вівторок, 20 грудня 2011 р.

Зимовий настрій



Сьогодні в Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбулося відкриття виставки живопису Іванни Дацюк "Зимовий настрій". За цей рік це вже третя виставка художниці, але якщо попередні були спільні Іванни і Ксенії Дацюк і Олени Звягенцової, то ця виставка - персональна Іванни.


Ще одна відміність виставки - її розміщіння. Картини розміщенні на третьому поверсі бібліотеки . Активний простір, освітлення приміщення - все це дозволяє
глядачам спостерігати як усю експозицію в цілому, так і кожну окрему картину. Виставка буде відкрита до 29 лютого 2012 року. Запрошуємо всіх мешканців міста скористатися можливістю переглянути виставку молодої художниці і отримати позитивні емоції.

четвер, 8 грудня 2011 р.

Хай пісні летять за обрій

Таку назву мав літературно-мистецький вечір, присвячений 70-річчю від дня народження композитора Ігоря Поклада і проведений напередодні цієї дати. А назву виставки нотних видань композитора "Пісня не загубиться" дала перша пісня, написана у співавторстві з Борисом Олійником, що стала пророчою: жодна пісня Поклада не загубилася, не заблукала. Його пісня співають Ніні Матвієнко і Василь Зінкевич, Софія Ротару і Йосип Кобзон та багато інших відомих виконавців. Музика Поклада вирізняється від інших пісенних композицій глибокою драматичністю, щирістю. Ноти його пісень відгукуються в наших серцях радістю і болем, хвилюванням та співчуттям. І якщо пісні композитора знають і люблять, то про його творчість немає жодної книги.
Тому студенти Луцького педагогічного коледжу та Волинського державного училища культури і мистецтва ім. Стравинського з цікавістю слухали ті відомості про життя і творчість композитора, які підготували працівники відділу літератури з питань мистецтва.Присутні довідалися, що крім пісень і музики до театральних постановок, Ігор Дмитрович писав музику до кіно та мультфільмів. Вони мали можливість переглянути першу частину повнометражного мульфільму "Енеїда".

На вечорі виступила заслужена артистка України Лариса Зеленова, яка грала одну з головних ролей в мюзиклі "Конотопська відьма", музику до якої написав Поклад. Артистка познайомилася з композитором, якій був присутній на прем’єрі вистави. І це була не єдина зустріч. Адже композитор приїджав до Луцька на прем’єру іншої своєї вистави - "Жінка біля трону".

Пісні Ігоря Поклада виконали студенти Луцького педагогічного коледжу: Оксана Калькова, Андрій Гранат, Юлія Басалик. Акомпаніатори: Богдана Андрущак і Лілія Левчук.











При підготовці сценарію вечора, використовувалася інформація з офіційного сайту Ігоря Поклада http://www.poklad.com.ua/publications/16-foreword-to-songs.html

вівторок, 22 листопада 2011 р.

"Господи, многії літа подай...Захисти наш рідний край"


Таку назву має виставка вишитих ікон, яка відкрилася у відділі літератури з питань мистецтва. У наш час, коли людство досягло найвишого рівня комунікації, ми повинні з особливою увагою стежити за творчістю тих, хто живе поруч із нами, про кого слід говорити тепер, адже вони заслуговують того. Саме до таких людей можна віднести автора виставки - Олександра Шума. Хоча за професією він будівельник, весь свій вільний час присвячує вишиванню. Спочатку вишивав серветки, доріжки, рушники, а згодом - ікони.Його роботи унікальні за своєю суттю. Нині у творчому доробку луцького майстра вишивки Олександра Шума нараховується 35 ікон. Оглядаючи його роботи, замислюєшся, що спонукає людину творити? Чому ночами в глухомі селі бабуся вишиває рушники, а тих рушників вже повна скриня? Кажуть це потрібно душі. А ще кажуть, що творчість - чиста молитва духу. І в цьому переконуєшся, коли дивишся на "Почаївську Божу матір" або "Спаса Нерукотворного", "Марію Магдалину" або "Розчулення", які так старано вишив Олександр Шум.

середа, 2 листопада 2011 р.

«Міфічний і магічний світ Пікассо»

130 років від дня народження іспанського та французького художника
Перегляд образотворчих матеріалів

«Мистецтво – це обман,
який допомагає нам зрозуміти правду».
Пабло Пікассо

31 жовтня у відділі літератури з питань мистецтва для студентів 1 курсу образотворчого мистецтва ВДУКіМ ім. І.Стравінського проведено перегляд образотворчих матеріалів Пабло Пікассо.
Бібліотекар відділу Олена Довгун ознайомила студентів з життям Пікассо та його найбільш відомими картинами. Для перегляду використовувалися книги та альбоми, які знаходяться у відділі. Навидем деякі витримки з підготовленої інформації.

"Пабло Пікассо (Руїс) (1881-1973) – один із найбільш визначних художників XX століття, живописець, гравер, скульптор, письменник. Народився 25 жовтня 1881 року в Малаге, невеликому іспанському містечку, проте майже все своє життя провів у Парижі. Талант у хлопчика проявився рано. За словами самого художника, він розпочав малювати «задовго до того, як зміг розмовляти, але ніколи не малював як дитина». Уже в дванадцять років Пікассо допомагав батьку в написанні картин на продаж.
Навчався митець в Барселоні в Академії мистецтв у свого батька, блискучого художника, майстра строгих і красивих реалістичних портретів. Ранні роботи Пікассо (до 1900 р.) написані у повній відповідності з канонами академічного мистецтва («Перше причастя», 1895-1896, «Знання і милосердя»). Підписував художник свої картини дівочим прізвищем матері «Пікассо», пробуючи її різні варіанти: Піказзо, Піказ і т. д.
З 1900 року Пікассо періодично відвідує Париж, де знайомиться з мистецтвом імпресіоністів і постімпресіоністів (Е. Дега, П. Сезана). В 1901 році він їде до Парижу, який у той час був Меккою всіх художників. Через декілька місяців в галереї Амбруаза Воллара (французького торговця картинами) відкривається його перша виставка. Критики відзначають талант молодого іспанця, але разом із тим помічають великий вплив на його творчість Ель Греко, Ван Гога та ін.
Період з 1901 по 1904 рр. прийнято називати «блакитним» періодом в творчості художника, оскільки його полотна написані в холодній синьо-зеленій гамі. В цей час Пікассо створює картини, які відзначаються натягнутою, в деякій мірі сумною емоціональною характеристикою образів («Старий гітарист», 1903, «Старий єврей з хлопчиком»). Головні персонажі – бідні і обездолені жебраки. В 1904 р. П. Пікассо остаточно поселяється в Парижі, і в його творчості наступає новий - «рожевий» період (1904-1906), героями якого часто стають актори і акробати («Сім’я акробатів з мавпою», 1905). Деякі дослідники навіть називають початок цього періоду цирковим. Слід зазначити, що твором перехідного періоду від «блакитного» до «рожевого» є знаменита картина «Дівчинка на кулі» (1905). Картина «Авіньйонські дівчата», написана художником 1907 р., вважається одним із найбільш відомих творінь майстра. В цій роботі Пікассо продовжив тему проституції, до якої звертався ще на початку свого творчого шляху. «Авіньйонські дівчата» заклали новий етап у творчості художника – «африканський» (1907-1909)., який названий так тому, що в цей час Пікассо пристально вивчав африканське мистецтво.
Приблизно з 1913 року Пікассо захоплюється натюрмортами. Все частіше він звертається до елементів колажу, включаючи в свої картини, наприклад, клаптики газети, наклеєний папір і т. д. Це – «Склянка і пляшка», «Музичні інструменти», «Жінка з гітарою» (всі 1913 р.).
До 1915 р. кубічний метод Пікассо являє собою добре розроблену систему. Він користується яскравими кольорами («Арлекін», 1915). На початку 1920-х років Пікассо продовжує працювати в кубічному напрямку («Три музиканти», 1921), проте з часом у художника назріває почуття невдоволення, він починає шукати стійкість в мистецтві, що приводить його до нового періоду у творчості – неокласицизму. У його картинах з’являються класичні риси і сюжети.
Захоплюючись кубізмом (1907 року майстер став засновником цього напрямку), він одночасно писав прекрасні графічні портрети в старих класичних традиціях.
Незадовго до початку громадянської війни в Іспанії була вперше відкрита велика виставка робіт митця. Коли ж розпочалась війна, художник, виступаючи проти фашизму, переводить республіканському уряду Іспанії значні суми грошей. В свою чергу той за надану підтримку призначає Пікассо почесним директором Прадо – головного художнього музею країни.
В 1937 році художник створює свою знамениту «Герніку», приводом для написання якої стало варварське бомбардування фашистами іспанського містечка з такою ж назвою. Темпи створення «Герніки» здаються неможливими. Потрібно мати на увазі колосальні розміри цього панно: три з половиною метри в висоту і біля восьми метрів в довжину. Художник написав його менше, ніж за місяць.
«Герніка» по праву вважається одним із найвизначніших шедеврів XX століття. Полотно виставлене в Прадо в окремому залі за величезною вітриною із куленепробивного скла.
Якщо ж говорити про особисте життя художника, то можна сказати, що воно було таким різноманітним як і його творчість. «Я не зустрічав ні однієї жінки, - говорив Пікассо, - яка зосталась би до мене байдужою. Більше того, не підкорялась моїй волі і моїм бажанням». В його житті була неймовірна кількість любовних пригод, декілька постійних супутниць, з двома із них він перебував в офіційному шлюбі. Перший раз Пікассо женився на Ользі Хохловій (була російською балериною) в 1918 році, а другий на Жаклін Рок в 1961 році. Разом із трьома позашлюбними дітьми у нього було вісім спадкоємців.
Майстер прожив довге життя. Помер він в 1973 році, на 92-му році життя. До останніх днів художник не переставав працювати.
Багато ночей підряд вантажні машини, що охоронялись нарядами жандармерії, вивозили із вілли Нотр-Дам-де-Ві на лазурному березі в столицю Франції полотна і інші твори покійного. Оцінка спадщини художника тривала два з половиною роки. Була отримана астрономічна сума – 260 мільйонів доларів. В реєстрі майна Пабло Пікассо залишилось 1885 картин, 7089 малюнків, 18095 гравюр, біля 10 000 літо- і ліногравюр, 1228 скульптур, 2800 керамічних творів, 11 гобеленів, 8 килимів… І це не рахуючи того, що було продано художником ще при його житті.
Нині в музеях майже всіх столиць світу наявними є зали, де зібрані роботи цього художника. Шлях Пікассо своєрідний і неповторний. Створене ним настільки різноманітне і часто протилежне, що при всій внутрішній єдності воно нагадує музей з роботами різних майстрів.
Протягом свого життя Пікассо був удостоєний наступних почесних нагород: золотої медалі за картину «Наука і милосердя» (1896 р.), Міжнародної премії Миру (1950 р.) і Міжнародної Ленінської премії «За укріплення миру між народами» (1962 р.). Слід зазначити, що художнику також належить голуб, зображений на плакаті Всесвітнього конгресу прихильників миру в Парижі (1949).
Підготувала Олена Довгун

