українській історії, поезії або тих героїв, що були сучасниками художника. Національна специфіка його мистецтва полягала в правдивому відображенні людей України, їх національному характеру і краси – такими як він їх бачив, в особливому ніжному ліризмі.
Глибокий аналіз творчості художника, цікаві роздуми автора книги «Михайло Михайлович Божій» Ф. Шапошникова, що вийшла у видавництві «Мистецтво» в 1963 році, стане запорукою того, що читач з задоволеннями і великою для себе користю познайомиться з цим нарисом.
У 1977 році вийшов альбом «Михайло Божій», автор-упорядник А.Н.Шистер. Увагу читача, насамперед приверне вдало підібраний ілюстративний матеріал. Ми побачимо світ портретів Божія 1950-х років: «Портрет відмінниці Світлани Шипунової», «Таня, не моргай», «Дівчина з апельсином», «Портрет дівчини у синій хустці» та інші. В галереї Божієвих портретів чільне місце посідають роботи, що відбивають глибоке особисте ставлення автора до моделі. Серед них вирізняються портрети його дружини, написані в різні роки.
Спеціальних нагород заслужили окремі його твори: у 1957 році бронзової медалі всесвітньої Брюссельської виставки і у 1959 році – срібної медалі виставки творів образотворчого мистецтва у Москві удостоєні «Медсестра», а в 1960 році срібної медалі Академії художеств СРСР – «Думи мої, думи…».

понеділок, 12 вересня 2011 р.

Я розкажу вам пісню


100 років від дня народження російського актора Марка Бернеса
Книжкова виставка


8 вересня відзначаємо 100-річчя від дня народження Марка Бернеса. Його знали як відомого актора і співака, який більшу частину свого життя прожив в Москві. Між тим народився він на Україні, в місті Нежин Чернігівської областіУ відділі літератури з питань мистецтва зберігаються унікальні записи 30-60-х років Марка Бернеса. Вже перший екраний герой Бернеса – бойовий флотський хлопець з кінофільму «Людина з рушницею» - Костя Жигульов прийшов до глядачів з піснею П.Арманда «Тучи над городом стали». І зразу всенародна популярність. Ця пісня, яка стала дебютом Бернеса в грамзаписах (лютий 1938 року), відкрила Бернеса-співака. В його піснях зберігся час. Бернес одним з перших проклав міст до сучасних ліричних піснях-монологів, піснях-роздумів. Співак пропонував слухачам те, що рахував сам, і – дивно! - у всіх в залі зразу виникало відчуття, що саме це вони і мріяли почути. Коли на екрани вийшов фільм «Два бійця» слухачі вже були знайомі з піснею Микити Богословського «Тёмная ночь». Пізніше вона увійшла в репертуар багатьох виконавців. Але хто б її не співав, вона так і залишилася бернесівською, а запис жовтня 1943 року – неперевершеним. Очевидно, тільки в особистості Бернеса-актора пісня знайшла те єдину і ідеальну відповідність її характеру і змісту. З композитором Микитою Богословським Марк Бернес був поєднаний довготривалою дружбою. З ним він вперше виступив на концертній естраді, з ним записав «Любимый город». Майже ціле десятиріччя Богословський був єдиним композитором Марка Бернеса. Випадок унікальний. Ян Френкель сказав чудові слова про співака: «В ньому не було нічого еталонного, але завдяки йому склався золотий фонд нашої пісенної класики, який перейде до дітей і онуків…» Запрошуємо переглянути книжкову виставку і послухати пісні, які вам проспіває-розкаже Марк Бернес

четвер, 8 вересня 2011 р.

Біля джерел музичного відродження


До 170-річчя від дня народження українського композитора А. К. Вахнянина відділом літератури з питань мистецтва підготовлена книжкова виставка «Біля джерел музичного відродження».
Анатоль Климентович Вахнянин народився 19 вересня 1841 року в с. Синява, поблизу Перемишля, Польща. Був визначним композитором, диригентом, письменником, громадським діячем. Закінчив Львівську духовну семінарію (1862), факультет історії та географії Віденського університету (1868). Засновник товариств «Просвіта» (1868), «Теорбан» (1870), «Боян» (1891). Був одним із організаторів Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові (1903-1908 – його директор). Його діяльність не обмежувалася лише музичною сферою: він був визначним політиком, послом до Віденського та Галицького сеймів, автором підручників для українських шкіл. А. Вахнянин став автором першої західноукраїнської опери «Купало», для котрої сам же написав лібрето.
Помер 11 лютого 1908 року в Львові, похований на Личаківському кладовищі.



