четвер, 23 липня 2020 р.

вівторок, 23 червня 2020 р.


27 ЧЕРВНЯ
90 років від дня народження Р. Г. Кушнірука (1930) – українського композитора і диригента, заслуженого працівника культури України

Народився Ростислав Кушнірук 27 червня 1930 року в селі Німецьке (Кам’янка), яке нині входить до території Княгининка Луцького району, в патріотичній та заможній родині Григорія Дем’яновича і Марії Матвіївни Кушніруків. У сім’ї плекали шану як до фізичної праці, так і до освіти.
Батько передплачував журнали «Сільський господар», «Золотий колос», був активним учасником сільськогосподарських виставок та ініціював спорудження православної церкви в селі. З самого дитинства Ростислав Кушнірук був свідком зібрань місцевої «Просвіти», куховарських курсів (фото учасників, серед яких і Ростислав Кушнірук, було надруковане в одному з чисел журналу «Сільський господар» за 1934 рік), учасником церковного хору.
Родину Кушніруків зачепила трагедія, що сталася в луцькій тюрмі на початку війни і змінила життя хлопця назавжди. Рідний брат Ростислава Аполлінарій, випускник Луцької української гімназії, активно воював у лавах Української повстанської армії, трагічно загинув під час війни, а батьків з дітьми було вивезено до Кіровської області (Росія) до спецпоселення № 3. Разом з тисячами таких же українських патріотів, протягом чотирнадцяти років, сім’я працювала на лісоповалі в нелюдських умовах суворої тайги, щоб потім повернутися на рідну землю.
Будучи ще юнаком, там в Сибіру, Ростислав Григорович навчився ковальського ремесла, отримав права водія, працював шофером на лісовозі. Але любов до музики не залишала його. Він самотужки опанував нотну грамоту, навчився грі на акордеоні, гармошці та баяні. Згодом Ростислав Кушнірук працює завклубом та організатором самодіяльності в клубі Синєгорського ліспромгоспу.
Після реабілітації за результатами після прослуховування був зарахований артистом В’ятського народного хору. В 1959 році гастролював у складі колективу в Москві.
Після повернення на Волинь прописується хоч і з труднощами в Луцьку. Тут Р. Г. Кушнірук працює диспетчером в автобусному парку, одночасно бере участь у художній самодіяльністі в Луцькому районному, а потім – міському будинку культури. Проходить також курси керівників художньої самодіяльності. Після чого вступає до Луцького державного музичного училища та закінчує його з відзнакою. Під час навчання Ростислав Кушнірук створює в селі Скобелка Горохівського району хор, який був учасником обласного конкурсу хорових колективів Волині. Після розподілу, отримує запрошення працювати викладачем хорових дисциплін у рідному училищі, а по закінченню Рівненського педагогічного інституту призначається завідувачем відділення заочного навчання у Луцькому музичному училищі.
У 1983–1984 роках Ростислав Григорович був керівником хорового колективу в Горохівському радгоспі-технікумі, а з 1984 року і донині очолює Локачинську хорову капелу, яка завдяки йому стала дипломантом всеукраїнських та міжнародних конкурсів.
Також Ростислав Григорович є активним учасником громадсько-політичного життя. А саме є одним з організаторів Народного Руху України на Волині, незмінним членом його крайового проводу і ради. Є членом ради обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» та ініціатор збору матеріалів про учасників визвольного руху.
Колектив «Посвіт», яким керував Р. Кушнірук, у своєму репертуарі має велику кількість пісень присвячених січовим стрільцям та українським повстанцям. За більш ніж 20 років діяльності, колектив об’їздив усі куточки України та побував за кордоном. Видано збірку «Оригінальні твори та обробки авторських, народних пісень» з репертуару хорової капели «Посвіт», а в травні 2007 року – другу збірку «Ми зродилися із крові народу», присвячену 65-й річниці створення Української Повстанської Армії.
За свою багаторічну подвижницьку працю та активну громадянську позицію Ростислав Григорович першим був удостоєний звання лауреата обласних премій «Одержимість» та імені Миколи Куделі (2000 р.), був відзначений медаллю «За працю і звитягу», пам’ятним знаком до 100-річчя Р. Шухевича, численними подяками, грамотами та дипломами. А в 1998 році Ростиславу Григоровичу Кушніруку було присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».
Валентина Машлай

Література:
Промениста зоря хору «Посвіт» / уклад.: А. Криштальський, Р. Кушнірук. – Луцьк : Терен, 2010. – 30 с.
Романчук В. Свято-Покровська церква села Княгининок-Маяки / В. Романчук, Р. Кушнірук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 42 с.

***
Кушнірук Р. Г. Ми зродились із крові народу : зб. хорових творів, обробок та аранжувань / Р. Г. Кушнірук ; передм. Є. Сверстюк, М. Стефанишин, Є. Гіщинський. – Луцьк : Волин. кн., 2007. – 116 с.
Кушнірук Р. Йшли на схід із волинськими бранцями ешелони... / Р. Кушнірук // Ступак А. Хресна дорога матері : спогади / А. Ступак. – Луцьк, 2019. – С. 128–131.
Кушнірук Р. «Вас расстреляют, и мы поедем к вам жить» / Р. Кушнірук // Волинь-нова. – 2016. – 8 листоп. – С. 10.
Кушнірук Р. Коли боялися не тільки співати, а й слухати колядки / Р. Кушнірук // Волинь-нова. – 2016. – 12 січ. – С. 5.
Кушнірук Р. Навіть проголошуючи суверенітет, у парламенті боялися заспівати «Ще не вмерла…» / Р. Кушнірук // Волинь-нова. – 2016. – 23 серп. – С. 2.
Кушнірук Р. Не пожаліли навіть стареньку, четверо синів якої воювали в Червоній армії / Р. Кушнірук // Волинь-нова. – 2014. – 11 груд. – С. 7.
Кушнірук Р. У кожного свій біль / Р. Кушнірук // Волинь-нова. – 2007. – 17 квіт. – С. 5.

***
Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в’язнів і репресованих : Указ Президента України № 1653/2005 від 26 листоп. 2005 р. // Уряд. кур’єр. – 2005. – 1 груд.