субота, 24 вересня 2011 р.

Пори року митця

110- років від дня народження українського художника М.П.Глущенка
Перегляд образотворчих матеріалів
17 вересня минуло 110 років від дня народження українського художника Миколи Петровича Глущенка. Перегляд образотворчих матеріалів цього художника допоможе вам побачити природу , такою як її бачив він: в усьому її багатстві й розмаїтті, в сяянні барв. Микола Глущенко зупинив для нас на своїх полотнах стільки справді прекрасних хвилин з життя природи, що ми наче входимо в те життя і наново переживаємо і «Київську осінь», і «Ранок на Азовському морі», і «Голубу весну», стоїмо над Чорним морем у «Шторм», вживаємося в світлу широчінь «Повені», вдихаємо пахощі свіжоскошеного сіна біля гостроверхих копиць «На Дніпрі». Тобто мить, короткочасне, минуще враження стало в творчості Миколи Глущенка, тривалою цінністю мистецтва, яке саме тим і дороге для кожного з нас, що має властивість формувати наші думки, виявляти в нас те гостре почуття краси, якого ми часом без допомоги художника неспроможні в собі розглядіти
Творчість Миколи Глущенка, як і його життя, складна і неоднозначна. Навчання в 1920-і роки в Берлинській академії мистецтва, подальша праця аж до 1936 року в Парижі, тісні зв’язки з Батьківщиною і остаточне повернення до неї, переїзд 1944 року на Україну – таки головні етапи життєвого шляху художника. У 1940-1950-і роки йому суттєво довелося переглянути свою концепцію творення живописного образу. При збереженні чистоти кольору змальовані ним тоді мотиви були позначені певною натуральністю однозначного, фотографічного сприйняття дійсності. Тож на Україні живопис Глущенка набув яскравості, дзвінкості, соковитості, розкутості. Він працював переважно в жанрі пейзажу. Саме його творчість надихнули Максима Рильського на теплі слова у вірші, присвяченому художнику:
Часом можна висловити пейзажем
Те, для чого слів нема людських
Здається, нема мальовничого куточка України, якого б не відвідав художник. Саме в пейзажі він досяг тієї висоти творчості, яка підвладна тільки справжньому майстрові. Закарпаття й Черкащина, Київ і його околиці, Канів, Крим… Бачимо вечори, ранки, дні нашої рідної країни. І скрізь ми не тільки дивуємося майстерності художника, але й відчуваємо його любов до рідної землі.
Коли дивишся на картини Глущенка, то ловиш себе на думці: та отут же саме я блукав, під цією березою відпочивав, цією стежкою йшов. Ви дивитесь на весняний пейзаж, на голубий розлив річки, що захоплює прибережні чагарники, і думаєте: Глущенко – поет весни… Та ось бачите припорошений сивим інеєм, іскристий сніг, по якому простяглися смуги тіней, і впевняєтесь: Глущенко – поет зими…
Але й розкішна барвами осінь і щедре, повне глибокого спокою літо так само мають в особі Глущенка вірного свого співця.
Природа на пейзажах Миколи Глущенка живе урочистим, святковим життям. Щоб не малював художник – це насамперед нічим не затьмарена радість. Його небо завжди прозоре, яскраве, чисте. Його Карпати наче щойно викупані під теплим дощем. Вони радують відтінками зелені, що переходить геть аж у глибоку синяву. Осінь у Миколи Глущенка горить багрянцем і золотом, вона така ж святкова, як і його синюватий сніг, як його голуба весна або ж рожевий шторм.
Завдяки високій майстерності М.Глущенко, умілому використанню кольорів, широкій манері письма, його малюнки дихають життям, дають можливість глядачам фізично відчути свіжість повітря зимового дня, наповнений ароматами молодої трави та квітучих яблунь травневий сад. Живопис художника вражає своєю емоційністю і безпосередністю. Митець кохався у фарбах. Ніби розчинявся в них всіма своїми мріями і фантазіями, створюючи прекрасні твори.
Микола Петрович Глущенко залишив велику творчу спадщину. Його дружина безкоштовно передала Міністерству культури України понад тисячу картин, акварелей, малюнків. Їх можна побачити в багатьох музеях України. А якщо немає можливості відвідати музеї, пропонуємо переглянути альбоми з репродукціями картин художникаБугаєнко І. Микола Глущенко. – К.: Мистецтво, 1973. – 66 ілМикола Глущенко: Спогади про художника. – К.: Мистецтво,1984. – 94 с.
Микола Глущенко: Альбом, - К.,1996. - 119 іл.
Глущенко М.П. Жіночий портрет,1934/ Львівський музей українського мистецтва. – К.: Мистецтво, 1987. – с. 93.
Глущенко М.П.Зимовий день, 1956./Мистецтво Радянської України. – К.: Мистецтво, 1987. – с.52.
Глущенко М.П. Осінь, 1958/ Горлівський художній музей. – К.: Мистецтво, 1987. – с. 67.
Глущенко М.П. Весна під Києвом, 1961/ Художники України – народу. – К.: Мистецтво, 1967. – с. 77.
Глущенко М.П. Сніг сходить, 1970/ Дніпропетровський художній музей. – К.: Мистецтво, 1987. – с.141.
Глущенко М.П. Ранкове сонце, 1971/ Львівський музей українського мистецтва, - К.: Мистецтво, 1975. – с.72.
Глущенко М.П.Південне сонце, 1974/ Український живопис: Сто вибраних творів. – К.: Мистецтво, 1985. – с.95.