Більш детальніше про життя і творчість цієї визначної особистості ви можете почерпнути в книгах і статтях:


1. Гриневецький І. А. К. Вахнянин: нарис про життя і творчість. – К., 1961. – 32 с.
2. Довженко В. Нариси з історії української радянської музики. – Ч. 1. – К., 1957. – 237 с.
3. Зайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини XIX ст. – К., 1960. – 200 с.
4. Історія української музики / АН УРСР. Ін-т мист-ва, фолькл. та етногр. ім. М. Т. Рильського; Ред. кол.: М. М. Гордійчук (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1989.
Т. 3: Кінець XIX – поч. XX ст. / С. Й. Грица, М. П. Зайкевич, А. П. Калениченко та ін. – 1990. – 424 с.
5. Кияновська Л. О. Українська музична культура: Навч. посіб. – Львів: «Тріада плюс», 2008. – 344 с.
6. Муха А. І. Композитори України та української діаспори: Довідник. – К.: Муз. Україна, 2004. - 352 с.
7. Рудницький А. Українська музика: історично-критичний огляд. – Мюнхен: «Дніпрова хвиля», 1963. – 406 с.
***
Горак Яким. Анатоль Вахнянин і Наукове товариство імені Т. Шевченка // Дзвін. – 1999. - № 3-4. – С. 146-148.
Дана стаття містить відомості про взаємини А. Вахнянина з НТШ протягом 1883-1893 років. На шостих загальних зборах товариства, що відбулися 13 березня 1892 року, було вирішено змінити його назву на «Наукове Товариство ім. Т. Шевченка». Згідно зі зміненим статутом, товариство мало поділятися на три секції: філологічну, історико-філософічну та математично-природничо-лікарську. Анатоль Вахнянин стає директором (головою) історико-філософської секції…
Горак Яким. До історії празького концерту Миколи Лисенка 1867 р. // Дзвін. – 2000. - № 2. – С. 130.
Анатолій Вахнянин зробив переклад українською мовою чеської рецензії на концерт Миколи Лисенка, що відбувся у Празі 1867 року з метою опублікування її у журналі «Правда». Свідчення цього – лист Вахнянина від 6 січня 1868 року, який поданий у вищезазначеній статті…
Горак Яким. До історії становлення українського театру в Галичині // Дзвін. – 2001. - № 7. – С. 106-111.
Автор статті зазначає, що А. Вахнянин неодноразово звертався до творення музики до драматичних вистав, та, на жаль, жодна з цих проб до нас не дійшла. Не менш важливою є його діяльність як театрального рецензента, який своїми рецензіями створив панораму становлення українського театрального життя…
Горак Яким. Микола Лисенко та Анатоль Вахнянин // Дзвін. – 2000. - № 11-12. – С. 94-97.
А. Вахнянину судилося стати першим серед галицьких композиторів, який познайомився з Миколою Лисенком. Дана стаття розкриває взаємини цих талановитих людей, які й до сьогодні не стали матеріалом окремого дослідження…
Горак Яким. Найвизначніший серед старшої генерації: до 90 - річчя від смерті А. Вахнянина // Дзвін. – 1998. - № 2. – С. 110-113.
Містяться відомості про знайомство А. Вахнянина з І. Франком та їхні подальші відносини
Підготувала Олена Довгун

середа, 7 вересня 2011 р.

Симфонія життя

170 років від дня народження чеського композитора Антоніна Дворжака
Музична подорож

Сьогодні студенти 1 курсу музичного відділення Луцького педагогічного коледжу мали можливість здійснити музичну подорож разом з маленьким сільським хлопчиком, який спромігся стати всесвітньо відомим композитором. Саме він примусив весь західний світ з задоволенням дослухатися до слов’янської мелодіки.