***
Денисюк В. Зачаровані мистецтвом : до 40-річчя Луцького міського Будинку культури – народного Дому «Просвіта» / В. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 160 с.
Про Р. Г. Кушнірука – с. 94.
Денисюк В. Обереги духовності : до 50-річчя Луцького міського Будинку культури — народного дому «Просвіта» / В. Денисюк. – Луцьк, 2007. – 184 с.
Про Р. Г. Кушнірука – с. 111.
Жулинський М. Моя Друга світова : роман-хроніка в голосах / М. Жулинський. – Київ : Ярославів Вал, 2016. – 416 с.
Про Р. Г. Кушнірука – с. 368–376.
Стефанишин М. Я щиро вдячний долі : спогади і статті / М. Стефанишин. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 90 с.
Про Р. Г. Кушнірука – с. 79–80.
Кушнірук Ростислав Григорович : заслужений працівник культури України // Слава і гордість культури України. Випускники Волинського державного училища культури і мистецтв ім. І. Ф. Стравінського 1952–1997 рр. / авт. проекту, збирач матеріалів А. П. Антонюк. – Луцьк, 2017. – с. 193–197.   
Антонюк Ю. Життя присвятив пісні / Ю. Антонюк // Слава праці. – 2015. – 18 лип. – С. 8.
Бихнюк А. Ростислав Кушнірук: «Я вдячний Богу і батькам…» / А. Бихнюк // Слава праці. – 2007. – 5 лип.
Бородулін С. Не загине пісня наша! : нарис / С. Бородулін // Слава праці. – 2000. – 24 черв., 1 лип.
Віктор В. Ростислав Кушнірук: як не я, тоді хто? / В. Віктор // Луцьк. замок. – 2000. – 13 лип.
Вітаємо // Сім’я і дім. – 2010. – 24–30 черв. – С. 3.
Волинь вшановує повстанців // Уряд. кур’єр. – 2007. – 5 жовт. – С. 11.
Гатальська Н. На крилах пісні / Н. Гатальська // Селян. життя. – 2010. – 26 черв.
Гуменюк Н. І молотом невільничим неволю розбивав / Н. Гуменюк // Віче. – 2006. – 22 черв. – С. 1, 2.
Гуменюк Н. Ростислав Кушнірук – лауреат премії ім. Миколи Куделі / Н. Гуменюк // Віче. – 2000. – 27 квіт.
Калашева О. Ще одна нагорода керівнику «Посвіту» / О. Калашева // Волин. газ. – 2006. – 30 берез. – С. 9.
Лис В. Назвав кандидатів Народний Рух / В. Лис // Волинь-нова. – 2010. – 7 жовт. – С. 2.
Лугова М. У 85 заспівав «Запорожець за Дунаєм» / М. Лугова // Волинь-нова. – 2015 – 9 лип. – С. 4.
Михайленко С. Він створив хор, що став легендою / С. Михайленко // Луцьк. замок. – 2011. – 21 лип. – С. 8.
Уліцький В.  Конкурую з дружиною, хто першим читатиме «Волинь» / В. Уліцький // Волинь. – 2019. – 6 верес. – С. 4.
Уліцький В. Чому ми вчасно не розчули голос-крик Ростислава Кушнірука / В. Уліцький // Волинь-нова. – 2015. – 4 лип. – С. 3.
Філатенко А. Його роки — його багатство / А. Філатенко // Волинь-нова. – 2010. – 26 черв. – С. 12, 1 лип. – С. 6.
Штинько В. Пісні, що кличуть до борні / В. Штинько // Волинь-нова. – 2007. – 2 жовт. – С. 7.

***
Мирослав Стефанишин: композитор, музикознавець, фольклорист: біобібліогр. покажч. / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; упоряд.-ред. А. А. Понагайба, упоряд. Н. С. Пилипюк. – Луцьк : Терези, 2017. – 148 с.
Кушнірук Р. Г. – с. 88.

***
Малімон Н. У Луцьку – ювілейний концерт капели "Посвіт", яка 30 років тому повернула пісні репресованого відродження [Електронний ресурс] // День : щоденна всеукр. газ. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/news/121019-u-lucku-yuvileyniy-koncert-kapeli-posvit-yaka-30-rokiv-tomu. – Назва з екрану.
Уліцький В. Конкурую з дружиною, хто першим читатиме "Волинь" [Електронний ресурс] // Волинь : Незалежна громадсько-політична газета : сайт. – Режим доступу: https://www.volyn.com.ua/news/136666-konkuruiu-z-druzhynoiu-khto-pershym-chytatyme-volyn. – Назва з екрану.


Одна історія. За що геніальному митцю Мікеладжело висували догани


середа, 17 червня 2020 р.

Цікаве про кіно!