субота, 17 вересня 2011 р.

Майстер ліричного портрету


100 років від дня народження українського художника М.М.Божія
Книжкова виставка

Творчий шлях народного художника Михайла Божія – це невпинний пошук нового, невтомна робота над досягненням досконалості, що тісно пов’язано у художника з високими вимогами до себе. Його полотна вражають майстерністю художніх засобів, спрямованих на реалістичне зображення портретованих, що вдало поєднано з яскравим авторським поглядом.

Полотна «Медсестра», «Думи мої, думи…» є не тільки кращими у його творчості, але й посідають почесне місце в українському образотворчому мистецтві. Михайло Божій володів щасливим даром і умінням художньо, правдиво втілювати не тільки оболонку людини, але й її духовну суть, загальні та індивідуальні якості конкретної, реальної особистості. Тому його з повним правом можна назвати портретистом, а якщо говорити точніше – майстром ліричного портрета.

На книжковій виставці, організованій у відділі літератури з питань мистецтва, можна побачити ілюстрації його картини. Його національне обличчя, звичайно, передусім визначає обране ним коло тем і героїв, що належать українській історії, поезії або тих героїв, що були сучасниками художника. Національна специфіка його мистецтва полягала в правдивому відображенні людей України, їх національному характеру і краси – такими як він їх бачив, в особливому ніжному ліризмі.
Глибокий аналіз творчості художника, цікаві роздуми автора книги «Михайло Михайлович Божій» Ф. Шапошникова, що вийшла у видавництві «Мистецтво» в 1963 році, стане запорукою того, що читач з задоволеннями і великою для себе користю познайомиться з цим нарисом.
У 1977 році вийшов альбом «Михайло Божій», автор-упорядник А.Н.Шистер. Увагу читача, насамперед приверне вдало підібраний ілюстративний матеріал. Ми побачимо світ портретів Божія 1950-х років: «Портрет відмінниці Світлани Шипунової», «Таня, не моргай», «Дівчина з апельсином», «Портрет дівчини у синій хустці» та інші. В галереї Божієвих портретів чільне місце посідають роботи, що відбивають глибоке особисте ставлення автора до моделі. Серед них вирізняються портрети його дружини, написані в різні роки.
Спеціальних нагород заслужили окремі його твори: у 1957 році бронзової медалі всесвітньої Брюссельської виставки і у 1959 році – срібної медалі виставки творів образотворчого мистецтва у Москві удостоєні «Медсестра», а в 1960 році срібної медалі Академії художеств СРСР – «Думи мої, думи…».

понеділок, 12 вересня 2011 р.

Я розкажу вам пісню


100 років від дня народження російського актора Марка Бернеса
Книжкова виставка


8 вересня відзначаємо 100-річчя від дня народження Марка Бернеса. Його знали як відомого актора і співака, який більшу частину свого життя прожив в Москві. Між тим народився він на Україні, в місті Нежин Чернігівської областіУ відділі літератури з питань мистецтва зберігаються унікальні записи 30-60-х років Марка Бернеса. Вже перший екраний герой Бернеса – бойовий флотський хлопець з кінофільму «Людина з рушницею» - Костя Жигульов прийшов до глядачів з піснею П.Арманда «Тучи над городом стали». І зразу всенародна популярність. Ця пісня, яка стала дебютом Бернеса в грамзаписах (лютий 1938 року), відкрила Бернеса-співака. В його піснях зберігся час. Бернес одним з перших проклав міст до сучасних ліричних піснях-монологів, піснях-роздумів. Співак пропонував слухачам те, що рахував сам, і – дивно! - у всіх в залі зразу виникало відчуття, що саме це вони і мріяли почути. Коли на екрани вийшов фільм «Два бійця» слухачі вже були знайомі з піснею Микити Богословського «Тёмная ночь». Пізніше вона увійшла в репертуар багатьох виконавців. Але хто б її не співав, вона так і залишилася бернесівською, а запис жовтня 1943 року – неперевершеним. Очевидно, тільки в особистості Бернеса-актора пісня знайшла те єдину і ідеальну відповідність її характеру і змісту. З композитором Микитою Богословським Марк Бернес був поєднаний довготривалою дружбою. З ним він вперше виступив на концертній естраді, з ним записав «Любимый город». Майже ціле десятиріччя Богословський був єдиним композитором Марка Бернеса. Випадок унікальний. Ян Френкель сказав чудові слова про співака: «В ньому не було нічого еталонного, але завдяки йому склався золотий фонд нашої пісенної класики, який перейде до дітей і онуків…» Запрошуємо переглянути книжкову виставку і послухати пісні, які вам проспіває-розкаже Марк Бернес

четвер, 8 вересня 2011 р.

Біля джерел музичного відродження


До 170-річчя від дня народження українського композитора А. К. Вахнянина відділом літератури з питань мистецтва підготовлена книжкова виставка «Біля джерел музичного відродження».
Анатоль Климентович Вахнянин народився 19 вересня 1841 року в с. Синява, поблизу Перемишля, Польща. Був визначним композитором, диригентом, письменником, громадським діячем. Закінчив Львівську духовну семінарію (1862), факультет історії та географії Віденського університету (1868). Засновник товариств «Просвіта» (1868), «Теорбан» (1870), «Боян» (1891). Був одним із організаторів Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові (1903-1908 – його директор). Його діяльність не обмежувалася лише музичною сферою: він був визначним політиком, послом до Віденського та Галицького сеймів, автором підручників для українських шкіл. А. Вахнянин став автором першої західноукраїнської опери «Купало», для котрої сам же написав лібрето.
Помер 11 лютого 1908 року в Львові, похований на Личаківському кладовищі.



Більш детальніше про життя і творчість цієї визначної особистості ви можете почерпнути в книгах і статтях:


1. Гриневецький І. А. К. Вахнянин: нарис про життя і творчість. – К., 1961. – 32 с.
2. Довженко В. Нариси з історії української радянської музики. – Ч. 1. – К., 1957. – 237 с.
3. Зайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини XIX ст. – К., 1960. – 200 с.
4. Історія української музики / АН УРСР. Ін-т мист-ва, фолькл. та етногр. ім. М. Т. Рильського; Ред. кол.: М. М. Гордійчук (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1989.
Т. 3: Кінець XIX – поч. XX ст. / С. Й. Грица, М. П. Зайкевич, А. П. Калениченко та ін. – 1990. – 424 с.
5. Кияновська Л. О. Українська музична культура: Навч. посіб. – Львів: «Тріада плюс», 2008. – 344 с.
6. Муха А. І. Композитори України та української діаспори: Довідник. – К.: Муз. Україна, 2004. - 352 с.
7. Рудницький А. Українська музика: історично-критичний огляд. – Мюнхен: «Дніпрова хвиля», 1963. – 406 с.
***
Горак Яким. Анатоль Вахнянин і Наукове товариство імені Т. Шевченка // Дзвін. – 1999. - № 3-4. – С. 146-148.
Дана стаття містить відомості про взаємини А. Вахнянина з НТШ протягом 1883-1893 років. На шостих загальних зборах товариства, що відбулися 13 березня 1892 року, було вирішено змінити його назву на «Наукове Товариство ім. Т. Шевченка». Згідно зі зміненим статутом, товариство мало поділятися на три секції: філологічну, історико-філософічну та математично-природничо-лікарську. Анатоль Вахнянин стає директором (головою) історико-філософської секції…
Горак Яким. До історії празького концерту Миколи Лисенка 1867 р. // Дзвін. – 2000. - № 2. – С. 130.
Анатолій Вахнянин зробив переклад українською мовою чеської рецензії на концерт Миколи Лисенка, що відбувся у Празі 1867 року з метою опублікування її у журналі «Правда». Свідчення цього – лист Вахнянина від 6 січня 1868 року, який поданий у вищезазначеній статті…
Горак Яким. До історії становлення українського театру в Галичині // Дзвін. – 2001. - № 7. – С. 106-111.
Автор статті зазначає, що А. Вахнянин неодноразово звертався до творення музики до драматичних вистав, та, на жаль, жодна з цих проб до нас не дійшла. Не менш важливою є його діяльність як театрального рецензента, який своїми рецензіями створив панораму становлення українського театрального життя…
Горак Яким. Микола Лисенко та Анатоль Вахнянин // Дзвін. – 2000. - № 11-12. – С. 94-97.
А. Вахнянину судилося стати першим серед галицьких композиторів, який познайомився з Миколою Лисенком. Дана стаття розкриває взаємини цих талановитих людей, які й до сьогодні не стали матеріалом окремого дослідження…
Горак Яким. Найвизначніший серед старшої генерації: до 90 - річчя від смерті А. Вахнянина // Дзвін. – 1998. - № 2. – С. 110-113.
Містяться відомості про знайомство А. Вахнянина з І. Франком та їхні подальші відносини
Підготувала Олена Довгун

середа, 7 вересня 2011 р.