Чеський композитор, один з фундаторів національної музичної класики, народився 8 вересня 1841 року в селищі Нелагозевес на березі Влтави. Саме тут дідусь Дворжака мав невеличкий готель та м’ясну крамничку. В подальшому цей бізнес давав кошти на прожиття Франтішеку – батькові Антоніна. Така ж доля чекала і хлопчика. Та в 6 років майбутній композитор пішов до сільської школи, де і відбулося перше знайомство з музикою, яку там викладали. А церковний органіст навчив Антоніна грі на скрипці. Так що в 9 років він вже грав у самодіяльному оркестрі. Тому, по закінченню школи, юнак переїздить в м. Злоніце, де під керівництвом композитора А. Лімана навчається грі на альті, фортепіано, органі.
Нарешті, в 1856 році, батько розуміє, що музичний дар сина необхідно розвивати, і дає згоду на навчання у Празі. А дядько Зденик, який любив небіжа як рідного сина, дає на це гроші. Два роки Дворжак відвідує органну школу. Оселився юнак у рідної тітки Йозефи та її чоловіка Вацлава Душку і так прив’язався душею до цих милих людей, що жив з ними до свого одруження.
Про добробут на той час Дворжак міг лише мріяти. Щоб прогодувати себе – був змушений давати уроки не дуже здібним багатим панянкам, грати на органі в соборі Св. Войтеха за пару злотих. Попри все Антонін не полишає мрій стати професійним композитором. Цілих 5 років Дворжак задовольняється державною стипендією аби займатися виключно музикою.
Перший успіх прийшов під час випускних іспитів. Чудова гра знайшла схвальні відгуки у пресі, крім того на іспитах Антонін зіграв свою прелюдію і фугу. Після закінчення школи Дворжак деякий час грав у невеличкому оркестрі Карела Комзака, який виступав на балах і в рестораціях. Одночасно він підробляв органістом в празькій лікарні для душевнохворих.
Лише у 1861 році композитор вперше наважується надрукувати ноти свого струнного квартету ля-мінор. Роком пізніше в Празі відкрився Тимчасовий театр і музиканти оркестру Карела Комзака стали його ядром. У той час починають з’являтися перші камерно-інструментальні і вокальні твори Дворжака. В театрі його гаряче підтримує Б. Сметана, який працював там диригентом.
Весь свій вільний час Антонін подовжує наполегливо навчатися, настільки заглиблюючись у свої заняття, що не завжди помічає коли до нього звертаються. Знайомство з музикою композиторів-романтиків Шумана, Ліста, Вагнера вплинуло на ранню творчість композитора. Першою ластівкою в жанрі симфонії стали «Злоницькі дзвони», що були написані в 1865 році та вперше прозвучали лише в 1936 .Так як рукопис партитури, який Дворжак намагався знищити, був випадково знайдений саме в цьому році. Цей факт ілюструє наскільки суворо відносився композитор до своєї праці.
За свідченням друзів, Дворжак у молоді роки був дуже сором’язливим та уникав жіночого товариства. І раптом до нестями закохався у свою ученицю – дочку ювеліра – красиву, талановиту 16-річну Йозефину Чермакову. Любов не знайшла відповіді, та з’явився чудовий вокальний твір «Кипариси». Для того, щоб більше часу віддавати творчості, Дворжак у 1871 році залишив театральний оркестр і працював лише органістом у соборі Св. Войтеха. А 1873 рік відзначився змінами у особистому житті. Антонін зробив пропозицію молодшій сестрі Йозефіни Чермакової, юній Анні, що мала гарний голос, співала у хорі Тимчасового театру, виступала в концертах. В листопаді вони відсвяткували весілля.
Дворжак почав виступати як диригент. Та слава до нього прийшла після виконання «Нащадків Білої гори» – твору для хору і оркестру, більш відомого за другою назвою «Гімн». Тому що в цій музиці були яскраво виражені національно-визвольні настрої, які тоді панували в суспільстві.
У зв’язку з народженням дітей в родині погіршився матеріальний стан. Шукаючи виходу, композитор надіслав до Відня рукопис 3-ї Симфонії, і за рішенням журі по присудженню стипендій молодим талантам, Дворжак мав можливість протягом 5 років отримувати стипендію в 400 злотих. До того ж, у 1876 році він здобув 1-шу премію за свій струнний квінтет.
Але саме тоді в оселю Антоніна входить горе: помирає новонароджена дочка Йозефа, через 2 роки – однорічна Ружена, а ще через декілька місяців загинув син-первісток Отакр. Композитор тяжко переживає смерть дітей. Про ці почуття досить виразно говорить створена в цю скорботну годину музика. Сьома симфонія, перша з 3-х останніх симфоній Дворжака, які завдяки своїм високим художнім якостям і яскраво вираженому національному колориту завоювали всесвітнє визнання. Саме 7 – найсумніша і пристрасна – вирізняється зжатістю форм і аскетичністю – в ній жодної зайвої ноти.
Минув час. Диригуючи своїми творами, Дворжак здійснює турне по Чехії, відвідує Британію. В 1880-ті роки з’являються такі твори, як увертюра «Моя Батьківщина», «Гуситська», ораторія «Свята Людмила» – до речі, перша в чеській музиці. З 1890-х починається його суспільно-педагогічна діяльність. Дворжак отримує звання почесного доктора Празького університету, доктора музики Кембріджського університету. Він був членом Чеської академії наук, професором Празької консерваторії, а з 1901 року – її директоромЩе в 1892 році композитор отримав запрошення на посаду директора і професора Національної консерваторії в Нью-Йорку. Незважаючи на свої 50 років, вболіваючи за майбутнє 6-х маленьких дітей, для матеріального забезпечення родини, Антонін на 3 роки залишає батьківщину. В Америці Дворжак написав свою останню, найвідомішу, 9-ту симфонію «З нового світу». Як підкреслював сам автор, незважаючи на використання негритянських і індійських мелодій, симфонія залишається справжньою чеською музикою.
Восени 1895 року Дворжак повертається до Праги. Саме тут він створює дві найвідоміші опери-казки: «Чорт і Кача», «Русалка». Їх вважають вершиною творчої діяльності композитора.


Настає 25 березня 1904 року. Під час прем’єри нової опери «Арміда» Дворжаку стало настільки погано, що він був змушений поїхати до дому. А 1 травня його нестало.
З 1963 року на щорічних міжнародних фестивалях «Празька весна» проводяться конкурси віолончелістів імені Антоніна Дворжака. Вдячна батьківщина не забуває свого Генія.