 Сьогодні  хочемо вас ознайомити з монографією-альбомом  УКРАЇНСЬКА ІКОНА XI–XVIII СТОЛІТЬ, що відкриває серію видань «Державні зібрання України» яка знаходиться у відділі літератури з питань мистецтва.
Книга "Українська ікона XI-XVIII століть" Другий том подарункових видань із лімітованної серії "Державні зібрання України", 528 сторінок. Розмір 300х320мм вертикальний формат. "...І оживе добра слава - Слава України..." Т.Г.Шевченко Стародавня Україна стала молодою державою. Нас мало знають у світі репрезентувати мистецькі уподобання українців покликана унікальна серія ілюстрованих фоліантів, об'єднаних новітнім брендом "Державні зібрання України", де представлено найкращі колекції українських музеїв, монографіх провідних мистетствознавців, зібрання творів найвидатніших митців України. Інтелектуальна еліта України достойно цінує загальнодержавне значення видавничого проекту "Державні зібрання України". Просвітницька, духовна та патріотична ідеологія серії художніх альбомів формує гуманістичний світогляд людини, гуртує навколо себе справжніх шанувальників мистецтва. Автори: доктор мистецтвознавства, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, дійсний член Академії мистецтв України Лада Міляєва за участю кандидата мистецтвознавства Марії Гелитович. Фотохудожники: Михайло Андреєв та Олексій Данилов. Художники: заслужений художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка Євген Матвєєв та Олексій Данилов. Книга є першим фундаментальним виданням, в якому представлено найвидатніші твори ікономалярства зі збірок чотирнадцяти музеїв України (10 друкованих аркушів тексту і каталогу, 528 кольорових ілюстрацій). Визначаючи мету альбому, автори стверджують: “Присвячуючи наш альбом українській іконі XI–XVIII ст., ми усвідомлюємо, що такий значний період вміщує іконопис несхожих історичних епох, світоглядних переконань, життєвих реалій, стилістичних тенденцій. Однак, не зважаючи на всю розмаїтість, яка чітко проявилася в художній мові пам'яток та в їх образності, ми все ж таки намагалися показати українську ікону як національний феномен, який з часів середньовіччя до XIX ст. завдяки своїй релігійній функції служив справі об'єднання етносу.” Автор рецензії на книгу доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Академії мистецтв України Тетяна Кара-Васильєва, зокрема, зазначає: “Стаття, каталог та ілюстрації знайомлять з основними етапами розвитку українського іконопису, з його особливостями у кожний конкретний історичний період, наприклад, враховуючи обмеженість в Україні пам'яток часів Київської Русі (в альбомі їх представляє славнозвісна чудотворна ікона Холмської Богородиці XI ст., рельєф «Св. Георгія з житієм» і «Покров Богородиці» XII – поч. XVIII ст.), і прагнучи одночасно показати потужність художньої культури в Україні-Руси XI – XVIII ст. автори на тлі Софії Київської подають києво-візантійські ікони, які зберігаються в музеях і церквах Росії. Цінність альбому і в тому, що в ньому опубліковано (і прокоментовано) низку ікон-шедеврів XIV– XV ст., щойно введених у науковий обіг після їхньої ретельної реставрації і атрибуції. В кольорі переважна їх більшість не була відома навіть фахівцям. В роботі висвітлюється містичний сенс деяких ікон цього часу. Дуже щедро в альбомі представлено спадщину XVI ст., яка дійсно є вельми важливою для розуміння багатьох процесів, які в той час переживала українська церква і які безпосередньо відбилися на стилі і змісті української ікони. Автори зупиняються на таких важливих питаннях, як значення української ікони у релігійному вихованні українців, в культурі народу, в мистецтві. Вони розкривають богословський зміст пам'яток, їхню символіку, семантику, те що зветься іконологією та іконографією. В альбомі і статті простежено етапи виникнення і формування високого іконостасу, який в Україні був досить специфічний і в певних своїх рисах зовсім неподібний, наприклад, до російського. Вони у питаннях походження іконостасу спростовують деякі думки вчених, які вважалися раніше хрестоматійними. Автори з зацікавленням розглядають XVI століття і з точки зору виникнення саме в ньому гуманістичних ідей, ренесансного ставлення до особистості митця, коли його самосвідомість заставила його підписувати ікони, що в попередні часи були тільки анонімними. В альбомі широко представлені автори XVI ст. В книзі наочно показано, як поступово згасали візантійські традиції, як наприкінці XVI ст. вони поступалися місцем новим стилістичним тенденціям і навіть змінювалася техніка образів, в обіг поступово входило олійне малярство. Автори докладно пояснюють чинники, що тому сприяли. Вони надають розлогі характеристики таким найпотужнішим осередкам ікономалярства, які були у Львові, Жовкві, Києві, зупиняються на особливостях високих іконостасів XVII – XVIII ст. і їхніх богословських концепціях. Книга вражає своєю репрезентативністю, цілісністю концепції, задуму, естетичним смаком, першокласною зйомкою і якістю її відтворення самим високим рівнем друку. В ній все ретельно продумано, починаючи з макету і кінчаючи навіть шрифтом українського та англійського тексту, кольору паперу. Немає сумніву, що монографія-альбом значно розширить розуміння української культури у світі і більш переконливо впише шедеври української ікони у світовий художній процес.”



вівторок, 16 червня 2020 р.