Симфонія життя

170 років від дня народження чеського композитора Антоніна Дворжака
Музична подорож

Сьогодні студенти 1 курсу музичного відділення Луцького педагогічного коледжу мали можливість здійснити музичну подорож разом з маленьким сільським хлопчиком, який спромігся стати всесвітньо відомим композитором. Саме він примусив весь західний світ з задоволенням дослухатися до слов’янської мелодіки.

Чеський композитор, один з фундаторів національної музичної класики, народився 8 вересня 1841 року в селищі Нелагозевес на березі Влтави. Саме тут дідусь Дворжака мав невеличкий готель та м’ясну крамничку. В подальшому цей бізнес давав кошти на прожиття Франтішеку – батькові Антоніна. Така ж доля чекала і хлопчика. Та в 6 років майбутній композитор пішов до сільської школи, де і відбулося перше знайомство з музикою, яку там викладали. А церковний органіст навчив Антоніна грі на скрипці. Так що в 9 років він вже грав у самодіяльному оркестрі. Тому, по закінченню школи, юнак переїздить в м. Злоніце, де під керівництвом композитора А. Лімана навчається грі на альті, фортепіано, органі.
Нарешті, в 1856 році, батько розуміє, що музичний дар сина необхідно розвивати, і дає згоду на навчання у Празі. А дядько Зденик, який любив небіжа як рідного сина, дає на це гроші. Два роки Дворжак відвідує органну школу. Оселився юнак у рідної тітки Йозефи та її чоловіка Вацлава Душку і так прив’язався душею до цих милих людей, що жив з ними до свого одруження.
Про добробут на той час Дворжак міг лише мріяти. Щоб прогодувати себе – був змушений давати уроки не дуже здібним багатим панянкам, грати на органі в соборі Св. Войтеха за пару злотих. Попри все Антонін не полишає мрій стати професійним композитором. Цілих 5 років Дворжак задовольняється державною стипендією аби займатися виключно музикою.
Перший успіх прийшов під час випускних іспитів. Чудова гра знайшла схвальні відгуки у пресі, крім того на іспитах Антонін зіграв свою прелюдію і фугу. Після закінчення школи Дворжак деякий час грав у невеличкому оркестрі Карела Комзака, який виступав на балах і в рестораціях. Одночасно він підробляв органістом в празькій лікарні для душевнохворих.
Лише у 1861 році композитор вперше наважується надрукувати ноти свого струнного квартету ля-мінор. Роком пізніше в Празі відкрився Тимчасовий театр і музиканти оркестру Карела Комзака стали його ядром. У той час починають з’являтися перші камерно-інструментальні і вокальні твори Дворжака. В театрі його гаряче підтримує Б. Сметана, який працював там диригентом.
Весь свій вільний час Антонін подовжує наполегливо навчатися, настільки заглиблюючись у свої заняття, що не завжди помічає коли до нього звертаються. Знайомство з музикою композиторів-романтиків Шумана, Ліста, Вагнера вплинуло на ранню творчість композитора. Першою ластівкою в жанрі симфонії стали «Злоницькі дзвони», що були написані в 1865 році та вперше прозвучали лише в 1936 .Так як рукопис партитури, який Дворжак намагався знищити, був випадково знайдений саме в цьому році. Цей факт ілюструє наскільки суворо відносився композитор до своєї праці.
За свідченням друзів, Дворжак у молоді роки був дуже сором’язливим та уникав жіночого товариства. І раптом до нестями закохався у свою ученицю – дочку ювеліра – красиву, талановиту 16-річну Йозефину Чермакову. Любов не знайшла відповіді, та з’явився чудовий вокальний твір «Кипариси». Для того, щоб більше часу віддавати творчості, Дворжак у 1871 році залишив театральний оркестр і працював лише органістом у соборі Св. Войтеха. А 1873 рік відзначився змінами у особистому житті. Антонін зробив пропозицію молодшій сестрі Йозефіни Чермакової, юній Анні, що мала гарний голос, співала у хорі Тимчасового театру, виступала в концертах. В листопаді вони відсвяткували весілля.
Дворжак почав виступати як диригент. Та слава до нього прийшла після виконання «Нащадків Білої гори» – твору для хору і оркестру, більш відомого за другою назвою «Гімн». Тому що в цій музиці були яскраво виражені національно-визвольні настрої, які тоді панували в суспільстві.
У зв’язку з народженням дітей в родині погіршився матеріальний стан. Шукаючи виходу, композитор надіслав до Відня рукопис 3-ї Симфонії, і за рішенням журі по присудженню стипендій молодим талантам, Дворжак мав можливість протягом 5 років отримувати стипендію в 400 злотих. До того ж, у 1876 році він здобув 1-шу премію за свій струнний квінтет.
Але саме тоді в оселю Антоніна входить горе: помирає новонароджена дочка Йозефа, через 2 роки – однорічна Ружена, а ще через декілька місяців загинув син-первісток Отакр. Композитор тяжко переживає смерть дітей. Про ці почуття досить виразно говорить створена в цю скорботну годину музика. Сьома симфонія, перша з 3-х останніх симфоній Дворжака, які завдяки своїм високим художнім якостям і яскраво вираженому національному колориту завоювали всесвітнє визнання. Саме 7 – найсумніша і пристрасна – вирізняється зжатістю форм і аскетичністю – в ній жодної зайвої ноти.
Минув час. Диригуючи своїми творами, Дворжак здійснює турне по Чехії, відвідує Британію. В 1880-ті роки з’являються такі твори, як увертюра «Моя Батьківщина», «Гуситська», ораторія «Свята Людмила» – до речі, перша в чеській музиці. З 1890-х починається його суспільно-педагогічна діяльність. Дворжак отримує звання почесного доктора Празького університету, доктора музики Кембріджського університету. Він був членом Чеської академії наук, професором Празької консерваторії, а з 1901 року – її директоромЩе в 1892 році композитор отримав запрошення на посаду директора і професора Національної консерваторії в Нью-Йорку. Незважаючи на свої 50 років, вболіваючи за майбутнє 6-х маленьких дітей, для матеріального забезпечення родини, Антонін на 3 роки залишає батьківщину. В Америці Дворжак написав свою останню, найвідомішу, 9-ту симфонію «З нового світу». Як підкреслював сам автор, незважаючи на використання негритянських і індійських мелодій, симфонія залишається справжньою чеською музикою.
Восени 1895 року Дворжак повертається до Праги. Саме тут він створює дві найвідоміші опери-казки: «Чорт і Кача», «Русалка». Їх вважають вершиною творчої діяльності композитора.


Настає 25 березня 1904 року. Під час прем’єри нової опери «Арміда» Дворжаку стало настільки погано, що він був змушений поїхати до дому. А 1 травня його нестало.
З 1963 року на щорічних міжнародних фестивалях «Празька весна» проводяться конкурси віолончелістів імені Антоніна Дворжака. Вдячна батьківщина не забуває свого Генія.

вівторок, 23 серпня 2011 р.

Вишивають чоловіки

Напередодні 20 річного ювілею Дня Незалежності України у відділі літератури з питань мистецтва відкрилася виставки художньої вишивки. І це символічно, адже вишивка є справжньою візитною карткою українського народного мистецтва. Свідомість кожного сучасного українця на шкалі етнічних символів культури одне з чільних місць безперечно віддає саме вишивці.

