субота, 16 квітня 2011 р.

Партитура творчих доріг

120 років від дня народження С.С.Прокоф’єва,російського композитора
Книжкова виставка
Творчість Сергія Сергійовича Прокоф’єва нерозривно пов’язана з музичним життям першої половини ХХ століття. Він відав данину різним художнім течіям, які були характерні для мистецтва того часу, але зумів зберегти свою індивідуальність, набути свій особливий стиль. З перших кроків композиторської діяльності він привернув до себе увагу самобутністю, сміливим новаторством, темпераментом і плодотворністю. Найбільш виразніше постає постать Прокоф’єва за висловом про самого себе: « Я ненавиджу імітацію, я ненавиджу утерті прийоми. Я не хочу бути не під чиєю маскою. Я завжди хочу бути самим собою». Це не просто слова. Це вимоги до себе, яких композитор дотримувався, обновивши всі ділянки виражальних засобів в музиці: мелодику і ритм, оркестровку і форму. При цьому музику Прокоф’єва давно супроводжує визначення «класична». Більш півстоліття тривала творча діяльність Прокоф’єва від дитячих п’єс 1902 року до монументальних творів останніх років життя. Балет «Ромео і Джульєтта», опера «Війна і мир», П’ята, Шоста і Сьома симфонії увійшли до золотого фонду світової музичної культури. Понад 130 назв включає повний список творів композитора. Серед них не забутий не один з музичних жанрів: 7 опер, 7 балетів, стільки ж симфоній, 9 інструментальних концертів і 9 фортепіанних сонат, кантати, ораторії, камерні ансамблі, біля 120 п’єс для фортепіано, 60 пісень і романсів до кінофільмів і драматичних вистав
Матеріалів про життя і творчість Прокоф’єва написано достатньо. Сам Сергій Сергійович залишив захоплюючі автобіографічні записки і багато нотаток про мистецтво і обов’язки митців. Риси Прокоф’єва – людини, артиста, композитора – втілені в статтях і спогадах друзів-композиторів. «Прокофьев о Прокофьеве:Статьи, интервью» (М.: Сов. Композитор, 1991.- 285с.) – таку назву має перша наукова публікація літературної спадщини композитора, яка охоплює період з 1913 по 1953 роки. В книзі використані матеріали з архіву Прокоф’єва. Декілька слів про назву збірника. Здавалося б вона дещо не співпадає з вміщеним матеріалом, особливо в тій частині, де Прокоф’єв рецензує твори своїх сучасників. Але, коли упорядник давав назву книзі, він хотів підкреслити, що головним героєм збірника все ж таки залишається Прокоф’єв
В серії «Человек. События. Время» вийшов фотоальбом «С.С.Прокофьев» (М.:Музыка, 1990, - 159с.). У цій книзі відкривається завіса цікавої долі композитора. Ми побачимо шлях від хлопчика Сергійка до зрілого композитора Сергія Сергійовича. І, можливо, відповідь на питання про неповторність художньої натури Прокоф’єва відкриється саме з його дитячих років та юностіСвого часу читачі полюбляли читати книги з серії ЖЗЛ. Є в цій серії книга Морозова С. про Прокоф’єва (М.: Молодая гвардия, 1967. – 280с.). Автор не музикознавець, а літератор, тому книга доступна для читання широкому колу читачів, хоча, як зазнає автор йому було нелегко знайти правильний підхід до матеріалу й вибрати характер викладення книги.
Якщо торкнутися записів музичних творів композитора, то можна виділити наявні в фонді відділу і представлені на виставці грамплатівки опер «Війна і мир», «Любов до трьох апельсинів», балетів «Попелюшка», «Ромео і Джульєтта», концертів для фортепіано з оркестром, творів для скрипки, віолончелі, симфоній, сонат, п’єс тощо. Так само широко представлені і нотні видання творів композитора.
Музику Прокоф’єва неможливо не впізнати й не відрізнити серед іншої музики. Це музика руху, музика, яка не знає втоми. І чим більше проходить часу від дня смерті композитора, тим стає ясніше, як потрібна людям музика Сергія Прокоф’єва.