19 червня ювілей народної артистки України – Людмили Приходько


Людмила Іванівна Приходько - народна артистка України, провідна актриса Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, Кавалер Ордена княгині Ольги III ступеня, лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки, голова первинної організації Національної спілки театральних діячів України, член ради Спілки жінок України.
Народилася 19 червня   1945 році в перший повоєнний рік на Черкащині у місті Каневі, на благословенній Тарасовій землі, в сім'ї редактора районної газети і вчительки. Закінчила із золотою медаллю місцеву школу, вступила до Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Як володарка диплома із відзнакою з 5-ти запрошень-пропозицій вибрала Полтавський театр ім. Гоголя. Одружившись із режисером Миколою Стефураком, поїхала за ним у Тернопіль, а в грудні 1976 на Волинь, де на сцені театру ім.Тараса Шевченка створила понад 150 неповторних драматичних образів української і світової класики. На Волині відбулися найвизначніші події в її творчому житті. Саме тут, у 1988 році Людмила Іванівна отримала звання заслуженої артистки УРСР, через 5 років - народної артистки України. На сцені вона завжди виконувала більшість головні ролі. І кожна з її героїнь - неповторна, епохальна, сильна духом особистість. II ім'я ввійшло у 8 енциклопедій.
«Вона неперевершений оповідач і народних жартів, і замальовок із життя, і спогадів про театральне минуле. Багато з її висловів стають афоризмами акторів. Під її колоритні розповіді перед очима миготять сторінки життя, розгортаються події і пропливають постаті, що назавжди закриті від мене завісою часу…» – згадує про свою колегу заслужена артистка України Світлана Органіста.
Література:
Приходько Л. І. Лицар зі щедрою душею / Л. І. Приходько // Антонюк А. Життя – як пісня : визначні постаті Волині / А. Антонюк. – Луцьк, 2019. – С. 254–255.
Приходько Л. Лицар культури і мистецтва! / Л. Приходько // Патріарх волинської культури : з нагоди 90-річчя від дня народж. заслуженого працівника культури України Миколи Олександровича Царенка / упоряд. А. Антонюк. – Луцьк, 2011. – С. 121–122.
Приходько Л. «Усі мої героїні були зіткані з любові» / Л. Приходько // Топ-волиняни : зб. інтерв’ю із видат. волинянами / авт.-упоряд. Т. Хотимчук. – Луцьк, 2012. – С. 210.
Приходько Л. А ви знаєте, що Леся Українка у «Лісовій пісні» закодувала наш прапор? / Л. Приходько // Волинь-нова. + Читанка для всіх : спецвипуск. – 2016. – 29 берез. – С. 18–20.
Приходько Л. Бачити диво / Л. Приходько // Віче-інформ. – 2013. – 10–16 січ. – С. 1.
Приходько Л. Вклоняюсь їй / Л. Приходько // Жінка. – 1994. – № 8. – С. 10.
Приходько Л. «Якщо не встигну, щось не докажу, не долюблю когось,   не дочекаюсь» / Л. Приходько // Волинь. – 2019. – 10 жовт. – С. 12.
Вересковець О. Бенефіс Людмили Приходько / О. Вересковець // Віче-інформ. – 2015. – 25 черв.–1 лип. – С. 7.
Вересковець О. Бувальщини від народної артистки / О. Вересковець // Вісник. – 2018. – 12 квіт. – С. 15.
Вересковець О. Людмила Приходько: «Бо муку свою люблю. І їй даю життя» / О. Вересковець // Віче-інформ. – 2015. – 18–24 черв. – С. 1, 6.
Занюк Л. Людмила Приходько: «Волинь» мене підтримувала у складний час, тому ваше свято – моє свято» / Л. Занюк // Волинь. – 2019. – 26 верес. – С. 7.
Зустрічі: Людмила Приходько зіграла Мавку більше 300 разів // Волинь-нова. – 2012. – 25 лют. – С. 2.
Людмила Приходько: «Такої премії в державі ще не було…» // Віче-інформ. – 2013. – 11–17 лип. – С. 2.
Органіста С. Вона бачить світ із Тарасової гори / С. Органіста // Волинь-нова. – 2016. – 17 груд. – С. 6.
Романюк Н.  Як актор Миколайчук луцьку куму в шампанському купав: волинські дороги відомого митця Івана Миколайчука / Н. Романюк // Вісник і К. – 2018. – 14 черв. – С. 12, 21 черв. – С. 12.
Солоненко М. Знову звучить Лесина поезія / М. Солоненко // Голос України. – 2018. – 26 верес. – С. 1.
У Людмили Приходько ювілейний бенефіс // Волинь-нова. – 2015. – 20 черв. – С. 10.
Філатенко А. 50 років на сцені і досі в пошуку / А. Філатенко // Волинь-нова. – 2015. – 18 черв. – С. 18.
 ***
Приходько Людмила Іванівна // Хто є хто на Волині: наші земляки : довід.-біогр. вид. – Київ, 2004. – Вип. 2. – С. 118.
Коваль О. 19 червня 60 років від дня народження Л. І. Приходько (1945) – актриси Волинського обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка / О. Коваль // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред. Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2004. – С. 79–81.
Філонюк М. 19 червня 70 років від дня народження Л. І. Приходько (1945) – народної артистки України / М. Філонюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2014. – С. 101–104.
 ***
Людмила Приходько [Електронний ресурс] // Волинський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка : сайт. – Режим доступу : http://www.teatr.volyn.ua/artist/1. – Назва з екрану.



пʼятниця, 12 червня 2020 р.