Сьогодні ми маємо унікальну можливість побачити, відчути і насолодитися вишивками майстрів різного покоління, яких об’єднує одне – любов до народного мистецтва, України. Це вишивані портрети знаного в світі і в Україні луцького майстра народної творчості 76-річного Юрія Емануїловича Савки (експонується 40 робіт творчого доробку – серед вишитих портретів можна побачити портрети В’ячеслава Чорновола, Тараса Шевченка, Олени Пчілки, Юрка Юрченка, Папи Івана Павла ІІ). У 2007 році він став першим лауреатом обласної премії імені Д.Блажевського
і зовсім юного, 19-річного студента 4 курсу Київського національного університету харчових технологій, лучанина Юри Нечипора. На сьогоднішній день він уже вишив для себе 9 сорочок, дві з яких знаходяться в Оксфорді (Британія), одну подарував другу.Це його перша виставка, яка вже демонструє професійну зрілість у вишиванках.Вітаємо з відкриттям.
Шануючи традиції Юрко вносить і свій погляд на них, при цьому не втрачає смаку, кольору і вишуканості. Сподіваємось, що виставка нікого не залишить байдужим

вівторок, 9 серпня 2011 р.

Митець і людина


70 років від дня народження Б.С.Ступки, українського актора
Книжкова виставка


У Богдана Ступки - ювілей! Цей артист вже давно й незаперечно перебуває в колі найбільших митців сучасної сцени. Тож, звісно, відділ літератури з питань мистецтва не міг пройти осторонь цьогорічної дати. У відділі вже організована (хоча ця дата припадає на кінець серпня) книжкова виставка , яка має назву "Без антракту". Доречність такої назви можна пояснити тим, що його творчіть триває вже більше ніж 50 років. Про Богдана Ступку написано і сказано безліч чудових слів. Впевнені, що і в цей ювілей почуємо щирі вітання митцю. Ми ж хочемо звернути вашу увагу на книги про нього і привести деякі рядки з них10 років тому до 60-річчя видатного українського актора була видана книга Володимира Мельниченко "Богдан Ступка: Штрихи до портрета". На початку книги автор визначив всеукраїнську роль актора, назвавши статтю (визначену як "замість передмови"): "Він для нас - уся Україна". Ось декілька речень з неї:"Ступка справді явище надзвичайне: у нього доброзичлива українська душа, українська лагідність і делікатність характеру, українська співуча мова і навіть зовнішність українського інтелегента, який вийшов із гущі народу. Він українець за корінням і народженням, за генотипом і духом, за менталітетом і системою цінностей,за злитність зі своїм народом і сприйняттям інших світів. Бо на них актор дивиться воістину очима своєї національної стихії, а відчуває світ і говорить про нього так, що співвітчизникам його здається, начебто це відчувають і говорять вони самі." Мабуть, найвищим виявом уваги до ступчиного слова, як визначив сам автор, став останній розділ цієї книги, в якому сам Богдан Сильверстович відповідає майже на 500(!) різноманітних питань. Отож, якщо вам цікаво дізнатися життєві пристрасті і захоплення, театральні і літературно-мистецькі вподобання Богдана Ступки, обов’язково перегляньте цю книгу.<Хоча, може вас зацікавить і друга книга цього ж автора, яка має назву "Майстер", яка побачила світ у 2005 році. В цій книзі ідеться про події зовсім недавні. Книга безумовно викликає інтерес, адже Богдан Ступка представлений у різних іпостасях - не лише на сцені, а і в інших колах та ситуаціях. Особливу увагу привертає розділ про Ступку як міністра культури. Книга багато ілюстрована. Радимо не залишити поза увагою і цю книгу.
Найновіша книга, яка називається "Богдан Ступка: митець і людина" і вийшла у 2008 році у бібліотеці "Шевченківських лауреатів", значною мірою підсумовує внесок Богдана Ступки в театральне мистецтво України за півстоліття творчої діяльності. У виданні - 5 розділів. Мабуть, це не останя книга, написана про митця. Книги про Ступку ще напишуть. І це буде справедливо, адже він за визначення театрознавця Юрія Богдашевського "єдиний і неповторний" і має талант, за визначення академіка НАН України Івана Дзюби унікальний, що ніколи не "відпочиває". Тож пишаємося, що ми його сучасники і можемо спостерігати бурхливий потік імпровізацій, дотепність, щирість митця і людини.

субота, 16 липня 2011 р.

Збирач і дослідник народної скарбниці


140 років від дня народження Колесси Ф.М.
Книжкова виставка


У відділі літератури з питань мистецтва 16 липня відкрилась виставка літератури, що має назву «Збирач і дослідник народної скарбниці», приурочена 140-річчю від дня народження Філарета Михайловича Колесси: українського вченого, фольклориста, музикознавця, композитора, етнографа. Його діяльність, що розпочалась наприкінці XIX століття, відкрила новий етап у розвитку української фольклористики.
Філарет Михайлович Колесса народився 17 липня 1871 року в селі Татарському, Стрийського повіту. Музичні здібності юнака вперше яскраво проявились під час навчання в Стрийській гімназії, куди він вступив у 1882 році після закінчення сільської школи.
У 1891 році Ф. Колесса з відзнакою закінчує гімназію і вступає до Віденської духовної семінарії. Перебування у Відні майбутній композитор намагався використати для поповнення своїх музичних знань. Він відвідував оперні вистави, концерти. Всезростаючі творчі інтереси спричинили до того, що в 1892 році Колесса кидає духовну семінарію і вступає на філософський відділ Львівського університету.
У 1890 році в журналі «Народ» Франко опублікував першу фольклорну роботу Колесси «Людові вірування на Підгір’ю в селі Ходовичах». Проте слід зазначити, що поряд з науковою роботою Колесса займався музикою, продовжував збирати та опрацьовувати народні пісні.
Першою великою роботою Колесси, яку можна вважати підсумком початкового етапу його досліджень в галузі словесного та музичного фольклору, була «Ритміка українських народних пісень» (1905 р.).
Новий етап у діяльності Колесси пов’язаний з вивченням українського епосу й опублікуванням праці «Мелодії українських народних дум» (1910 р.). Слід зазначити, що це була перша в українській фольклористиці робота, яка знайомила з такою великою кількістю народних співців-кобзарів та їх багатим й різноманітним репертуаром.
Найактивнішу участь у створенні книги взяли видатні діячі української культури К. В. Квітка, О. Г. Сластіон і, особливо, Леся Українка. З її ініціативи і на її кошти була організована експедиція на Полтавщину для записування дум на фонограф, яку очолив Ф. М. Колесса. Так було врятовано від забуття і безповоротної втрати один з найцінніших скарбів народної творчості – думи.
Після воз’єднання українських земель 1939 року Філарет Михайлович – професор Львівського державного університету імені І. Франка, очолив кафедру фольклору та етнографії; керував Львівським відділом Інституту фольклору Академії наук УРСР; з 1 січня 1940 року – директор Львівського державного етнографічного музею.
Довготривала хвороба обірвала життя вченого. Він помер 3 березня 1947 року на 76-му році життя.

Список наявної у відділі літератури про життя і творчість Ф. М. Колесси.

Основні видання творів Ф. М. Колесси
1. Мелодії українських народних дум / Ф. М. Колесса; редкол.: Л. М. Ревуцький (голова) та [ін.]; підгот. С. Й. Грица. – К.: Наук. думка, 1969. – 591 с.
2. Музичні твори / Ф. М. Колесса. – К.: Наук. думка, 1972. – 456 с.
3. Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського/ Упоряд., вступ. ст. прим., пер. з пол. С. Й. Грици – К.: Муз. Україна, 1995. – 432 с.

Про Ф. М. Колессу
1. Грица С. Філарет Михайлович Колесса / С. Грица. – К.: Держ. вид-во образотвор. мистецтв і муз. л-ри, 1962. – 111с.: портр.
2. Грица С. Культорологічні спрямування в науковій діяльності Філарета Колесси // Слово і час. – 1991. № 7. – С. 55-59.
3. Залеська Д. Спільність мистецьких уподобань / Д. Залеська // Музика. – 1990. – № 6. – С. 26-28.
4. Кирчів Р. Концептуальні засади розвитку української фольклористики в працях Філарета Колесси / Р. Киричів // Народознавчі зошити. – 1997. – № 4. – С. 209-213.
5. Козлов М. Діяльність Філарета Колесси як етнографа і фольклориста: радянська історіографія 70-х – початку 90-х років XX століття / М. Козлов // Вісник книжкової палати. – 2011. – № 4. – С. 34-39.
6. Козлов М. Історіографія етнографічно-фольклористичної діяльності Філаретта Колесси 20-х – кінця 40-х років XX століття / М. Козлов // Вісник книжкової палати. – 2011. – № 2. – С. 33-38.
Підготувала Олена Довгун

неділя, 19 червня 2011 р.

Старанний учень природи


100 років від дня народження українського художника
Сергія Шишка
Книжкова виставка


Сергій Федорович Шишко – український художник, народний художник СРСР, почесний громадянин Києва, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, посідає визначне місце в українському образотворчому мистецтві. Його називають художником ліричної інтерпретації пейзажу. Сам же митець завжди почував себе старанним учнем природи, відчуваючи при зустрічах з нею деяку боязкість. Таке ставлення, мабуть, в усі часи було притаманне значним майстрам і є однією з найбільш стійких і помітних наших традицій, що яскраво проступають і в мистецтві Сергія ШишкаОбраз природи, що склався в мистецтві Сергія Шишка, втілює не якусь одну її грань, і не лише одну «чисту» природу, хоча її мотиви і переважають у полотнах художника. Природа в нього, як і в творчості мало не всіх справжніх живописців, постає метафорою, образом всього нашого життя. Віддзеркалюючись у полотнах, наше життя передає їм свою напругу, свою насиченість, свій ритм. Тому так відчутна в них сучасна людина: її творчий дух, жага пізнання, її любов до природи, до рідної землі…

Від 1944 року Сергій Шишко мешкав в Києві: активно займа<вся виставковою діяльністю, здійснював творчі поїздки до Карпат і Криму, Чернігівщині й Запоріжжя. Але улюбленою темою його був Київ, якому присвятив понад 40 років свого життя. Перший цикл київських етюдів він створив у 1945 р., відтоді неодноразово повертався до зображення міста, працюючи над створенням серії робіт, об’єднаних під назвою «Київ – улюблене містоДо неї увійшло понад 100 картин і етюдів, створених у 40-80-х рр., що стали ніби живописним літописом історії Києва середини минулого століття. У Музеї історії Києва 1987 року відбулася велика персональна виставка творів художника під назвою «Київська сюїта», а наступного року С.Шишко подарував музеєві 60 робіт із краєвидами міста.

четвер, 16 червня 2011 р.

Подарунок правнука Р. М. Глієра Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки

15 червня 2011 року Волинську обласну наукову бібліотеку імені Олени Пчілки відвідав правнук відомого композитора, диригента, педагога Рейнгольда Моріцевича Глієра – Кирило Новосельський, який коротко розповів про життя і творчість свого прадіда.
Народився маестро 11 січня 1875 року в Києві. 1871 року поступив у Київське музичне училище Імператорського Російського Музичного Товариства. Під впливом П. І. Чайковського Р. М. Глієр приймає рішення про від’їзд на навчання до Москви. В 1900 році закінчує консерваторію з золотою медаллю, а вже у 1905 їде з сім’єю до Німеччини. До цього часу творчість композитора стала відомою в багатьох містах Європи.
Літом 1908 року Глієр повертається в Росію і завершує симфонічну поему «Сирени». Як диригент дебютував у Києві в липні 1909 року, виконавши Першу симфонію.
Педагогічну діяльність розпочав у 1913 році на посаді професора по класу композиції Київської консерваторії. З 1914 – директор консерваторії, а також керівник оперного оркестру камерно-інструментальних класів.
В Московській консерваторії Р. М. Глієр викладав у 1920-1941 роках (композиція і поліфонія). Доктор мистецтвознавства (1941), лауреат премії ім. М. Глінки (1908), Державних премій СРСР (1946, 1948, 1950), Народний артист Азербайджанської РСР (1934), Народний артист Узбецької РСР, народний артист РРФСР (1935), народний артист СРСР (1938). Автор багатьох творів у різних жанрах, зокрема балетів «Червоний мак», «Мідний вершник». Ім’я Р.Глієра носить Київське музичне училище.
Помер маестро 23 червня 1956 року в Москві, де й похований на Новодєвічому кладовищі.

Слід зазначити, що сам Кирило Новосельський протягом усього життя збирав відомості про композитора, внаслідок чого ним було видано в 2011 році довідник, приурочений 135-річчю від дня народження Р. М. Глієра. Перше видання вищезазначеної книги побачило світ у 1964 році й стало в теперішній час бібліографічним раритетом. При оформленні обкладинки «Бібліографічного і нотографічного довідника» (саме таку назву носить видання) були використані фотографії з архіву сім’ї Р. М. Глієра.
На згадку про зустріч Кирило Новосельський подарував бібліотеці примірник свого безцінного видання, який відтепер буде знаходитись у Відділі літератури з питань мистецтва. Всіх бажаючих запрошуємо ознайомитись з книгою.

середа, 15 червня 2011 р.

Обличчя і душа українського поетичного кіно


70 років від дня народження Івана Миколайчука
Книжкова виставка
Журнал "Кіно-Театр" свій третій номер за 2011 рік присвятив Івану Миколайчуку, якому саме сьогодні виповнюється 70 років від дня народженняІван Миколайчук - людина, всебічно обдарована. Його талант шліфувався професійним вишколом, який він здобував і в навчальних закладах, і в процесі творчої практики. Шлях у мистецтві починався з музики - першу професійну освіту Іван здобув у Чернівецькому музичному училищі. По тому навчався в акторській студії при Чернівецькому театрі ім. О.Кобилянської, паралельно працюючи актором цього театру, а третю - на акторському відділенні кінофакультету Київського театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Із перших ролей у фільмах "Сон" і "Тіні забутих предків" Іван Миколайчук стає уславленим, популярним актором. Але слава не була його метою. Досить скоро рамки цієї професії стали затісними і він відчув потребу висловитися ще й іншим чином.

Книга "Миколайчук І. Сценарії", яка вийшла у 2008 році дає змогу оцінити багатогранність інтересів людини із глибоким художньо-філософським поглядом на життя, простежити еволюцію видатної особистоті.
Кіно - ефектне знаряддя у виході на поверхню якихось глибинних тривог чи сподівань. І якщо говорити про українське поетичне кіно з його неповторною мовою зображення та музично-звукової палітри, з вибухом акторських талантів, операторських відкриттів, режисерського новаторства, то воно зуміло висловити сни свого народу - сподівання свободи. які впродовж століть витіснялися з його свідомості. Іван Миколайчук був душею цього напряму, його герої ототожнювалися з найбільшим досягненням, символізували українське кіно як мистецьке явище.
Саме Миколайчук зумів спровокувати і наснажити видатного представника цього напряму режисера, сценариста, оператора Юрія Іллєнко на фільм "Білий птах з чорною ознакою", явивши світові викреслену з пам’яті частину історії свого народу. Образ Миколайчука висвітлино у спогадах його друзів, товаришів по роботі в кіно, у статтях і рецензіях, які зібрані в книзі, яка так і називається "Білий птах з чорною ознакою". Сподіваємося, що книга буде цікавою для всіх, кому не байдужа доля українського кіно.

понеділок, 6 червня 2011 р.