Роберт Шуман – німецький композитор, музичний критик, педагог


8 червня минуло 210 років від дня народження німецького композитора Роберта Шумана, що народився в сім’ї видавця і книготорговця. Довгий час юнак не міг вирішити, що для нього важливіше ─ музика, література чи філософія мистецтва. Вже в гімназійні роки Шуман займається літературною творчістю, перекладає античних класиків, пише власні вірші, драми, наукові трактати, виступає як піаніст, створює перші музичні композиції. Розвитку його талантів сприятиме батько, мати ж наполягатиме на тому, щоб син після закінчення гімназії продовжив своє навчання на юридичному факультеті.
Вивчаючи в університеті юриспруденцію, юнак продовжує заняття музикою. Проте бути піаністом-віртуозом йому не судилось. Застосувавши механічний пристрій для прискорення тренування пальців, він ушкодив руку, проведене ж лікування не мало успіху. Так назавжди зруйнувалася мрія про артистичну кар’єру, а композитор, в силу обставин, звернувся до композиторської діяльності. І вже в 30-ті роки у всьому своєму багатстві розкрився його композиторський геній. Один за одним з’являються кращі твори митця: «Метелики», «Інтермецо», «Карнавал», «Симфонічні етюди», «Фантазія до мажор» та інші.
Необхідно зазначити, що все найкраще, найбільш цінне, було створено Шуманом для фортепіано. Саме у музиці для цього інструменту розкрилася його творча індивідуальність. Фортепіанні твори, що з’явились протягом 1834-1839 років, поставили його ім’я поруч з іменами провідних композиторів того часу. Найбільш характерною для фортепіанної творчості митця була форма циклу ─ окремі невеличкі п’єси, що продовжують одна одну й об’єднані загальною ідеєю.
Рік одруження з Кларою Вік (1840) став для Шумана роком пісень. Боротьба за право поєднати свою долю з віртуозною піаністкою, дочкою свого педагога, стала підґрунтям для написання понад ста вокальних творів ─ сольних пісень, романсів, балад, дуетів, хорів. Так з’явились вокальний цикл «Любов поета», балада «Два гренадера», цикл «Любов і життя жінки».
1840-1850 роки ─ час підйомів і спадів, пов’язаних з душевною хворобою. У 1843 році композитор був запрошений в Лейпцігську консерваторію. Тут він викладав, писав музику, розпочав виступати як диригент 1845 року сім’я перебралась в Дрезден. Саме в цьому прекрасному місті Шуман написав свої симфонії ─ Першу «Осінню», Другу і Третю «Рейнську».
Композитор дуже любив дітей і багато писав про них, і для них. Його фортепіанні п’єси, які ввійшли в «Альбом для юнацтва» (1848), «Дитячі сцени» (1838) і «Альбом пісень для юнацтва», розкривають світ дитячих забав, радощів і скорбот.
У 1854 році черговий приступ хвороби призвів до спроби самогубства. Лікуючись в лікарні, Шуман помер через два роки ─ 29 липня 1856 року.
Роберт Шуман ─ лицар епохи романтизму
Амброс А. В. Роберт Шуман: жизнь и творчество / А. В. Амброс. ─ Москва: Музыка, 1988. ─ 60 с.
Бах. Моцарт. Бетховен. Мейербер. Шопен. Шуман. Вагнер / сост. «ЛИО Редактор». ─ СПб: «ЛИО Редактор» и др., 1998. ─  576 с.
Бачинская Н. Роберт Шуман / Н. Бачинская. ─ Москва: Гос. муз. из-во, 1952. ─ 168 с.
Владыкина-Бачинская Н. Роберт Шуман / Н. Владыкина-Бачинская. ─ Москва: Музыка, 1968. ─ 165 с.
Галацкая В. С. Музыкальная литература зарубежных стран / В. С. Галацкая. Вып. III / под. ред. Е. Царевой. ─ Москва: Музыка, 1977. ─  560 с.
Житомирский Д. Роберт и Клара Шуман в России: с приложением фрагментов из русского путевого дневника Клары Шуман / Д. Житомирский. ─ Москва: Гос. муз. из-во, 1962. ─ 216 с.
Житомирский Д. Роберт Шуман: очерк жизни и творчества / Д. Житомирский. ─ Москва: Музыка, 1964. ─ 900 с.
Конен В. Вокально-драматические поэмы Шумана / В. Конен // Советская музыка. ─ 1956. ─ № 8. ─ С. 68-72.
Конен В. История зарубежной музыки. Вып. 3 / В. Конен. ─ Москва: Музыка, 1981. ─ 534 с.
Крюков А. Роберт Шуман (1810-1856): краткий очерк жизни и творчества / А. Крюков. ─ Ленинград: Гос. муз. из-во, 1961. ─ 101 с.
Меркулов А. М. Фортепианные сюитные циклы Шумана: вопросы целостности композиции и интерпретации / А. М. Меркулов. ─ Москва: Музыка, 1991. ─ 95 с.
Попова Т. В.. Зарубежная музыка XIX века / Т. В. Попова, Г. С. Скудина ─ Москва: Просвещение, 1981. ─ 207 с.
Реблинг Э. Шуман и современность / Э. Реблинг // Советская музыка. ─ 1956. ─ № 8. ─ С. 60-67.
Шуман в России (Страницы из дневника Клары и Роберта Шуман) // Советская музыка. ─ 1954. ─ № 7. ─ С. 60-73.
Шуман Р. О музыке и музыкантах: собрание статей в двух томах. Т. 1 / Р. Шуман.  ─ Москва: Музыка, 1975. ─  407 с.
Шуман Р. Письма (1817-1840): в 2-х т. Т. 1 / Р. Шуман; сост., вступ. статья Д. В. Житомирского. ─ Москва: Музыка, 1982. ─  525 с.
Шуман Р. Письма: в 2-х т. Т. 2 / Р. Шуман; сост., вступ. статья Д. В. Житомирского / Р. Шуман. ─ Москва: Музыка, 1982. ─  525 с.
Шуман Роберт // Комарова И. И. Музыканты и композиторы / И. И. Комарова. ─ Москва, 2000. ─  С. 447-451.
Шуман Роберт // Музыка. Большой энциклопедическкий словарь / гл. ред. Г. В. Кельдыш. ─ Москва, 1998. ─  С. 648.
Шуман Роберт // Музыканты мира: биографический словарь / сост. : М. В. Есипова, О. В. Фраёнова. ─ Москва, 2001. ─  С. 498.
Шуман Роберт // Творческие портреты композиторов: популярный справочник . ─ Москва: Музыка, 1990. ─  С. 419-421.
Шуман Роберт // Уэйд-Мэтьюз М., Томпсон У. Классическкая музыка. Большая иллюстрированная энцыклопедия / Макс Уэйд-Мэтьюз, Уэнди Томпсон. ─ Москва: Эксмо, 2008. ─  С. 362-365.



неділя, 24 травня 2020 р.

24 травня День слов’янської писемності і культури


24 травня відзначається День слов’янської писемності і культури, який в Україні було запроваджено в 2004 році указом тодішнього президента Леоніда Кучми. Загалом, цей день святкують в усіх слов’янських країнах: Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Польщі, Чехії, Словаччині, Словенії, Чорногорії, Хорватії. Перш за все, народи віддають шану двом братам ─ Кирилу і Мефодію, які винайшли кирилицю, тобто слов’янську абетку. Потрібно відзначити, що виникнення письма мало важливе значення й для літератури, мистецтва та культури загалом.
У цей день хотілося б згадати імена українських науковців, які усе своє життя присвятили вивченню української культури як складової частини слов’янської, і праці яких були презентовані та подаровані ними особисто для відділу літератури з питань мистецтва головної книгозбірні Волині.
Дмитро Степовик ─ український мистецтвознавець, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, професор історії мистецтва Київської православної богословської академії, професор історії культури Українського вільного інституту у Мюнхені. Спеціалізується на вивченні історії українського та  болгарського мистецтва.
У книзі розкриваються особливості розвитку української ікони від хрещення Київської Русі до кінця 20 століття. Дається періодизація історії ікономалювання, характеризуються стилі й специфічні риси української ікони, аналізуються осередки та школи ікономалювання. Значна увага приділяється продовженню національних ікономалярських традицій у діаспорі.
Для мистецтвознавців та всіх тих, хто цікавиться розвитком української духовної традиції.




Автор дібрав ключові слова, покликані формувати християнську свідомість, на всі тридцять три літери української абетки. Мова абетки проста, але не спрощена. Зразкове мистецьке оформлення книги, в якому використані образи і мотиви української християнської іконографії та елементи оформлення давніх українських рукописних і друкованих книг, сприятиме успішному сприйняттю християнської віри українською дитиною.