СПІВОЧА ДУША УКРАЇНИ


80 років від дня народження Євгенії Мірошниченко, української співачки
Книжкова виставка

Україна завжди славилася талановитими співаками, а Київська опера – яскравим сузір’ям першокласних вокалістів. Серед них були видатні майстри, які уособлювали художнє обличчя колективу, його національну своєрідність, гордість і славу. Для київського театру першої половини ХХ століття такою масштабною постаттю стала Марія Литвиненко-Вольгемут – фундатор українського оперного виконавства, а для другої половини століття – його визнана примадонна Євгенія Мірошниченко, продовжувач традицій наших корифеїв. В 2006 році Євгенія Семенівна відзначала свій 75 річний ювілей. Тоді шанувальники оперного мистецтва з радістю і задоволенням зустріли Указ Президента України про відзначення найвищою державною нагородою Євгенію Мірошниченко, якій за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, піднесення престижу вітчизняного оперного мистецтва в світі, багаторічну самовіддану діяльність присвоєно звання Герой України. В цьому році відзначаємо її 80 річний ювілей, на жаль, вже без славетної співачки. Євгенія Мірошниченко свого часу стала володаркою Почесного титулу «Зірка українського мистецтва» і її зірка буде завжди світити на небосхилі нашого мистецтва. Про співачку написано досить багато книг, статей, інтерв’ю.
А я хочу згадати, мабуть, чи не першу книгу про неї Михайла Зоценко «Срібні струни», яка вийшла у 1963 році. Всього через чотири роки, після державного іспиту випускниці вокального факультету Є.Мірошниченко, котра співала головну партію в «Травіаті». І за ці 4 роки вихованка ремісничого училища і консерваторії, уперте дівча, що колись хотіла стати балериною дасть концерти і виступить в нових ролях у Москві, Києві, Харкові, Празі, Бухаресті, Пекіні, Варшаві; своїм прекрасним голосом полонить у Тулузі під час Всесвітнього конкурсу вокалістів і журі, і глядачів. Книга з особливою теплотою розповідає про її дитячі і юнацькі роки, становлення її як відомої співачки. А закінчується книга словами: «Велике щастя – приносити радість людям». Так, Євгенія Мірошниченко протягом всього свого творчого життя чарувала своїм талантом, вела за собою у світ прекрасного, дарувала людям справжню радість

понеділок, 16 травня 2011 р.

ПОЕТИЧНИЙ СВІТ КАРТИН

100 років від дня народження українського художника
АНДРІЯ КОЦКИ
Книжкова виставка

Своє ім’я в мистецтві Адрій Коцка залишив як портретист і жанрист, і як поетичний пейзажист, що тонко відчував красу і неповторну своєрідність Закарпаття. Щедро обдарувала природа слов’янський край – Закарпаття: величні панорами лісистих гір, привільні полонини, стрімкі річки. Зрозуміло, що художники не могли обійти цю красу. В українському мистецтві закарпатські художники завжди посідали видне місце. Не можна й уявити собі всесоюзні і республіканські виставки післявоєнних років, музейні експозиції без чудових, неначе світлоносних картин А.Ерделі, прегарних творів Й.Бокшая, витончених ліричних портретів і пейзажів А.Коцки.
26 травня виповнюється 100 років від дня народження Андрія Андрійовича Коцки, усе життя якого пов’язане із Закарпаттям. З особливою любов’ю працював художник над образами своїх земляків. В усякому разі, широка галерея його портретів – визначне явище в мистецтві України. В своїх героях він відкрив не стільки зовнішню, скільки внутрішню духовну красу, їхню скромність і почуття власної гідності
Від одного портрета до іншого накопичувався досвід художника і це принесло свої досягнення. Кращим твором Коцки тих років стала картина «Верховинка» (1956). Про це свідчить навіть той факт, що титульний лист книги Островського Г. «Образотворче мистецтво Закарпаття». – К.,1974. – 200 с. прикрашає саме ця картина.
Ще одну картину художника можна часто зустріти на сторінках альбомів з образотворчого мистецтва України – «На Гуцульщині». Вона зокрема вміщена в альбомі «Український живопис: Сто вибраних творів. – К., 1989. – 191 с. Цей альбом не претендує на всебічне висвітлення історії українського живопису. В ньому лише сто вибраних творів, які репрезентують досягнення українських майстрів. Але все ж таки вибраних, тобто найкращих. Картина «На Гуцульщині» відрізняється манерою трактування художником форми і простору, хоча б могла б здаватися спрощеною, якби за цим не стояли вишуканість малюнку і живопису.
Перегорніть альбоми з картинами художника і ви відчуєте високу гармонію світу, яка виражена в мистецтві Андрія Коцки. А хіба не в цьому зміст і сенс нашого сьогоденного часу?

вівторок, 3 травня 2011 р.

Велетень епохи Відродження


540 років від дня народження Альбрехта Дюрера, німецького художника
Книжкова виставка

Серед художників північного Відродження Альбрехт Дюрер відрізнявся не тільки масштабами свого таланту, але й широтою кругозору. Він не обмежувався тільки різними видами образотворчого мистецтва – живописом, гравюрою. В коло його інтересів входили також теоретичні проблеми – принципи лінійної перспективи, пропорції тіла людини. Він захоплювався геометрією, побудовою шрифтів і орнаментів, висовував нові ідеї в галузі фортифікації і планування міст, малював карти зіркового неба і астрономічні приладдя. Результати своїх теоретичних пошуків художник переказав в трьох трактатах – про геометрію і перспективу; про зведення фортець; про пропорції людської фігури. Спадщина майстра велика і багатогранна. Вивченню його життя і творчості присвячено багато книг на різних мовах світу.
Ще в 1604 році вийшла шеститомна праця нідерландського художника, письменника і теоретика мистецтва Кареля ван Мандера «Книга про художників». У 1940 році видана четверта частина цієї праці на російській мові. Цінність цієї книги незаперечна. Вона не тільки необхідна для кожного історика мистецтва, але цікава для всіх, хто захоплюється мистецтвом. Це своєрідний мистецький пам’ятник тієї епохи. Зокрема, у книзі вміщено «Життєпис Альбрехта Дюрера, відомого живописця, гравера і архітектора із Нюрнберга». Можливо, автор неповно освятив біографію художника, але його любов до опису побутових подробиць, створила неповторний колорит епохи, в якій жив Альбрехт Дюрер. Цю книгу, по її значенню, сміло можна поставити поряд з класичною працею Дж. Візарі «Життя італійських живописців, …». Ми раді визнати, що у нашому відділі зберігається дана книга. Вона вийшла саме в той час (нагадаємо у 1940 р.) , коли розпочалася історія нашої бібліотеки. За ці понад 70 років книгу перечитало не одне покоління читачів, але вона має гарний охайний вигляд.
Ще одну безперечно цінну книгу можна побачити на книжковій виставці. Вірніше, дві, бо це літературна спадщина Альбрехта Дюрера у 2-х томах «Дневники. Письма. Трактаты» (1957 р.). Це перше видання на російській мові у такому об’ємі. Пропонований увазі читача збірник містить в собі автобіографічні матеріали, листи, щоденники художника і витримки з його теоретичних робіт, що дозволяють прослідкувати майже увесь його життєвий шлях. Другий том видання включає витяги з теоретичних праць – трьох друкованих трактатів і рукописних нарисів до них. В основу розміщення матеріалів покладено хронологічний принцип, що дає змогу прослідкувати послідовність роботи Дюрера над теорією мистецтва, а також еволюцію його художніх поглядів.
Книга Степанова А. «Мастер Альбрехт» (1991.- 183с.) – не монографія, яка всебічно висвітлює життєвий і творчий шлях художника. Вона написана в іншому жанрі, в іншому ключі. Даремно читачі почали б шукати в ній усю повноту біографічних фактів. Це перша книга про «Майстра Альбрехта», яка повинна навіть у юних читачів розбудити «вогник знань», і необхідність звернутися до інших книг про художника. Схожої цілі не може досягти ні ґрунтовне дослідження, ні довідник фактичних даних. До них читач звернеться пізніше. Спочатку важливо підвести до розуміння мистецтва, збудити прагнення пізнавати ще більше. Цьому важкому й важливому завданню і відповідає книга.
Про Альбрехта Дюрера коротко, але влучно сказав свого часу його приятель Іоакім Камерарій: «Якщо й було у нього що-небудь, що можна розглядати як недолік, так це його невтомна старанність і надмірна вимогливість до себе». Завдяки цим «недолікам» наступні покоління (а ми відмічаємо вже 540 років від дня народження художника!) мають можливість насолоджуватися мистецтвом Альбрехта Дюрера.

субота, 16 квітня 2011 р.

Партитура творчих доріг

120 років від дня народження С.С.Прокоф’єва,російського композитора
Книжкова виставка
Творчість Сергія Сергійовича Прокоф’єва нерозривно пов’язана з музичним життям першої половини ХХ століття. Він відав данину різним художнім течіям, які були характерні для мистецтва того часу, але зумів зберегти свою індивідуальність, набути свій особливий стиль. З перших кроків композиторської діяльності він привернув до себе увагу самобутністю, сміливим новаторством, темпераментом і плодотворністю. Найбільш виразніше постає постать Прокоф’єва за висловом про самого себе: « Я ненавиджу імітацію, я ненавиджу утерті прийоми. Я не хочу бути не під чиєю маскою. Я завжди хочу бути самим собою». Це не просто слова. Це вимоги до себе, яких композитор дотримувався, обновивши всі ділянки виражальних засобів в музиці: мелодику і ритм, оркестровку і форму. При цьому музику Прокоф’єва давно супроводжує визначення «класична». Більш півстоліття тривала творча діяльність Прокоф’єва від дитячих п’єс 1902 року до монументальних творів останніх років життя. Балет «Ромео і Джульєтта», опера «Війна і мир», П’ята, Шоста і Сьома симфонії увійшли до золотого фонду світової музичної культури. Понад 130 назв включає повний список творів композитора. Серед них не забутий не один з музичних жанрів: 7 опер, 7 балетів, стільки ж симфоній, 9 інструментальних концертів і 9 фортепіанних сонат, кантати, ораторії, камерні ансамблі, біля 120 п’єс для фортепіано, 60 пісень і романсів до кінофільмів і драматичних вистав
Матеріалів про життя і творчість Прокоф’єва написано достатньо. Сам Сергій Сергійович залишив захоплюючі автобіографічні записки і багато нотаток про мистецтво і обов’язки митців. Риси Прокоф’єва – людини, артиста, композитора – втілені в статтях і спогадах друзів-композиторів. «Прокофьев о Прокофьеве:Статьи, интервью» (М.: Сов. Композитор, 1991.- 285с.) – таку назву має перша наукова публікація літературної спадщини композитора, яка охоплює період з 1913 по 1953 роки. В книзі використані матеріали з архіву Прокоф’єва. Декілька слів про назву збірника. Здавалося б вона дещо не співпадає з вміщеним матеріалом, особливо в тій частині, де Прокоф’єв рецензує твори своїх сучасників. Але, коли упорядник давав назву книзі, він хотів підкреслити, що головним героєм збірника все ж таки залишається Прокоф’єв
В серії «Человек. События. Время» вийшов фотоальбом «С.С.Прокофьев» (М.:Музыка, 1990, - 159с.). У цій книзі відкривається завіса цікавої долі композитора. Ми побачимо шлях від хлопчика Сергійка до зрілого композитора Сергія Сергійовича. І, можливо, відповідь на питання про неповторність художньої натури Прокоф’єва відкриється саме з його дитячих років та юностіСвого часу читачі полюбляли читати книги з серії ЖЗЛ. Є в цій серії книга Морозова С. про Прокоф’єва (М.: Молодая гвардия, 1967. – 280с.). Автор не музикознавець, а літератор, тому книга доступна для читання широкому колу читачів, хоча, як зазнає автор йому було нелегко знайти правильний підхід до матеріалу й вибрати характер викладення книги.
Якщо торкнутися записів музичних творів композитора, то можна виділити наявні в фонді відділу і представлені на виставці грамплатівки опер «Війна і мир», «Любов до трьох апельсинів», балетів «Попелюшка», «Ромео і Джульєтта», концертів для фортепіано з оркестром, творів для скрипки, віолончелі, симфоній, сонат, п’єс тощо. Так само широко представлені і нотні видання творів композитора.
Музику Прокоф’єва неможливо не впізнати й не відрізнити серед іншої музики. Це музика руху, музика, яка не знає втоми. І чим більше проходить часу від дня смерті композитора, тим стає ясніше, як потрібна людям музика Сергія Прокоф’єва.

понеділок, 11 квітня 2011 р.

ФЕНОМЕН ДУХОВНОГО ПРОЗРІННЯ

260 років від дня народження Д.Бортнянського, українського і російського композитора. Музична година

Є в історії XVIII століття сторінки, здатні зачарувати своїми цікавими сюжетами. Цікавою і складною була доля Дмитра Степановича Бортнянського. Його музика ніколи не була в повному забутті, але відношення до неї щораз змінювалося.
Визнання і слава супроводжували Бортнянського на протязі всього життєвого шляху. Особливо популярні були його хорові твори. Їх не тільки співали, але перекладали для оркестру, для фортепіано. В багаточисленних домашніх музичних альбомах до середини ХІХ ст. поряд з народними піснями, популярними оперними аріями, полонезами і кадрилями неодмінно зустрічалися ці переклади, часто навіть як анонімні. Твори Бортнянського вводилися в теоретичний підручник, видавалися й перевидавалися. Ім’ям композитора користувалися зарубіжні видавці для залучення покупців. Його твори перекладали в цифрову систему нотного запису для сліпих. Навіть відомо, що ці твори записували на диски для музичних скринь. Але в кінці ХІХ ст. музика Бортнянського зникла з домашнього звучання. В той же час вона продовжувала звучати в церкві, постійно і стійко залишаючись в музичній пам’яті суспільства. Її любили навіть діти, із задоволенням підспівували дорослим, іноді не розуміючи значення слів.
Два наступних покоління виросли, не знаючи музики Бортнянського. І, хоча його музика практично не звучала, в музичній науці поступово зріло осмислення феномена Бортнянського. За післявоєнні роки про Бортнянського були написані дві брошури, ряд статей, з’явилися дисертації. Музикознавці повернули з небуття багато з творчої спадщини композитора. Його твори відшукували в архівах, вивчали, публікували. Настав час, коли біографія Бортнянського, з якої раніше був відомий тільки ряд скупих життєвих фактів, розкрилася як біографія його творчості. І, нарешті, Бортнянський знову зазвучав! Спочатку нерішуче, по одному концерту в десятиріччя, потім значно сміливіше, а за останні роки інтерес до композитора серед виконавців і слухачів зріс широко і потужно. Тепер його музики звучить живо й повнокровно як мистецтво дуже важливе, відповідне сьогоденним музичним смакам і загальнокультурним інтересам.
Як раз в ті роки зростання інтересу до музики Бортнянського фірма «Мелодія» випустила ряд грамплатівок із записами творів композитора. Одна з них має назву «Шедеври української хорової музики». Пам’ятники вітчизняного хорового співу завжди були в центрі уваги слухачів. Як високе естетичне явище слов’янської культури вони визнані в усьому світі. Розспів за розспівом, день за днем на протязі багатьох поколінь півчих складалися нотні обіходи церковної служби – літургії, всенощні, інші обряди. До такого роду унікальних художніх явищ відносяться Нотні обіходи Києво-Печерської Успенської Лаври, до яких увійшла і «Херувимська» Дмитра Бортнянського (диригент Павло Муравський).
Пропонуємо увазі другу грамплатівку, яка вміщує концерти Бортнянського (диригент Валерій Полянський). Бортнянський писав свої концерти на протязі 35 років. Можливо, звідси виникла і кількість – 35 концертів., відібраних їм для видання наприкінці життя. Чому він видав тільки ці? А інші? Не хотів, не зміг, не встиг? З року в рік збільшується кількість знахідок його творів, які рахувалися загубленими. Сьогодні сама музика композитора говорить за себе.

четвер, 7 квітня 2011 р.

ПОРТРЕТ: КВІТИ І ВЕСНА


Виставка художніх робіт Іванни Дацюк, Ксенії Дацюк та Олени Зв’ягінцевої

На виставці представлено понад 80 робіт юних мисткинь.




Ксенія Дацюк - учениця 11 класу Затурцівської загальноосвітньої школи Локачинського району. Займається живописом, має нахил до використання декоративних матеріалів. У 2010 році посіла ІІ місце в Міжнародному конкурсі живопису у Львові "Я і майбутнє" (вік 16-18 років).



Іванна Дацюк навчається на ІV курсі Інституту мистецтв ВНУ імені Лесі Українки. Є автором портретів діячів культури. Так, виконаний нею портрет Лесі Українки в дні святкування 140-річчя поетеси придбаний головою обласної ради В.І.Войтовичем і подарований під час урочистостей рідному вузу. Портрет архітектора Мар’яна Перетятковича переданий до обласного краєзнавчого музею. Мала персональну виставку в університеті.
Олена Звягенцева - студентка ІV курсу Інституту мистецтв. Пише пейзажі, портрети. Схильна до алегоричності. Її творчі здібності проявляються і в іншому напрямку - створенні ляльок, які також можна побачити на виставці.


Переглянути виставку можна на протязі місяця у відділі літератури з питань мистецтва з 10.00 до 19.00 годиниa>