У пропонованій книжці висвітлюється доробок видатних майстрів українського походження, які творили ікони, іконостаси, мозаїки, фрески, вітражі в українських храмах США, Канади, країн Західної Європи в ті часи, коли тоталітарний режим в Україні суворо забороняв будь-яку духовно-християнську діяльність, у тому числі священне мистецтво Церкви. Йдеться насамперед про творчість найвідоміших майстрів ікони — Петра Холодного, Святослава Гординського, Ювеналія Мокрицького, Якова Гніздовського, Христини Дохват,Дмитра Блажейовського, Ростислава Глувка, Миколи Бідняка, Омеляна Мазурика, Івана Денисенка, Євгена Андрухіва.   
З 85 прожитих років (1878-1963) скульптор Михайло Паращук тільки молоді літа провів у рідній Галичині та три роки в Наддніпрянській Україні, в Києві. Решта його життя пройшла на чужині: у Польщі, Австрії, Німеччині, Франції, Естонії, Латвії, Болгарії. Паращук, отже, - це типовий мистець-емігрант. Але дай, Боже, кожному майстрові так послідовно й стійко утверджувати високу професійність у творчості і так плекати національні традиціїяк це робив Паращук. Портрет і монументально-декоративна скульптура - ось два основні жанри, в яких працював Паращук. Проте ці два жанри не скували ініціятиви майстра, бо, використовуючи засоби давніх мистецьких стилів - барокко та клясицизму, - він домігся великого розмаїття в пластичній інтерпретації образу.





У книзі розповідається про українського скульптора-монументаліста, різьбяра по дереву, педагога і громадського діяча лемківського походження, який в 1949 році переїхав з Баварії до США й з 1973 року був головою Об’єднання митців-українців в Америці.


У книзі на прикладі творчості чотирьох визначних майстрів української барокової графіки XVII й початку XVIII століть - Олександра Тарасевича, майстра Іллі, Леонтія Тарасевича та Івана Щирського - висвітлюються характерні риси одного зі світових мистецьких стилів епохи Просвітництва - стилю бароко. Україна в XVII - XVIII століттях набула унікального досвіду серед країн Центральної та Східної Європи щодо органічного єднання західноєвропейських варіантів стилю бароко з українськими мистецькими традиціями, а в широкому розумінні - зближення православної та католицької естетики у творах на релігійну та світську тематику. Автор детально досліджує феномен українського бароко, визначає його суттєві й формальні риси у порівнянні з автохтонним стилем бароко у мистецтві країн Заходу.




Книгу присвячено Леоніду Молоджанину - скульптору українського походження, відомому під псевдонімом Лео Мол. Його діяльність у галузі станкової і монументальної скульптури високо оцінена не лише в Канаді (де Леонід Молоджанин живе з кінця 1948 р.), а й у багатьох країнах світу. Останньою визнала талант Лео Мола Україна. Особливе місце у творчості митця посідає образ Тараса Шевченка. У книзі детально висвітлено творчий та життєвий шлях Леоніда Молоджанина, репродуковано багато творів майстра. Розрахована на широке коло читачів.











Є у фондах нашого відділу і книги Дмитра Власовича, присвячені болгарському мистецтву: «Болгарське образотворче мистецтво 1878 – 1978», «Сучасне образотворче мистецтво Болгарії. Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період». Загалом, колекція науковця нараховує декілька десятків видань.
16 травня 2019 року в актовій залі бібліотеки відбулася презентація книжкового зібрання, переданого книгозбірні авторитетним ученим Галиною Стельмащук ─ доктором мистецтвознавства, професоромом Львівської національної академії мистецтв, членом-кореспондентом Національної академії мистецтв України, членом Національної спілки художників України. Усього передана колекція нараховує близько 300 видань – монографій, мистецьких розвідок, збірників наукових праць,  періодичних видань. Серед подарованого вирізняються ошатно видані монографії самої Галини Стельмащук „Традиційні головні убори українців: класифікація, символи та обереги, художні особливості”, „Давнє вбрання на Волині”, „Еклібриси родини Опанащуків”, „Українське народне вбрання”, „Українські народні головні убори”, „Український стрій”. 

  Отож, працюючи на ниві дослідження та вивчення української культури, Дмитро Степовик та Галина Стельмащук досягнули висот, які вивели науковців на світовий рівень. Завдячуючи їм, наша книгозбірня збагатилась новими виданнями, а користувачі отримали змогу здобувати знання із книг, які містять ґрунтовні  наукові розвідки.


субота, 16 травня 2020 р.

День Європи в Україні

Офіційно в Україні щорічно у третю суботу травня відзначається День Європи. Цьогоріч святкування припало на 16 травня. Не маючи можливості, в умовах нинішнього карантину, підготувати повноцінну книжкову виставку, пропонуємо вашій увазі переглянути грампластинки зарубіжних гуртів, які вже є справжньою рідкістю і становлять велику цінність для нашого фонду. Загалом, відділ літератури з питань мистецтва Волинської ДОУНБ ім. Олени Пчілки має найбільший в області фонд грамзаписів, який складає близько семи тисяч одиниць обліку.

John Lennon — Plastic Ono Band (1970)
Ono Band ─ група, яка була сформована британським рок-музикантом, співаком та композитором Джоном Ленноном і художницею-авангардисткою Йоко Оно в 1968 році, проіснувала в різному складі до 2013-го.
Пластинка містить пісні написані Джоном Ленонном, серед яких: «Mother», «Hold on», «Isolation», «Remember», «Love», «Well Well Well», «God» та ін. Це був перший сольний альбом колективу, який виявився неймовірPlastic но простим за звучанням.
Нижче подані грампластинки славнозвісного британського гурту The Beatles («Битлз»), засновником якого був вищезазначений рок-музикант.




"Revolver" (Револьвер) - сьомий студійний альбом рок-групи "The Beatles", який побачив світ 5 серпня 1966 года. В хронології американських видань, що були підготовлені компанією Capitol Records, "Revolver" був одинадцятою пластинкою групи ".
ABBEY ROAD
ВИКОНАВЕЦЬ: THE BEATLES
1.Come Together
2. Something
3. Maxwell's Silver Hammer
4. Oh! Darling
5. Octopus's Garden
6. I Want You (She's So Heavy)
7. Here Comes The Sun
8. Because
9. You Never Give Me Your Money
10. Sun King
11. Mean Mr. Mustard
12. Polythene Pam
13. She Came In Through The Bathroom Window
14. Golden Slumbers
15. Carry That Weight
16. The End
17. Her Majesty

ВИКОНАВЕЦЬ: THE BEATLES
«A hard day's night»
I сторона:
1. A Hard Day's Night
2. I Should Have Known Better
3. If I Fell
4. I'm Happy Just To Dance With You
5. And I Love Her
6. Tell Me Why
7. Can't Buy Me Love
II сторона:
8. Any Time At All
9. I'll Cry Instead
10. Things We Said Today
11. You Can't Do That  
12. I'll Be Back
Пінк Флойд ─ британський рок-гурт, який за свою історію продав 210 мільйонів альбомів по всьому світу. Колектив сформувався у Лондоні в 1965 році й здобув велику популярність. 

Сторона 1
Shine On You Crazy Diamond
Learning To Fly
 Yet Another Movie
Round And Around

Сторона 2
Sorrow
The Dogs Of War
On the Turning Away

Польська фолк-рок група «Скальди» була створена в 1965 році в Кракові. В 1967-му випустила свій перший альбом. Слава колективу зростала з роками, їхні хіти наспівувала вся Польща: «Кролик», «Утікай, утікай», «Я не бачу тебе у своїх мріях» та інші композиції звучали й поза межами Радянського Союзу. Наприкінці 1980 року група розпалась, проте в 2006 році колектив знову розпочав гастролі.

Дискографія:
Skaldowie (1967, studio album)
Wszystko mi mуwi, ze mnie ktos pokochal (1968, studio album)
Cala jestes w skowronkach (1969, studio album)
Od wschodu do zachodu slonca (1970, studio album)
Ty (1971, studio album)
Wszystkim zakochanym (1973, studio album)
Krywan, Krywan (1973, studio album)
Szanujmy wspomnienia (1977, studio album)
Stworzenia swiata czesc druga (1977, studio album)
Rezerwat milosci (197, studio album)
Droga ludzi (1980, studio album)
Nie domykajmy drzwi (1989, studio album)
Podrуz magiczna (1996, boxset/compilation)
Antologia (2000, boxset/compilation)
Harmonia swiata (2006, studio album)
Modern Talking ─ німецький дует, що був створений у 1984 році й став одним з найпопулярніших у світі, але в 1987 році, в силу обставин, припинив свою діяльність і лише через одинадцять років знову з’явився на сцені. Останній концерт відбувся у червні 2003 року в Берліні.































Про ансамбль «АББА» вперше заговорили в 1974 році після того, як група молодих музикантів із Швеції стала переможцем на конкурсі Євробачення, що проходив в англійському місті Брайтоні. Пісня «Ватерлоо», яку вони представляли, була визнана кращою. Згодом з’явились і інші пісні, які сприяли славі ансамблю в усьому світі. Назва гурту складається з перших літер імен учасників (Агнета, Бйорн, Бенні, Анні Фрід). Колектив вважається одним із найуспішніших за всю історію популярної музики. ABBA продали більше 380 мільйонів альбомів і синглів по всьому світу.
Взимку 1981-1982 активність групи почала йти на спад. У грудні 1982 року вийшов останній записаний разом сингл ABBA Under Attack. Новий ріст популярності колективу розпочався із 1992 року.
Отож, говорячи про закордонні музичні гурти, не забуваймо й про те, що й в Україні в цей час були популярні музичні колективи, серед яких вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», створений Левком Дутківським, що здобув неймовірну славу й який згодом назвуть українськими «Бітлз». У наших фондах Ви можете відшукати цілу низку грамзаписів, які в найкращому світлі презентують й  українську культуру в європейському контексті!

18 травня День пам’яті жертв депортації кримських татар


18 травня 2020 року Україна відзначатиме День боротьби за права кримськотатарського народу, що історично сформувався в Криму з різних етнічних груп, а також вшанує пам'ять жертв депортації кримських татар.
Саме в цей день 1944 року за наказом Сталіна увесь кримськотатарський народ, який звинувачувався у масовій зраді і колабораціонізмі, тобто співпраці з ворогом, був депортований з Криму до різних республік СРСР ─ Узбецької, Киргизької, Казахської, Таджицької РСР та різних областей Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР). Загалом, за офіційними даними, було депортовано 183 тисячі 144 особи, за кримськотатарськими джерелами ─ понад 400 тисяч. Згідно інформації кримськотатарських активістів, 46 % депортованих загинуло, а, отже, це був фактично кожен другий.
Зі спогадів очевидців, бійці військ НКВС у найкоротший термін дозволили взяти усе необхідне, а далі людей відправили на вантажівках до залізничних станцій, потім ─ ешелонами у далеку дорогу. Зважаючи на кількість людських жертв, значна частина дослідників уже сьогодні притримуються одностайної думки, яка полягає в тому, що цю депортацію сміливо можна прирівняти до геноциду кримськотатарського народу.
Сьогодні ми говоримо про те, що не тільки кожен українець, а й увесь світ має знати і пам’ятати про злочинні діяння радянської влади, а також про наслідки депортації, яка полягала не лише у втраті чисельності, а й в масовому знищенні культури даного народу, який, до речі, Верховна Рада України спромоглася тільки нещодавно визнати корінним народом у складі нашої держави.
На сьогодні кримські татари, окрім України, проживають на територіях Росії, Туреччини, Румунії, Болгарії, Узбекистану, де зберігають свої звичаї та традиції. На превеликий жаль, українцям й донині не вистачило часу, коштів, а швидше за все бажання, для того, щоб на науковому рівні дослідити та вивчити культурну спадщину цього народу. Якщо говорити чесно, то на сьогоднішній день ми маємо обмаль фахівців, які були б компетентними в кримськотатарській тематиці. Лише нещодавно в столиці, у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, розпочато вивчення кримськотатарської мови й літератури.
Нині кримські татари переживають нові випробування, живучи в анексованому росіянами Криму. Хотілося б, щоб кожен із нас усвідомлював усі наслідки трагедії кримських татар. Для того, щоб бути, як кажуть, «у темі», закликаємо переглянути українську кінострічку режисера і виконавця головної ролі Ахтема Сеїтаблаєва під назвою «Хайтарма», що в перекладі означає «повернення», або ж прослухати пісню української кримськотатарської співачки Джамали «1944», з якою вона здобула перемогу на Євробаченні в 2016 році. Є ще один варіант: можна прочитати книгу (на превеликий жаль, її ще й досі немає у фондах нашої книгозбірні) британської журналістки й письменниці Лілі Хайд «Омріяний рай», де зібрано десятки інтерв’ю про депортацію та репатріацію кримських татар.
Й насамкінець пропонуємо вашій увазі бібліографічний список на тему: «Мистецтво кримських татар та його відображення у дослідженнях науковців на сторінках періодичних видань».

 Аблялімова Е. Бахчисарайський ханський палац: реставрація чи реконструкція / Е. Аблялімова // Пам’ятки України. – 2019. – № 4-6. – С. 79–82.
Аблямитова Л. Символические аспекты национального крымскотатарского костюма в свадебном обряде / Л. Аблямитова // Нар. творчість та етнографія. – 2008. – № 1. – С. 24–31.
Акчуріна-Муфтієва Н. Етнографічні дослідження кримськотатарського житла / Н. Акчуріна-Муфтієва // Нар. творчість та етнографія. – 2005. – № 1. – С. 92–96.
Акчуріна-Муфтієва Н. Історіографія вивчення кримськотатарського народного декоративного мистецтва / Н. Акчуріна-Муфтієва // Вища школа. – 2010. – № 5-6. – С. 92–101.
Акчуріна-Муфтієва Н. Килимарство й виробництво з вовни у кримських татар / Н. Акчуріна-Муфтієва // Нар. творчість та етнографія. – 2007. – № 2. – С. 80–87.
Акчуріна-Муфтієва Н. Ювелірне мистецтво кримських татар / Н. Акчуріна-Муфтієва // Образотворче мистецтво. – 2013. – № 3. – С. 106–109.
Бавбекова І. Орнаментальні форми кримськотатарського традиційного мистецтва / І. Бавбекова // Нар. творчість та етнографія. – 2005. – № 1. – С. 97–99.
 Букет Є. Творчі задуми Рустема Скібіна: [нещодавно в столиці навчали кримськотатарського розпису хною] / Є. Букет // Українська культура. – 2015. – № 7-9. – С. 24–31.
Вивчили колекцію з кримськотатарським орнаментом: [фахівці досліджували етнографічну колекцію, що надійшла до фондів Харківськ. історичн. музею після визволення міста в 1943 р. та пов'язана з історією і культурою кримськотатарського народу] // Голос України. – 2019. – 23 берез. – С. 6.
 Волошенюк О. Перший кримськотатарський фільм: постколоніальні студії / О. Волошенюк // Студії мистецтвознавчі. – 2017. – № 1. – С. 51–60.
 Грушецька В. О. Традиційний костюм кримських татар у науковій спадщині У. А. Боданінського / В. О. Грушецька // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Історичні науки. – 2014. – № 7. – С. 152-157.
 Гуменюк В. Вистава ярка, концептуальна: («Лісова пісня» в постановці кримськотатарських митців) / В. Гуменюк // Український театр. – 2005. – № 4. – С. 9 – 11.
 Гуменюк О. Рекрутчина та еміграція в кримськотатарському фольклорному епосі / О. Гуменюк // Слово і час. – 2017. – № 5. – С. 69–78.
 Гуменюк О. Жіноча любовна пісня в кримськотатарській любовній ліриці / О. Гуменюк // Нар. творчість та етнографія. – 2007. – № 2. – С. 87–90.
 Джулай Д. Подих кримського вітру: [в укр. Нац. центрі нар. культури «Музей Івана Гончара» відбулася виставка творів кримськотатарського мистецтва з приватних колекцій «Зінджір»] / Д. Джулай // Літературна Україна. – 2014. –17 квіт. – С. 16.
 Ізмаїлова Е. Особливості музичного виховання дітей в кримськотатарській школі / Е. Ізмаїлова // Початк. школа. – 2003. – № 6. – С. 55–57.
 Катриченко Т. Про відроджений культурний код: [у Нац. центрі нар. культури «Музей Івана Гончара» відкрилася виставка кримськотатарського мистецтва] / Т. Катриченко // День. – 2014. – 8 квіт. – С. 12.
 Марчук Є. Бахчисарайська хайтарма: кримськотатарський нар. танець [Ноти] : перекладення для двох фортепіано / Є. Марчук // Муз. школа. – 2018. – № 7. – С. 35–45.
 Мона Ж., Хайбуллаєва Ф. Похоронний обряд кримських татар / Ж. Мона, Ф. Хайбуллаєва // Народознавчі зошити. – 2001. – № 3. – С. 599–601.
 Музиченко Я. Народ степу і гірських джерел: історико-культульна спадщина кримських татар свідчить: Крим – саме їхня Батьківщина / Я. Музиченко // Україна молода. – 2014. – 16–17 трав. – С. 18–19.
 Пащенко А. Алім – кримськотатарський бунтар / А. Пащенко // Кіно-театр. – 2016. – № 4. – С. 10–12.
 Сеїтаблаєв А. «Кожен кримський татарин мріяв, щоб у нас було своє кіно. Я щасливий: зняти перший фільм випало мені» / А. Сеїтаблаєв // Кіно-театр. – 2013. – № 5. – С. 13–17.
 Семена М. З «тіла самого Криму» створює картини художниця Ельвіса Татарова / М. Семена // День. – 2015. – 14 лип. – С. 12.
 Семена М. Зацвів «Сад мистецтв»: [відроджено традицію кримськотатарської народної вишивки золотом] / М. Семена // День. – 2016. – 14 січ. – С. 12.
 Семена М. Перші професіонали: у Криму виставлено полотна кримськотатарських авторів знищеної під час Другої світової війни і депортації школи живопису / М. Семена // День. – 2014. – 16 жовт. – С. 8.
 Семена М. «Таїна вишивки»: [у Кримськотатарському музеї мистецтв у Сімферополі відкрилася виставка «Таїна вишивки»] / М. Семена // День. – 2014. – 11 груд. – С. 12.
 Скрипник В. Збирають спогади про депортацію: [про театр. виставу, презентовану у Вінниці активістами, що співпрацюють з вимушеними переселенцями з Криму – до 75-х роковин примусового виселення корінного народу з півострова] / В. Скрипник // Голос України. – 2019. – 15 трав. – С. 8.
 Фіалко Д. «Зінджір» поєднав наші народи: укр. Нац. центр народної культури «Музей Івана Гончара» показав твори кримськотатарського мистецтва з приват. колекцій Києва / Д. Фіалко // Урядовий кур'єр. – 2014. – 24 квіт. – С. 20.
 Хайруддінов М. Виховання дітей у кримськотатарській родині / М. Хайруддінов // Початк. школа. – 2001. – № 5. – С. 45–49.